Страница 9 из 40
Із-за завіс неквапно вийшла молода жінка, одягнена в обтяжну чорну сукню з білими комірцем і манжетами. Яскраво-червона помада надавала блідому обличчю блондинки чуттєвості. Жінка поглянула на Феннера, й вогненні губи розтягнулись у посмішці. Феннер подумав, що вона просто вражаюча — як і все тут.
Низьким урочистим тоном блондинка мовила:
— Чи можу допомогти вам чимось?
Феннер почухав підборіддя.
— То ви все це продаєте? — запитав, тицяючи пальцем у напрямку скляної вітрини.
Жінка здивовано кліпнула.
— Звісно ж! — відповіла. — Однак то лише зразки — ну, ви розумієте! Але що потрібно саме вам?
Феннер заперечливо хитнув головою.
— Наразі нічого, я просто цікавився.
Вона спантеличено глянула на нього.
А Феннер продовжив:
— Найтінґейл у себе?
— То ви хочете зустрітися з ним?
— Саме цього бажаю, кицю! Скажи йому, що до нього прийшов Росс.
Вона відповіла:
— Піду погляну, але він зараз дуже зайнятий.
Коли вона зникла за портьєрами, Феннер провів її поглядом. І подумав, що форми у блондинки вельми спокусливі.
За мить вона повернулася й запросила його пройти. Він пішов слідом за нею, і вони піднялися гвинтовими сходами. Йому сподобався аромат її парфумів, про що відразу ж їй і сказав. Вона поглянула на нього через плече і посміхнулася, продемонструвавши сліпучо-білі зубки:
— Тепер мені, мабуть, треба зашарітися?
Феннер серйозно хитнув головою.
— Просто якщо жінка гарна, я завжди їй про це кажу.
Вона вказала на двері.
— Він тут, — мовила і по хвильці мовчання додала: — Ви мені також сподобалися. У вас розумні очі, — й почала спускатися, на ходу пригладжуючи волосся.
Феннер автоматично поправив краватку. «Ласий шматочок!» — подумав і рішуче увійшов до кімнати.
То була, вочевидь, майстерня. На підвищенні стояли в ряд чотири труни. Найтінґейл пригвинчував табличку до однієї з них.
Це був невисокий темноволосий чоловічок в окулярах з металевою оправою й товстими скельцями. Обличчя мав дуже бліде, як для жителя півдня, а великі безбарвні очі втомлено зблиснули на Феннера з-за скелець.
Феннер відрекомендувався:
— Я — Росс.
Найтінґейл продовжував спокійно пригвинчувати табличку.
— Чую. Ви хотіли мене бачити?
— Я — Дейв Росс, — повторив Феннер, стоячи біля дверей. — Сподіваюся, вам повідомили про мій приїзд?
Найтінґейл поклав викрутку та звів на нього очі.
— А, так-так, — сказав, немовби щось пригадуючи, — справді. Ходімо нагору, побалакаємо.
Феннер пішов за ним. Вони вийшли з майстерні й піднялися сходами. Найтінґейл завів його у простору прохолодну кімнату. Два великі вікна виходили на балкон. Із вікон виднілася Мексиканська затока.
Найтінґейл запросив Феннера присісти.
— Зніміть піджак, якщо хочете.
Знявши піджак, Феннер закотив рукави сорочки. Влаштувався коло вікна.
— Вип'ємо? — запитав Найтінґейл.
— Залюбки.
Змішавши напої, Найтінґейл урешті й сам присів. Коли вони випили, Феннер обережно приступив до справи. Він уже затямив, що з цим чоловічком слід бути дуже пильним у словах. До того ж, не знав, наскільки тому можна довіряти. Але й збурювати підозру було ні до чого.
Нарешті Феннер мовив:
— Мені хотілося б знати, що ви можете?
Найтінґейл короткими кволими пальцями узяв склянку. Вигляд у нього був дещо спантеличений.
— Я можу все. Адже це те, що вам потрібно, еге ж?
Феннер потягнувся у кріслі.
— Так, мені треба вийти на деяких хлопців. Для цього Нью-Йорк мені вже замалий.
— Це я можу, — просто сказав Найтінґейл. — Кротті сказав, що ви — нормальний хлопець і вам треба допомогти. Колись він здорово мене виручив, і я буду радий віддячити йому.
Феннер зрозумів, що Кротті — той, на кого вийшов Айк, щоби зв'язатися з Найтінґейлом.
— Думаю, п'ять сотень будуть дієвішими за поручительство Кротті, — додав він сухо й одразу ж осікся.
Бо Найтінґейл глянув на нього ображено.
