Страница 24 из 31
Від цієї миті бойовий космоліт «Розвідника» записаний в документах Головної Бази як КБ-803, вперше з часу пробних польотів перейшов у безпосереднє управління пілота-людини — Іона Согго з сатурнійської Аккри.
Іон вважався одним із найздібніших учнів льотної школи у всій Аккрі, навіть у всьому окрузі. На екзамені на молодшому курсі він одержав відзнаку і малу зірку кандидата до Школи високих швидкостей. За місяць до прибуття на «Розвідник» він виграв першість континенту серед пілотів-юніорів.
Але зараз усе було зовсім інакше, ніж на екзамені чи на змаганнях.
Можна б навіть сказати, що кожний нормальний юніор — учасник змагань, побачивши таку машину, як КБ-803, просто перейшов би на протилежний бік стартового поля. Про всяк випадок. Не зі страху — страх, як відомо, кепський порадник, — а просто з поваги до правила, яке говорить, що зайва відвага буває ще гіршим порадником, ніж страх.
Але Іон опинився в такому становищі, що йому довелося взятися за кермо КБ-803. А коли доводиться, можна часом накоїти безліч неймовірних і несподіваних речей. Часом навіть зі страху. Бо страх буває поганим порадником саме тоді, коли зовсім немає чого боятися.
Але в так званій безвиході страх спроможний додати снаги навіть кволій людині.
Будьмо, однак, справедливі. Іон забув про страх. Поки не настала пора взяти в свої руки кермо найпрекраснішого бойового космольота, йому здавалося, що навіть за всі блага на світі він не зробить і найпростішого маневру. Адже беручи в свої руки кермо космольота КБ-803, він брав у них також людські долі: свою, Альчину і насамперед долі екіпажів «Альфи» та «Бети». Чи ж треба більше? Навіть не те найважливіше, що на «Альфі» та «Беті» перебували його батько й мати. Життя і доля усіх цих шістдесяти людей були тепер найвищою ставкою в боротьбі людства з простором Галактики.
Космос збунтувався проти людей. В секторах, де ніколи досі не спостерігалася загроза метеорів, з'явився найбільший і найнебезпечніший з космічних ворогів, які будь-коли зустрічалися.
Боротьба почалася. І ось цей чотирнадцятирічний хлопчина взяв кермо бойового космольота КБ-803. Так, він мусив виконати завдання, складність якого трудно було уявити. Йому допомагала машина. Він відчував пальцями легкий, мов дихання, дрож її двигунів. І знав: це прекрасна машина! Що з того, що її автомати скалічив невідомий і дивний ворог? Це нічого. Звісно, автомати точніші і меткіші за людину, але ж зробила їх усе-таки людина. І саме людина, дарма що повільна й незграбна, може, коли треба, подолати більше перешкод, ніж подолав би найкращий автомат. Тільки ж для цього треба бути… людиною.
Отже, перший поворот керма. За секунду — другий. КБ-803 повільно, мов гнучка риба, обійшов дві перші перешкоди, що загородили йому дорогу: два метеори, набагато більші за «Розвідника».
— Зовсім непогано! — сказала Алька.
— Прекрасна машина! — буркнув Іон.
Потім знову настала тиша, бо перед КБ-803 виросли нові брили, а за хвильку Іон кинув космольотом, ніби м'ячем, необачно увімкнувши всю систему бокової гальмівної тяги. Але він тут-таки вирівняв космоліт і полегшено зітхнув: нічого не сталося!
В думці Іон подякував Альці за те, що вона цього разу не поглузувала з нього.
— Вибач, — прошепотів він.
— За що? Ти й так надто добрий до мене, — сказала вона більш ніж приязно. — Я на твоєму місці вже давно врізалася б у скелю.
Іон не відповів. Він увімкнув додаткову тягу і, може, навіть із деяким ризиком проскочив між двома брилами, перестрибнувши при цьому через третю.
Що діялося тієї хвилини з «Альфою» і «Бетою»? Цього не знав ніхто на світі. Було тільки відомо, що їх несе в безодню космосу кам'яний потік Чорної Ріки. Відомо було також, що на чималій відстані від них летить третій космоліт — рятівник і воїн КБ-803. Він ще не почав своєї боротьби з Рікою. Але увігнався в її потік саме для того, щоб боротися.
Боротьба, зрештою, вже почалася. Її почав «Розвідник».
Бій тривав далеко від КБ-803, і все-таки якоїсь миті Алька глибоко зітхнула й сказала трохи тихіше, ніж хотіла:
— Ти теж бачиш?
