Страница 12 из 47
Він із надією подався уперед, тож я підсунув до нього пачку. Він вибрав сигарету, черкнув сірником об стіл і запалив її.
— Нині нелегко дістати такі речі, — зітхнув він. — Мої саме вранці закінчилися. Прикро!
Я знову погодився з ним і пригладив рукою волосся, розмірковуючи, що скаже він, коли дізнається, навіщо я прийшов. Боюся, з ним станеться напад.
— Тоді, можливо, шантаж? — з надією сказав він, випускаючи хмарку диму.
— Це дещо заплутаніше, — нарешті озвавсь я, зручніше вмощуючись на стільці. — Ви не проти, якщо я почну з самого початку?
Він ледь помітно скривився, неначе не бажав вислуховувати надто довгу історію, і пробурмотів щось стосовно того, що дуже зайнятий. Я оглянув його убогу контору і вирішив, що він аж ніяк не може бути зайнятий, а радше страждає від комплексу неповноцінності, і повідомив, що мені його порекомендував портьє з готелю «Савой».
Його обличчя вмить прояснилося.
— Страшенно милий хлопчина, — сказав він, потираючи руки. — У давні часи ми не раз працювали з ним разом.
— То, можливо, я вже почну?
Я розповів про Нетту і про те, що ми зустрічалися два роки, і як ми проводили час, а також про те, що днями я прийшов до неї на квартиру і дізнався, що вона вчинила самогубство.
Він ще більше вгруз у кріслі, й на його обличчі застиг спантеличений, ба навіть розпачливий вираз.
Я розповів йому про викрадення тіла з моргу, і він здригнувся. Потому я оповів йому про Анну — як поїхав до неї і що сталося з нею в котеджі.
— Учора ввечері поліція перевезла її тіло в морг Горшема, — завершив я майже тріумфально. Бо я приберіг для нього головний козир — статтю з ранкової газети.
Перш ніж її прочитати, Меррівезер довго шукав свої окуляри, а коли врешті прочитав допис, то на його обличчі було ясно написано, що краще б він її не читав, і я вже пошкодував, що взагалі прийшов до нього.
— Мені сказали, що труп перетворився на попіл, — підсумував я. — Тепер, коли ви знаєте суть справи, що ви думаєте з цього приводу?
— Мій любий сер, — озвався він, туманно махнувши кудись рукою, — це зовсім не мій профіль. Розлучення, шантаж, порушення обіцянки одружитися — так. Але низькопробні любовні драми — ні!
Я з розумінням кивнув.
— Я так і думав, — додав. — Шкода, але нічого — гадаю, знайду для цього когось іншого.
Поки говорив, я ніби ненароком зазирнув у свій гаманець, неначе щось там шукаючи. Я дав Меррівезерові достатньо часу, щоб той роздивився п’ятсот однофунтових банкнот, які я досі носив із собою. Які би проблеми зі здоров’ям він не мав, але гострота зору — а особливо здатність угледіти гроші — у нього була відмінною.
Він випроставсь у кріслі й поправив краватку.
— Як ви гадаєте, чим міг би я стати вам у пригоді? — обережно поцікавився детектив.
Я сховав портмоне — і тут наче хмарка набігла на його обличчя.
— Хотів би дещо з’ясувати в Лейкемі, — промовив я. — Хочу знати все про ту жінку, місіс Брембі. А також зрозуміти, чим займалася Анна Скотт.
Його обличчя прояснилося.
— Таке ми могли би зробити, — сказав він, із надією дивлячись на пачку сигарет на столі. — Ви не заперечуватимете, якщо я...
— Будь ласка, пригощайтесь, — припросив його я.
Він витяг собі сигарету і повеселішав.
— Так, гадаю, ми могли б вам допомогти, — продовжив він, глибоко затягуючись. — У мене тут є один чоловік, дуже розсудливий. Я міг би йому довірити цю роботу.
Його очі на мить заплющилися, потім блискавично розплющилися.
— Знаєте, це взагалі-то не наш напрямок. Тому це вам коштуватиме... г-м-м... трохи дорожче.
— Я добре заплачу, якщо будуть результати, — пообіцяв я. — То які ваші умови?
— Скажімо, десять фунтів щотижня і плюс три фунти щоденно на поточні витрати.
Він із надією глянув на мене, потому збентежено відвернувся.
— За такі гроші я міг би найняти самого Шерлока Голмса, — єхидно процідив я.
Містер Меррівезер хихикнув, прикривши рота рукою. Вигляд у нього був ніяковий.
— Ми живемо у важкі часи, — зітхнув він, хитнувши головою.
Я був радий, що не розповів йому про напад на себе та про типа, котрий переслідував мене на «стандарді». Боюся, тоді він би ще долучив до рахунку надбавку за ризик.
— Ну що ж, гаразд, — сказав я, здвигнувши плечима. — Але мені потрібні результати, — і відлічив тридцять один фунт, поклавши гроші на стіл. — Цього вам вистачить на тиждень. Накопайте мені все, що зможете, на Анну Скотт. Поставте когось стежити за будинком місіс Брембі. Я хочу знати, хто звідтіля виходить і хто заходить, що вона там робить і чому це робить.
