Меллорі

— Ну гаразд, забудь про це. Я сам усе з'ясую. — Він допив віскі, заплатив за нього й відсунув свій стілець. — Я ще трохи тут посиджу. Збіса вже дошкульний дощ надворі.

— Роби, як тобі до вподоби. Ти ж бо знаєш, що можеш залишатися тут, скільки тобі завгодно. Може, хочеш дівчину?

— Я вже переріс той вік, коли волочаться за жінками, — відказав Коррідон із цинічною посмішкою. — Крім того, бачив я твоїх дівчат... не для мене, дякую. — Він відійшов від шинквасу й зупинився коло піаніно, свідомий того, що більшість чоловіків і жінок за столиками продовжують із прихованою цікавістю спостерігати за ним.

— Привіт, Максе, — сказав він піаністові.

Піаніст продовжував грати. Не ворушачи губами, він промовив до Коррідона:

— Привіт.

Коррідон задивився на пальці, що літали над клавішами, і на грубуватих рисах його обличчя з'явився зацікавлений та ввічливий вираз. Тим завсідникам, які спостерігали за ним зараз, могло здатися, ніби він завмер, зачарований майстерною технікою виконавця.

— Маєш якісь новини, Максе?

Макс почав грати «Ніч і день»[5]. Його худорляве обличчя скривилося, неначе ця мелодія навіювала йому болісні спогади.

— Була одна дівчина, що питала про тебе, — сказав він, і досі не поворухнувши губами. — Заходила сюди три ночі тому в товаристві Крю.

Коррідон струсив з цигарки попіл і продовжував задивлятися на пальці, що літали понад клавішами піаніно.

— І хто то була?

— Аби ж я знав. Раніше вона сюди не заходила. Схожа на іноземку; молода, чорнява, має великі очі, була вбрана у чорний светр і штани. Звати її Жанна. Скидалося на те, що Крю її боявся.

— Чого вона хотіла?

— Питала мене, чи знаю я, де ти живеш і чи ти, бува, не з'являвся тут нещодавно. Я сказав, що не знаю і що давно тебе не бачив.

Коррідон неуважно кивнув.

— Щось іще?

— Ще сказала, що як я повідомлю Крю, коли ти тут з'явишся, то вона заплатить мені п'ять фунтів.

— П'ять фунтів? — Коррідон здійняв брови. — Ліпше мені побачитися з Крю.

— Мене у це не вплутуй.

— Авжеж. Ну, дякую тобі, Максе. Я все відшкодую.

— Та щодо цього я не хвилююся, — відказав Макс і відсунув свого стільця, поставивши його під кутом. — Я вже думав, що ти щез назавжди. Еффі дуже тішитиметься, коли побачить тебе знову.

Коррідон вишкірився.

— Як вона, Максе?

— Виросла. Якби не її губа, я вже мав би певні думки щодо неї. Таку вже фігурку нині має, ну достоту як у Ґрейбл[6]. Просто дивовижно, наскільки вона подорослішала.

Коррідон видобув із кишені п'ятифунтову банкноту і запхав під кришку піаніно.

— Тримай язика на припоні й надалі, Максе, — озирнувся він, відходячи.

А Макс тим часом перейшов із мелодії «Ніч і день» на «Чоловік, якого я кохаю»[7] та гучно видихнув крізь свої тонкі ніздрі.

З

Крю... Коррідон геть про нього забув. Він не бачив Крю уже чотири роки. Тепер його думки поверталися до минулого та викликали в пам'яті образ високого, жінкоподібного Крю з гладким білявим волоссям і червоною гвоздикою у бутоньєрці бездоганно скроєного костюма. Постать Крю завжди була оповита таємницею. Ніхто не знав, як він заробляє гроші. Одні казали, ніби Крю живе за рахунок жінок, інші стверджували, буцімто він поліційний інформатор, а найдобріші язики подейкували, що він просто має приватний прибуток[8]. Хай там як, а Крю ніколи не працював і зазвичай його можна було зустріти затемна, коли він ошивався вулицею Пікаділлі чи підпирав шинкваси у шикарних пабах на Лестер-сквер. Поміж людей Крю не мав доброї слави; він був чоловіком, якому ніхто не довіряв.

Хоча Коррідон і знав Крю в обличчя, та спілкувався з ним лише один-єдиний раз. Було це за грою у покер. Коррідон впевнено вигравав партію за партією, допоки Крю не увійшов у гру, і вже тоді йому перестало щастити. А коли карти здали втретє, Коррідон упіймав Крю на махлюванні та, не гаючи часу, вгатив йому по голові пивною пляшкою, залишивши на чолі суперника подовгастий чотиридюймовий[9] шрам. Можливо, Крю ще й досі має на нього зуб за той випадок? Проте Коррідонові, який ніколи ні на кого довго не ображався, видавалося вкрай дивним, що хтось може чотири роки пам'ятати заподіяну кривду; а втім, деякі люди на таке здатні. Якщо Крю має намір звести порахунки, він може становити для Коррідона небезпеку. Цей Крю мав неабиякий хист до втручання у чужі справи.

