Страница 7 из 31
— Саме тому, — пояснив Робік, — на Сатурні немає ліпшого за робота приятеля в людини.
— Не кажучи вже про людей, — докинула Алька.
— Не кажучи про людей, — погодився Робік.
— А взагалі, — усміхнувся Іон, — краще порозмовляймо про щось інше. Слухайте, адже ми ще не познайомилися один з одним як слід.
— Правда, — зітхнув Алік.
Алька замислено подивилася на Іона. Очі її зробилися ще голубіші, і вона сказала:
— А мені здається, що ми давно знайомі.
Алік єхидно усміхнувся, але побачив, як розцвів Іон, і вирішив не жартувати. Натомість мовив діловито:
— Ситуація така. Ми про своїх батьків та матерів знаємо все, що треба. Хто вивчав у школі сучасний пілотаж великих швидкостей, той напевне чув про Орма й Гелену Согго. А хто вивчав астрохімію, той повинен щось знати про праці Яна і Чандри Роїв. Що таке «закон Роя»? Знаємо, знаємо. Зостається лише істинне питання, яке ми, діти Роїв, ставимо тобі, нащадкові роду Согго. Які твої батьки, так би мовити, «взагалі»?
Іон підніс праву руку з відставленим угору великим пальцем — жест, що з незапам'ятних часів серед астропілотів означав побажання щастя або звістку про перемогу.
— Ось такі, — сказав Іон. — А ваші?
— У нас на Землі, — засміявся Алік, — в давнину була така приказка: «На ять».
— Здається, щось подібне я вже чув, — задумався Іон. — Чи це означає, що вони теж трансгалактичні?
— О, так! — підтвердила Алька.
— Тоді все гаразд, — зрадів Іон. — Отже, у всіх нас батьки й матері «на ять». Тільки… що це, власне, означає — «на ять»?
Близнюки знизали плечима. Робік відкашлявся.
— Мені прикро, — мовив він. — Але я теж не знаю. Це питання для спеціалістів.
— Робіку! — погрозливо вигукнув Іон, а Алік із Алькою лукаво перезирнулися.
— Перепрошую, — холодно сказав Робік, — але нічого вам перезиратися. Я знаю лише те, чого мене навчили. У нас на Сатурні нема таких приказок.
— А де їм там узятися, — в'їдливо посміхнувся Алік. — У вас, на Сатурні, взагалі не було старовини.
— Справді так, — погодився Робік. — Сатурн колонізовано пізніше за інші планети. Перші висадки в шістдесят другому році космічної ери. Ну й що з того? Земля теж не бездоганна.
— Не заперечую, але… — почала Алька.
Тут Робік так чарівливо усміхнувся Альці, що їй перехотілося сперечатись.
— Звертаюся до твого здорового глузду, дорога Алько, — солодко проспівав він. — Пропоную надати слово Іонові.
Алік здивовано похитав головою: звернення до здорового глузду, мабуть, таки подіяло, бо Алька переконано кивнула.
Іон трохи розгубився.
— Власне… у мене лише кілька слів. Мій вік вам відомий: чотирнадцять років і три місяці. Народився в столиці Сатурна — Аккрі. Ви ж знаєте, Аккру збудували на місці першої висадки людей на Сатурні.
— Це місто назвали так, — додав Робік, — бо перший висадився на Сатурні африканець із міста Аккра.
— Знаємо, — сказала Алька.
— Батько й мати, — продовжував Іон, — вже п'ять років працюють в прикордонних районах сонячної системи і бувають на Сатурні лише три місяці на рік, а я живу в шкільному інтернаті. Живу, звісно, разом з Робіком, а Робік, як на мене, — найкращий робот-охоронець в цілій сонячній системі.
— Перебільшення, — скромно усміхнувся Робік.
— Певно, перебільшення, — підтакнула Алька.
— Але не таке вже й велике, — сухо зауважив Робік. — Найліпші в Сонячній — системі роботи — це сатурнійські, а я особисто на щорічних олімпійських змаганнях роботів-охоронців здобув дві золоті медалі за розумову й механічну здібності.
Близнюки шанобливо глянули на Робіка. Він був дійсно винятково симпатичним роботом, хоча інколи, як кожен робот, трохи гнув кирпу.
Але саме тієї миті, коли вони так подумали, Робік раптом захихотів.
— А ще ми, роботи з Сатурна, — додав він, — маємо дві особливі якості.
— Які?
— У нас вмонтовано привабливість і почуття гумору.
— І нахил до базікання! — несподівано розізлився Іон. — Ви дасте, врешті, мені говорити чи ні?