— Взагалі-то це справа поліції, — сказав він, швидко згрібаючи гроші в шухлядку стола і зачиняючи її на ключ. — А хто там її веде?
— Інспектор Коррідан, — повідомив я.
Його обличчя спохмурніло.
— О, той! Один із тамтешніх світил, — і насупив брови. — В мої часи він би там і дня не протримався. Знаю, знаю його — він шефів улюбленець. — Здається, містер Меррівезер уже забув про мене, поринувши в якісь свої невеселі думи. — Я не здивуюся, якщо ми накопаємо набагато більше, ніж він. Я радше довіряю старим методам. Робота полісмена — це дев’яносто відсотків терпіння і десять процентів удачі. А ці нові «наукові методи» роблять людей ледачими.
Я буркнув щось, підводячись.
— Сподіваюся невдовзі почути від вас якісь новини. І пам’ятайте: нема результатів — нема грошей.
Він кивнув і несміливо посміхнувся.
— Звісно ж, містере Гармасе. Люблю мати справу з діловими людьми. А таких відразу видно.
В цю мить двері відчинилися, і в кімнату прослизнув невисокий чолов’яга. Він був невизначеного віку, зворушливо-жалісний на вигляд та якийсь обшарпаний. Рідкі вуса поплямлені нікотином, безбарвні очі дивилися на мене поглядом зляканого кролика.
— О, ви прийшли якраз вчасно! — сказав містер Меррівезер, потираючи руки. І повернувся до мене: — Це Генрі Литтлджонс, який особисто займатиметься вашою справою. — В його вустах це прозвучало так, наче цей дивний чоловічок був Філо Вансом[9], Ніком Чарльзом[10] і Перрі Мейсоном водночас. — А це містер Гармас, котрий підкинув нам дуже цікаву справу.
— Хотів би побалакати з містером Литтлджонсом, — повідомив я Меррівезеру. — Можу я його забрати з собою?
— Звісно, — погодився Меррівезер, аж сяючи. — Обов’язково беріть його з собою!
— Ми будемо у мене в готелі, — сказав я Литтл-джонсу. — Хотів би ознайомити вас з деталями справи.
Він кивнув, щось буркнув і відчинив переді мною двері.
Ми підійшли до ліфта і в повному мовчанні спустилися вниз. Я махнув рукою до автівки таксі, пропустив уперед Литтлджонса і саме збирався сісти слідом, коли якийсь інстинкт, інтуїція чи щось інше змусили мене озирнутися. Коротун, котрий намагався проломити мені череп, а потім переслідував у «стандарді», стояв у дверях, дивлячись на мене. На мить наші очі зустрілися, потому він сплюнув на тротуар, розвернувся і пішов у протилежному напрямку.
Розділ VII
Генрі Литтлджонс виглядав у номері готелю «Савой» не менш безглуздо, ніж снігова людина у розпал літа. Він примостився на краєчку стільця, поклав капелюх-котелок на коліна, і сумний вираз застиг на його обличчі. Я розповів йому про Нетту, не оминаючи анінайменшої деталі, й завершив спаленим тілом Анни.
Упродовж усієї розповіді він сидів нерухомо, і засмучений вираз не полишав його обличчя, але з того, як уважно він мене слухав, я бачив, що він не пропустив ані слова.
— Дуже цікавий випадок, — сказав він, коли я завершив. — І потребує неабияких дослідницьких навичок.
Я подумав, що він правий, і запитав, що він про все це думає тепер, коли знає подробиці справи.
Якусь мить він сидів, жуючи свої вуса, потому звів погляд.
— Гадаю, що міс Скотт жива, — озвався він. — Той факт, що зник увесь її одяг, а тіло викрали, щоб його не упізнали, і те, що ви начебто бачили її учора, — на мою думку, цього цілком достатньо. Якщо вона жива, то нам варто дізнатися, ким була та мертва жінка у квартирі міс Скотт. Нам треба встановити також, чи має міс Скотт якийсь стосунок до її смерті; було це вбивство чи самогубство, і чи не криється за цим щось іще. Якщо міс Скотт влаштувала все так, щоби мертву жінку прийняли за неї, тоді вона має конечну потребу переховуватися. І це ми також повинні з’ясувати. Той факт, що вона не взяла ні грошей, ані діамантової каблучки, хоча мала достатньо часу, щоби спакувати свій одяг, вказує на те, що поруч із нею був хтось, кому вона не довіряла і від кого хотіла приховати наявність цінних речей у квартирі. Нам слід встановити, ким був той третій.
9
Філо Ване — вигаданий персонаж, герой дванадцяти кримінальних романів С. С. Ван Дайна (S. S. Van Dine), дуже популярний в 20-х-30-х роках XX століття.
10
Нік Чарльз — вигаданий персонаж, створений Дешіелом Хемметом (Dashiell Hammett) в романі «The Thin Man» (1934).