Але хто була та дівчина? Коррідон замислено сидів за столиком у кутку зали. На стільниці перед ним стояла нова склянка віскі, і він помічав, що на нього крізь оповиту клубами диму залу дивиться Зані, а чоловіки та жінки за іншими столиками ще й досі ведуть про нього балачки. Хто вона така? Схожа на іноземку; молода, чорнява, має великі очі. Коррідон навмання шукав подібний образ у своїй пам'яті, одначе жодна з численних жінок, яких він будь-коли знав, не відповідала наведеному опису. Були часи, коли жінки відігравали істотну роль у його житті, але він залишив це у минулому. Після усього, що Коррідон зазнав під час війни, вже ніщо не відігравало у його житті істотної ролі й ніщо його більше не цікавило.

Різко підвівшись з-за свого столика, він знову підійшов до шинквасу.

— Чи є тут нагорі кімната, з якої видно вулицю?

— А що, коли й так? — підозріливо запитав Зані.

— Хочу піднятися туди, аби визирнути у вікно.

— Ну, гаразд, — завагавшись, мовив Зані. — Там — кімната Еффі. Вона ще не вклалася спати. Я гукну її. — Він підійшов до дверей у стінці за шинквасом, відчинив їх і пронизливо свиснув. — Агов, Еффі! Ходи-но сюди на хвильку. — А тоді розвернувся до Коррідона. — Що ти хочеш побачити з того вікна?

— Не пхай носа до чужого проса, — коротко відповів Коррідон. — Колись ти, Зані, перейдеш межу зі своїми втручаннями у мої справи.

— Хіба ж то вже й запитати не можна?..

— Стули пельку! — грубо урвав його Коррідон. — Мене вже нудить від твого голосу.

Двері позаду шинквасу відчинились, і з'явилася Еффі. Коли Коррідон бачив її востаннє, їй було лише п'ятнадцять; тоді вона була недоладним, сором'язливим створіннячком із худорлявим нерозвиненим тілом. А Макс таки мав рацію. Як же вона подорослішала за останні три роки, ошелешено думав Коррідон. Якби не її вроджене каліцтво — роздвоєна заяча губа — дівчина була би справжньою красунею.

Побачивши Коррідона, вона густо зашарілася, її очі засяяли від утіхи.

— Привіт, Еффі, не забула мене? — недбало запитав він. Коррідон знав, що Еффі його обожнювала. Він назавжди завоював цю дівчину, і це не вартувало йому жодних зусиль — він-бо просто запропонував їй щось на кшталт своєї жартівливої дружби.

Шість років тому Зані знайшов її надворі коло клубу. А оскільки вона відмовлялася розповідати про своїх батьків, походження та про те, де живе, той здогадався, що дівчинка втекла з дому. Вона була бридким маленьким створінням, голодним і брудним, а з-під її розщепленої надвоє губи видніли два великих зуби. Та Зані метушитися не став. Йому тоді була потрібна людина, яка допомагала би на кухні, тож, оскільки ніхто не заявив своїх батьківських прав на цю дитину, Зані забезпечив дівчинку домом і заходився експлуатувати її так само, як і решту своїх працівників.

— Вітаю, містере Коррідон, — сказала вона й зніяковіло позадкувала.

Зані спостерігав за її збентеженням із глузливою посмішкою. Він уважав вельми кумедним те, що Еффі закохана у Коррідона.

— Відведи його нагору, до своєї кімнати. Йому кортить визирнути з вікна. Хутко!

Коррідон подався слідом за Еффі до тьмяно освітленого коридору. Зачинивши за собою двері та відмежувавшись від звуків музики та шепоту голосів, він схопив дівчину за руку та притягнув її до себе.

5

«Ніч і день» (англ. «Night and Day») — пісня американського композитора Коула Портера (1891—1964); була написана 1932 року для мюзиклу «Веселе розлучення» і здобула надзвичайну популярність.

6

Елізабет Рут «Бетгі» Ґрейбл (1916—1973) — американська акторка, танцівниця та співачка. У роки Другої світової війни зажила слави однієї з найгарніших жінок свого часу.

7

«Чоловік, якого я кохаю» (англ. «The Man I Love») — популярна пісня, автор музики — американський композитор Джордж Ґершвін (1898-1937).

8

Приватний прибуток (англ. private income) — прибуток, отримуваний приватною особою або домогосподарством, який не є платнею за роботу. Зазвичай під приватним прибутком розуміють прибуток від капіталовкладень і відсотки за депозитами.

9

1 дюйм дорівнює 2, 54 см.