Сліпобачення

Теоретично всі ці адаптації є наслідками каскадного ефекту і можуть, попри різноманітність безпосередніх причин, бути простежені до парацентричної інверсійної мутації блоку Xq21.3 на Х-хромосомі[113]. Це викликало функціональні зміни в генах, які кодують протокадерини (білки, що відіграють критично важливу роль у розвитку мозку й центральної нервової системи). І хоча це спровокувало радикальні неврологічні й поведінкові зміни, суттєві фізіологічні зміни були обмежені м’якими тканинами й мікроструктурами, що не кам’яніють. Саме це, а також надзвичайно низька кількість вампірів навіть на піку популяції (у зв’язку з перебуванням на вершині трофічної піраміди) пояснює їхню відсутність у палеонтологічному літописі.

Цей каскад також спричинив суттєві побічні ефекти. Наприклад, вампіри втратили здатність кодувати ε-протокадерин Y, гени якого лишилися тільки в Y-хромосомі гомінідів[114]. Нездатні самостійно синтезувати життєво важливий білок, вампіри були змушені отримувати його з їжі. Таким чином, люди становили основу їхнього раціону. Але людська популяція поповнювалася вкрай повільно (унікальна ситуація, адже зазвичай здобичі в десятки разів більше, ніж хижаків). За звичайних умов така динаміка видавалася б надзвичайно марнотратною: вампіри виїли б усіх людей, а тоді вимерли б самі через брак необхідних поживних речовин.

Тривалі періоди сну, як у дводишної риби[115] (так званий «немертвий стан»), і подальше різке скорочення енергетичних потреб вампірів розвинулися як спроба врівноважити цей дисбаланс. Для цього організм вампірів виробляв підвищений рівень ендогенного D-Ala-лейенкефаліну (пептиду, що викликає сплячку в ссавців[116], й добутаміну, що зміцнює серцевий м’яз у період бездіяльності[117]).

Іншим побічним ефектом був так званий «хрестовий глюк» — переплетення зазвичай розділених масивів рецепторів у зоровій корі головного мозку[118], яке провокує напади, схожі на епілепсію, щойно масиви, які обробляють вертикальні й горизонтальні стимули, спрацьовують водночас на доволі розлогій ділянці поля зору. Оскільки в природі прямих кутів практично не існує, природний відбір не викорчував цього глюку. Та коли Homo sapiens розвинув евклідову геометрію, ця риса закріпилася у Homo sapiens vampiris через генетичний дрейф. Враз позбавлений доступу до здобичі, увесь підвид вимер ще на світанку історії.

Ви, певно, помітили, що Юкка Сарасті, як і всі реконструйовані вампіри, часом, замислившись, клацав язиком. Імовірно, така особливість походить з прамови, що трансформувалася у специфічний тип мовлення понад 50 000 р. до н. е. Засноване на клацанні мовлення надзвичайно зручне для хижаків, що вистежують здобич у луках і савані. Клацання імітує шелестіння трави, дозволяючи спілкуватися, не сполохавши жертву[119]. Серед людських мов найближчою до старовампірської є хадза[120].

Сенсорику людини надзвичайно просто хакнути: нашу зорову систему в кращому разі описували як набір фокусів[121]. Органи чуттів отримують настільки недосконалі й фрагментарні вхідні дані, що мозок радше змушений інтерпретувати їх згідно з правилами ймовірності, а не спиратися на безпосереднє сприйняття[122]. Він не стільки бачить світ, скільки висуває обґрунтовані припущення щодо нього. Як наслідок, «неправдоподібні» стимули часто просто не аналізуються свідомістю, й байдуже, наскільки потужними вони є. Ми схильні ігнорувати візуальні образи та звуки, що не вписуються в нашу картину світу.

Сарасті мав рацію: «Роршах» не зробить з вами нічого такого, на що б ви самі не були здатні.

Наприклад, фокус з невидимістю юного тупуватого шифратора — того, що узгоджував свої рухи з прогалинами в людському зорі, — спав мені на думку, коли я читав про феномен під назвою перцептивна сліпота. Один росіянин на прізвище Ярбус першим виявив сакадичні рухи людських очей ще в тисяча дев’ятсот шістдесятих[123]. Відтоді чимало дослідників змушували предмети непомітно з’являтися в полі людського зору і зникати, вели розмови з бідолашними суб’єктами, що так і не збагнули, що їхній співрозмовник змінився посеред бесіди, і загалом довели, що людський мозок не помічає купи всього, що відбувається навколо[124],[125],[126]. Прогляньте демонстраційні відео на сайті лабораторії візуального сприйняття Університету Іллінойса[127] — і ви побачите, що я маю на увазі. Люди, це насправді виносить мозок. Просто поміж нас могли б вештатися саєнтологи, і якби вони рухалися правильно, то ми б навіть не помітили їх.