— Будь ласка, говори, — ввічливо посміхнувся Робік.
Іон удав, що не відчув образи в Робіковім голосі.
— Щодо моїх захоплень, — вів далі Іон, — то я цікавлюся пілотажем надвисоких швидкостей. Крім того, дуже люблю астрономію та музику. У відділі, де вивчаються захоплення і здібності людей, мені порадили вибрати одну з двох професій, до яких у мене найбільші здібності. Це буде пілотаж великих швидкостей, — або композиторський факультет.
— Що-о-о? — скрикнула Алька. — І ти ще й досі вагаєшся?
— Вагаюся, — відповів Іон.
— Людство, безперечно, вироджується, — категорично заявила Алька. — Кожний другий чоловік цікавиться поезією, музикою, кіно чи літературою. Це погано скінчиться.
Іон, Алік і навіть Робік весело розсміялися.
— Дорога Алько, — поблажливо мовив Робік.
— Кохана Алько, — єхидно сказав Алік.
— Мила Алько, — добродушно посміхнувся Іон. — Ти із твоєю зневагою до мистецтва трохи відстала від життя. Це було модно в період освоєння планет. Але тепер? Сьогодні кожне немовля знає, що людство повинне розвиватися тільки всебічно.
— Ох, — знизала Алька плечима. — Не повчайте мене, як малу дитину.
— Іоне, — засмучено шепнув Алік. — З нею ні до чого не договоришся. Є тільки один вихід.
— Який?
— Треба, щоб вона закохалася.
— Обійдуся якось без цього! — крикнула Алька, і щоки її зарум'яніли. — Чудово обійдуся.
Робік здивовано підняв брови.
— Без чого обійдешся? — запитав він. — Адже у свій час кожна нормальна людина закохується. Якщо ти не з'їхала з глузду, то погодишся зі мною.
Алька на мить заніміла. А потім отямилася. Проте її посмішка була холодна.
— Ну що ж, може, й закохаюсь колись, — мовила вона. — Однак у мене багато часу, — не закохаюся ж я в когось із вас?
Але Робік не здавався.
— Розумію, — сказав він. — Ми з твоїм братом не беремося до уваги. Ну, а Іон?
— Перестань, — Робіку! — вигукнув Тон. — Вернімося нарешті до нашої теми. А то справді говоримо якось по-дитячому.
Робік ображено поклонився всім.
— Будь ласка, — сказав він. — Я взагалі можу не озиватися.
Запала трохи ніякова мовчанка. Її порушив Алік — єдиний, кого щиро тішила вся ця розмова.
— Отже, тепер наша черга, сестричко! — сказав він, стримуючи сміх. — Ти на годину старша тобі й починати.
Алька серйозно кивнула.
— Нам з Аліком по тринадцять років, сім місяців і дванадцять днів, — сказала вона. — Ми народилися на Старій Батьківщині, в районі Європи, в місті То-руні.
— Місце народження Коперника, — вставив Робік, — давнього астронома, який перший з усіх людей сказав…
— Зна-а-ємо! — застогнали разом Алік з Іоном.
— … що Земля й інші планети утворюють геліоцентричну систему, — невблаганно продовжував Робік. — Основна його праця називається «Про обертання…»
Алька поблажливо витримала паузу, але, на щастя, Робік замовк.
— Ми народилися в Торуні, в рідному місті батька. Але відтоді коли наші батьки перейшли на роботу в прикордонні лабораторії Сонячної системи і на Землі тільки проводять відпустки, ми живемо у материної сестри, Індри, в Делі…
— Хвилиночку, — перебив її Іон. — Не кажи, де це. Це… це в А…
— Ну, ну, — підбадьорив його Алік.
— В Азії! — радісно вигукнув Іон.
— Точно. Звідки ти знаєш географію Землі? — здивувалася Алька і продовжувала, не чекаючи відповіді: — Коли говорити про захоплення, то мене цікавить мікрофізика, в основному фізика нейтронів. А з практичних дисциплін — пілотаж надвисоких швидкостей. І астрогеологія.
— А мене, — докинув Алік, — не цікавить ні астрогеологія, ані весь цей ваш із Робіком пілотаж надвисоких швидкостей. Я захоплююся поезією і квантовою геометрією.
— У відділі захоплень, — знову заговорила Алька, — мені теж порадили, як і тобі, Іоне, пілотаж великих швидкостей.
— Тільки пілотаж? І більше нічого?
Алік єхидно засміявся.
— Ясно, що не тільки. Алька має прекрасний голос, і вона дуже музична.