Меллорі

Жанна дісталася краю кручі ще до того, як детективи подолали кряж. Вона прудко рухалася вперед, і продовжувала бігти, не зупиняючись, коли її ноги сягнули за край кручі. Здалося, ніби пройшло дуже багато часу, перш ніж вони почули глухий удар, коли її тіло розбилося об скелі.

5

Двоє детективів, несучи свою ношу, загорнуту у церату, пройшли повз них піщаним берегом і попрямували до поліційного човна.

Роулінс непорушно стояв під поривами вітру, засунувши руки до кишень плаща. Його обличчя було задумливе. Час до часу він поглядав на Коррідона, який сидів на кам'яній брилі та курив цигарку, розвернувшись своєю широкою спиною до двох детективів, які саме виконували свою жахливу роботу.

— Що ж, гадаю, ви й цього разу уникнули обвинувачення, — з жалем промовив Роулінс. — Зроду не знав я такого таланливого типа, як ви.

Коррідон похмуро зиркнув на нього спідлоба.

— У вас склалося про мене хибне уявлення, Роулінсе, — холодно сказав він. — Моя біда у тому, що я надто охоче беруся допомагати людям. Нехай це буде для вас засторогою — не повторюйте моїх помилок. Погляньте-но лишень, у яку халепу я вскочив через свою доброту.

— Знаю, аякже, — сказав Роулінс і пирхнув. — Сімсот п'ятдесят фунтів — і ви називаєте це допомогою людям. Краще вам бути обачнішим. Рано чи пізно ви потрапите У біду.

— Та хай би скільки вони мені заплатили, це однаково замала ціна за те, що мені довелося пережити, — гірко сказав Коррідон. — Моє обличчя поширила на своїх шпальтах кожнісінька газета цієї країни, в мене стріляли, мене переслідувала зграя плоскостопих, мене звинувачували у вбивстві й бозна-чому ще. А зараз, гадаю, мені доведеться повертатися разом з вами назад і гайнувати купу свого часу, даючи свідчення, аби допомогти вам розібратися у безладі цієї справи, яка, зрештою, набуде ще більше публічного розголосу. Та я б і пальцем не кивнув, якби, беручись до цієї роботи, знав, що мене спіткає.

— Якщо це вас бодай якось утішить, то знайте, що ми не затримаємо вас надовго, — сказав Роулінс, дивлячись у бік човна. — Добре, що Гадсон і Саундерс прийшли саме вчасно і встигли почути те, що сказала Жанна. Ну, ми вже майже готові вирушати. Маєте щось узяти з собою?

Коррідон повагався, а тоді похитав головою.

— Ні, я готовий, — сказав він і підвівся.

Роулінс лукаво усміхнувся.

— А як щодо човна? Ви ж не уплав сюди дісталися, еге? — запитав він і стиха засміявся, натякаючи, що йому все відомо.

— Щодо човна не переймайтеся, — коротко відказав Коррідон. — Не марнуймо часу. Він — на іншому боці острова. Згодом я пришлю когось, аби його відбуксирувати.

— А як щодо тієї молодиці — ну, тієї, яка зупинила потяг? — запитав Роулінс. — Вона тут, чи не так? На неї чекає штраф у розмірі п'яти фунтів і звинувачення у перешкоджанні поліції. Ми не можемо так просто залишити її тут, розумієте?

— Не згущуйте фарби аж так сильно, — сказав Коррідон. — Ніхто не бачив, як вона зриває той стоп-кран. Я готовий заприсягтися, що вона до цього жодним чином не причетна. Ви не матимете достатньо доказів, аби звертатися до суду. Не вплутуйте її у це.

— Цього я зробити не можу, — сказав Роулінс. — Мушу з нею зустрітися.

— Послухайте, вона — чудова дівчина, — палко сказав Коррідон. — Це — її дім. І човен теж належить їй. Вона може повернутися з острова, коли сама того захоче. Бодай раз будьте вищими за свій обов'язок, Роулінсе. Не вплутуйте її у це.

Роулінс пошкріб підборіддя.

— Вона — сестра Меллорі, чи не так?

— Ви й самі добре знаєте, хто вона така, — коротко мовив Коррідон. — У газетах буде чимало балачок про цю справу. Я не хочу, щоб її ім'я пов'язували з моїм. Ви ж бо розумієте, як усе це подадуть газетярі. Ви ж маєте дочку, чи не так?

Роулінс вишкірився.

— Отут ви дали маху. Це на мене не подіє, — сказав він. — Я маю сина. — Він замислився на мить, а тоді запитав: — А чи не та це дівчина, яку під час війни десяток разів скидали з парашутом у Франції?

— Саме так, це вона. Спробуйте якось і собі стрибнути — побачимо, як вам це сподобається.

— Е, ні, це — не для мене, — з упевненістю мовив Роулінс. — Отож, думаю, що наразі ви, для різноманітності, маєте рацію. Було би несправедливо пов'язувати цю дівчину з таким пройдисвітом, як ви. Ну, гаразд. Вирушаймо.

— Тільки подумайте, а дехто ще каже, ніби поліціянти геть безсердечні! — з глузливою посмішкою сказав Коррідон.

І, коли вони вже прямували до човна, Роулінс запитав:

— Можливо, ви хочете з нею попрощатися? Ми на вас зачекаємо. Не зважайте на нас. — Часом Роулінс бував надзвичайно дотепним.

Коррідон поглянув на нього спідлоба.

— Чому б то мені хотіти з нею прощатися? — коротко запитав він. — Вона — не мій тип. — І він пішов до човна, а коли Роулінс його наздогнав, кисло додав: — До того ж вона має хлопця, що служить на флоті.

— Ті моряки — то хвацькі хлопці, — сказав Роулінс, ховаючи посмішку. — З моряком їй буде краще. Але однаково, ви мене розчарували, Коррідоне. А я ж бо думав, що ви — любас, який знай упадає за панянками.

— Ой, та заціптесь ви нарешті! — прогарчав Коррідон і, вже сідаючи до човна, окинув поглядом смугу прибережних круч, сподіваючись востаннє бодай мигцем побачити Енн.