Більшість згаданих у книжці психозів, синдромів та галюцинацій існують насправді й детально описані Метцінґером[128], Веґнером[129] і/або Саксом[130] (дивіться також розділ «Свідомість/Інтелект»). Інші (наприклад, «сірий синдром») ще не вторували свого шляху до довідника з діагностики й статистики психічних порушень[131] — щиро кажучи, я вигадав кілька, — але вони все одно спираються на експериментальні свідчення. Залежно від ваших переконань, обережний вплив магнітних полів на мозок може спровокувати будь-що: від релігійного екстазу[132] до відчуття, буцімто вас викрали прибульці[133]. Транскраніальна магнітна стимуляція може змінити настрій, спровокувати сліпоту[134] або ж вразити мовленнєві центри (наприклад, позбавити людину здатності вимовляти дієслова, не зачепивши при цьому іменники)[135]. Пам'ять і здібності до навчання можна поліпшити (або погіршити), і уряд Сполучених Штатів наразі фінансує дослідження портативних пристроїв ТКМС для — здогадалися, правда? — військових цілей[136].

Часом електростимуляція мозку викликає «синдром чужої руки» — мимовільний рух супроти волі «особистості», яка начебто контролює тіло[137]. А іноді вона зумовлює такі самі мимовільні рухи, от тільки людина вперто наполягає, буцімто вона виконувала ці дії свідомо, хоча емпіричні докази свідчать про протилежне[138]. Поєднайте все це з фактом, що тіло починає діяти ще до того, як мозок «вирішує» ворухнутися[139] (але зважте на[140],[141]). І тоді вся концепція «свободи волі» — попри незаперечне суб’єктивне відчуття її реальності — починає видаватися трішки дурнуватою, навіть без впливу іншопланетних артефактів.

113

Balter, M. 2002. What made Humans modern? Science 295: 1219–1225.

114

Bianco-Arias, P., C.A. Sargent, and N.A. Affaral. 2004. Mammalian Genome, 15(4): 296–306.

115

Kreider MS, et al. 1990. Gen. Comp. Endocrinol. 77 (3): 435-41.

116

Cui, Y. et al. 1996. BrainRes. Bull. 40(2): 129-33.

117

Miller, K. 2004. Mars astronauts' will hibernate for 50 million-mile journey in space'. News.telegraph.co.uk, 11/8/04.

118

Calvin, W.H. 1990. The Cerebral Symphony: Seashore Reflections on the Structure of Consciousness. 401 pp. Bantam Books, NY.

119

Pe

120

Запис клацальних фонем мови хадза можна послухати за посиланням: http://hctv.humnet.ucla.edu/departments/linguistics/VowelsandConsonants/index.

121

Ramachandran, V.S. 1990. рр. 346-360 in The Utilitarian Theory of Perception, C. Blakemore (Ed.), Cambridge University Press, Cambridge.

122

Purves, D. and R.B. Lotto. 2003. Why We See What We Do An Empirical Theory of Vision. Sinauer Associates, Sunderland, MA. 272 pp.

123

Yarbus, A. L. 1967. Eye movements during perception of complex objects. In L. A. Riggs, Ed., Eye Movements and Vision, Plenum Press, New York, Chapter VII, 171–196.

124

Pringle, H. L., et al. 2001. The role of attentional breadth in perceptual change detection. Psychonomic Bulletin & Review 8: 89–95 (7)

125

Simons, D. J., and Chabris, C. F. 1999. Gorillas in our midst: sustained inat-tentional blindness for dynamic events. Perception 28: 1059-1074

126

Simons, D. J., and Rensink, R. A. 2003. Induced Failures of Visual Awareness. Journal of Vision 3 (1).

127

http://viscog.beckman.uiuc.edu/djs_lab/demos.html

128

Metzinger, Т. 2003. Being No One: The Self-Model Theory of Subjectivity. MIT Press, Cambridge, MA. 713 pp.

129

Wegner, D. M. 2002. The Illusion of Conscious Will. MIT Press, Cambridge. 405pp.

130

Wegner, D. M. 2002. The Illusion of Conscious Will. MIT Press, Cambridge. 405pp.

131

American Psychiatric Association. 2000. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders. (4th Ed., Text Revision). Brandon/Hill.

132

Ramachandran, V. S., and Blakeslee, S. 1998. Phantoms in the Brain: Probing the Mysteries of the Human Mind. William Morrow, New York.

133

Persinger, M. A. 2001 The Neuropsychiatry of Paranormal Experiences. J Neuropsychiatry & Clinical Neuroscience 13: 515–524.

134

Kamitani, Y. and Shimojo, S. 1999. Manifestation of scotomas created by transcranial magnetic stimulation of human visual cortex. Nature Neuroscience 2: 767–771.

135

Hallett, M. 2000. Transcranial magnetic stimulation and the human brain. Nature 406:147–150.

136

Goldberg, C. 2003. Zap! Scientist bombards brains with super-magnets to edifying effect. Boston Globe 14/1/2003, pEI.

137

Porter, R., and Lemon, R. 1993. Corticospinal function and voluntary movement. Oxford University Press, NY.

138

Delgado, J. M. R. 1969. Physical control of the mind: toward a psychoci-vilised society. Harper & Row, NY.

139

Libet, В. 1993.The neural time factor in conscious and unconscious events. Experimental and Theoretical Studies of Consciousness 174: 123–146.

140

Haggard, R, and Eimer, M. 1999. On the relation between brain potentials and the awareness of voluntary movements. Experimental Brain Research 126: 128–133.

141

Velmans, M. 2003. Preconscious free will. Journal of Consciousness Studies 10: 42–61.