— Що?
— Спалахи.
Іон втупився в екран. Справді, глибоко-глибоко під ними пульсувало якесь ледь помітне світло. Ніби далека заграва сатурнійської вогняної бурі.
— Це «Розвідник»? — запитав він для годиться.
— Певно, він.
Отже, космоліт КБ-803 йшов правильним курсом і вкладався в час, визначений планом Головної Бази. Могло здатися на перший погляд, що це точно за графіком іде своєю звичайною трасою звичайний рейсовий пасажирський космоліт.
Ні! Не могло так здатися. І навіть не будемо вдавати, що могло б. Це було найтяжче за останні роки випробування для людини.
— Вогонь видно дедалі виразніше, — мовила Алька.
— Це, мабуть, вогонь головного метальника.
— Мабуть, — згодилася вона.
— Що б сталося з нами, — буркнув Іон, — якби ми попали під такий «душ»?
— Уявляю, — сказала Алька.
За хвилину вона почала вголос читати дані з контрольної таблиці. Іонові ніколи було читати — Ріка раптом згусла, і йому довелося лавірувати. Він трохи збочив з курсу, тоді прискорив, сповільнив, знову прискорив…
— Слухай, — озвалася нарешті Алька. — Зараз починаємо виконувати другу частину завдання.
— Коли «зараз»? — запитав він трохи роздратовано.
— За три хвилини.
— Добре! — і скоса зиркнув на неї.
Вона була зовсім спокійна, хоча тепер для неї, стрільця, наставав час випробування. Зараз її турбувало тільки дивне зникнення радіо- і радарохвиль.
— Що ж це може означати? — знічев'я запитала Алька. — Що з ними діється?
— З хвилями?
— Так.
— Я ж тобі казав! — розізлився Іон. — Їх щось ковтає! Якась космічна ненажера!
— Заспокойся, — сказала Алька. — Якщо це, наприклад, мінерал, що поглинає чи гасить хвилі, це було б найсенсаційніше відкриття в мінералогії за останні п'ятдесят років.
— Твоя правда, — глузливо скривився Іон. — Я й забув, що ти цікавишся також мінералогією!
— І навіть дуже, — сказала Алька. — Але…
— Ми вкладаємося в час? — перебив її Іон.
— Так. Але тепер, любий, ти мусиш пильнувати за контрольною дошкою сам, — відповіла вона спокійно. — За двадцять секунд я починаю.
Іон замовк. Перемкнув на екран пілота основні дані з контрольної дошки — заплановану швидкість, фактичну швидкість, поправки на швидкість і боєзапас.
— Гаразд, — сказав він. — Ну, тримаймося, Алько!
— Тримаймося, — буркнула вона. — І…
— Готовий! — захоплено прошепотів Іон. — Що за дівчина!
Першим же пострілом, безпомилково, як в показовому відеофільмі чи на конкурсних стрільбах, Алька розбила вщент невелику метеорну брилу, що виринула просто перед ними.
Так розпочалася основна частина завдання космольота КБ-803. Та частина, яка мала вирішити все.
Але перш ніж розповісти про неї, згадаймо, що на певній віддалі від КБ-803 і з невідомою ще швидкістю рухався ще один бойовий космоліт резерву «Розвідника» — КБ-804, пілотований роботом-охоронцем (тип УЧА 11/48, модель А, сатурнійського виробництва), тим самим, якого Іон Согго просто називав Робіком.
Згадаймо також і про те, що тієї самої миті, коли Алька завдала свого першого удару по кам'яних хвилях Чорної Ріки, на «Розвіднику» виникла тривога.
— Командире! — закричав «Розвідник». — Перешкоди в системі виявлення! Командире, веди вогонь!
Алік, почувши цей крик, навіть не здригнувся. Насправді, він весь час чекав на це.
Він не гаяв часу на відповідь. З грізним усміхом на устах Алік Рой відкрив вогонь прямою наводкою по Чорній Ріці. І хоча метальниками керували такі безпорадні, повільні й неточні інструменти, як людські очі й руки, то був нищівний вогонь.
Назустріч «Розвіднику» мчали кам'яні хвилі й кам'яні лавини, величезні брили й метеорний пісок, великі спалахи й дрібні іскри. Алік, усміхаючись, брав їх у кружечок прицілу. Він згадав навіть дуже доречне для цієї хвилини слово «ненавиджу».
— Ненавиджу! — прошепотів він, розбиваючи неймовірно білим спалахом величезну, пористу брилу.