— Мені не потрібні ваші гроші. Якщо Кротті сказав: «Допоможи йому», то цього цілком достатньо.
Феннер неспокійно посовався у кріслі. Його глибоко вразила щирість чоловічка.
— Ну й прекрасно! — сказав він поквапно. — Не ображайтеся, просто в моїх краях справи залагоджують по-іншому.
— Я можу дати необхідні рекомендації. Але що конкретно вам потрібно?
Якби ж то Феннер сам знав! Тож бовкнув навмання:
— Думаю, мені треба трохи заробити. Можливо, хтось із тутешніх босів візьме мене на роботу.
— Кротті сказав, що на стволі вашого револьвера чимало зарубок...
Феннер скромно опустив голову, подумки проклинаючи надто балакучого Айка.
— Та трохи є, — відповів недбало.
— Можливо, ви підійдете Карлосу.
Феннер пішов ва-банк.
— Я думав, мені краще до Нулена.
Безбарвні очиці Найтінґейла несподівано зблиснули.
— Нулен? Та ж він уже не на коні. Його підгріб під себе Карлос.
— Тобто?
— Карлос зняв із нього штанці й добряче відлупцював. Ти нічого не доб'єшся з таким слабаком, як Нулен.
Так Феннер зрозумів, що Нулен — уже бита карта.
Тоді спробував зайти з іншого боку.
— Дивно, мені ж казали, що Нулен — крутий бос...
Найтінґейл витягнув шию й умисно сплюнув на підлогу.
— Шушваль.
— А хто такий Карлос?
До Найтінґейла повернувся добрий настрій.
— Це саме те, що вам треба. Пайо виведе вас у люди.
Від несподіванки Феннер пролив віскі.
— То його звати Пайо Карлос?
Найтінґейл ствердно кивнув.
— Він тримає в кулаці усе місто, — і для більшої переконливості ще й наочно продемонстрував це, міцно стиснувши широку долоню з короткими пальцями. — Ось так, бачите?
Феннер хитнув головою.
— Добре, — сказав він. — Цілком покладаюся на вас.
Найтінґейл підвівся, поставивши склянку на стіл.
— Мені ще треба дещо закінчити, й тоді ми зустрінемось із хлопцями. А поки що відпочиньте тут, на вулиці зараз надто гаряче.
Коли господар вийшов, Феннер заплющив очі й замислився. Події розгортаються швидше, ніж він припускав. Йому слід бути дуже пильним.
Відчувши легенький протяг, розплющив очі. До кімнати увійшла блондинка і тихо зачинила за собою двері. Феннер почув, як вона повернула ключ у замку.
«Святий Боже! — подумав. — Та ж вона мене зґвалтує»!
Він скинув ноги зі стільця, на котрому щойно сидів Найтінґейл, і підвівся.
— Сиди, — сказала вона, підходячи ближче. — Я просто хочу з тобою поговорити.
Феннер знову всівся у крісло.
— То як тебе звати, крихітко? — запитав він, на мить заспокоївшись.
— Роббінс, — відповіла. — Але тут мене всі називають Керлі, тобто Кучерик.
— Гарне ім'я, — зауважив Феннер. — Що ти хотіла?
Блондинка вмостилась у крісло до Феннера. Він міг бачити її голі стегна вище панчіх і подумав, що в неї пречудові ноги.
— Послухайся моєї поради, — впівголоса сказала вона, — та їдь собі додому. Чужі круті хлопці у нас не приживаються.
Феннер звів брови.
— А хто тобі сказав, що я крутий?
— А цього і не треба казати. Ти прибув сюди, щоби висадити це місто в повітря, чи не так? Але в тебе нічого не вийде. Місцеві гангстери не люблять чужинців. Якщо ти тут залишишся, то вже через кілька днів тобою годуватимуть рибу.
Феннер був зворушений:
— Ти — мила маленька дівчинка! Але, боюся, що все це даремно. Я приїхав сюди жити й заробляти, тож тут і залишуся.
Вона зітхнула.
— Я так і думала, — сказала, встаючи. — Але якби ти дбав про свою безпеку, то негайно забрався би звідси. Так чи інакше, будь пильний. Я не довіряю тут нікому. Не вір Найтінґейлу. Він лише виглядає здохляком, але не є таким. Найтінґейл — убивця, тож будь із ним обережним.
Феннер підвівся з крісла.
— Добре, маленька. Я буду обережним. Але тобі краще піти, поки він не помітив.
І провів її до дверей.
Виходячи, Керлі додала:
— Кажу тобі це, бо видаєшся тямущим. Мені шкода бачити, що такий хороший хлопчина, як ти, шукає собі клопотів.