Клуб «Мефісто»

І там вони просто зникли. Інтерпол не знайшов слідів їхнього прибуття, жоден документ не вказував на те, що Маргарет чи Домінік Сол узагалі повернулися до Єгипту.

Вона потерла очі, раптом відчувши себе надто втомленою, щоб зосередитися на документах, і почала збирати папери назад у теку. Та, потягнувшись по записник, раптом завмерла, дивлячись на розгорнуту сторінку. Там була цитата з Одкровення, написана рукою Лілі Сол: «Десять рогів, що ти бачив, і звір — ці зненавидять блудницю і спустошення вчинять їй і роздягнуть, і плоть її з’їдять і її спалять огнем».

Утім, не самі слова змусили серце Джейн битися сильніше, а почерк, яким їх було написано.

Вона погортала аркуші й знову дістала лист Маргарет Сол, яким та забрала сина з Патнемської академії. Поклала аркуш поряд із записником, переводячи погляд з одного на інший, з біблійної цитати на лист Маргарет Сол.

Тоді скочила на ноги й гукнула:

— Гебріеле? Мені треба йти.

Її чоловік вийшов з кімнати з Реджиною на руках.

— Ти ж розумієш, що їй це не сподобається. Чому б не дати їй погуляти ще годинку?

— Я не по маму.

Джейн вийшла до вітальні. Гебріел спохмурнів, дивлячись, як вона відмикає шухляду, дістає й застібає на собі кобуру.

— Ідеться про Лілі Сол.

— Що саме?

— Вона збрехала. Їй точно відомо, де ховається її кузен.

34

— Я розповіла вам усе, що знала, — сказала Лілі.

Ріццолі стояла в їдальні Сансоне, де зі столу ще не прибрали десертні тарілки. Джеремі тихо поставив перед нею чашку кави, але детектив до неї не торкнулася. І не дивилася на інших гостей, які сиділи за столом. Вона не зводила очей з Лілі.

— Може, вийдемо до іншої кімнати, Лілі, поговоримо наодинці?

— Мені немає чого вам сказати.

— А я думаю, ви багато чого можете розповісти.

Втрутилась Едвіна Фелвей:

— То ставте запитання тут, детективе. Нам усім цікаво буде послухати.

Джейн глянула через стіл на Сансоне та його гостей. Так званий клуб «Мефісто». Хоча Мора й казала, що не входить до нього, сиділа вона в їхньому колі. Ці люди, може, й думали, що розуміються на злі, але були неспроможні його впізнати, навіть якщо воно сиділо за тим же столом. Погляд Ріццолі знову звернувся до Лілі Сол, яка вперто не рушила з місця. «Гаразд, — подумала вона. — Ти хочеш грати так? То так ми й гратимемо, на публіку».

Вона розгорнула принесену теку, дістала аркуш і припечатала його до столу долонею так, що келихи й тарілки мелодійно задзвеніли. Лілі подивилася на аркуш із рукописом.

— Домінікова мати цього не писала, — мовила Джейн.

— Що це? — спитала Едвіна.

— Це лист, яким п’ятнадцятирічного Домініка забрали з Патнемської академії в Коннектикуті. Начебто написаний його матір’ю, Маргарет Сол.

— Начебто?

— Маргарет Сол цього листа не писала. — Джейн подивилася на Лілі. — Це були ви.

Та реготнула.

— Невже я можу зійти за його матір?

Детектив поклала на стіл записник, розгорнутий на сторінці з цитатою з Одкровення.

— Ви сьогодні написали це для мене, Лілі. Ми знаємо, що це ваш почерк. — Вона тицьнула в лист. — Отже, і це — так само.

Тиша. Вуста Лілі зійшлися в тонку лінію.

— Того літа, коли вам було шістнадцять, ваш кузен Домінік хотів зникнути, — заговорила Джейн. — Можливо, після скоєного в П’юриті йому потрібно було зникнути.

Вона глянула на Лілі, небезпечно примружившись.

— І ви йому допомогли. Розповіли всім зручну історію: до міста раптом приїхала його мати й забрала його. Потім вони виїхали з країни. Але то була брехня, чи не так? Маргарет Сол ніколи не приїздила по сина. Вона не приїздила взагалі. Чи не так?

— Я не мушу відповідати, — сказала Лілі. — Я знаю свої права.

— Де він? Де Домінік?

— Коли знайдете його, розкажете мені.

Лілі відсунула свій стілець і підвелася.

— Що відбулося між вами того літа?

— Я йду спати.

Вона розвернулася й рушила до дверей їдальні.

— Він зробив усю брудну роботу за вас? Тому ви його захищаєте?

Лілі зупинилася. Повільно розвернулася, і очі її сяяли небезпечним вогнем.

— Коли померли ваші батьки, вам дістався непоганий спадок, — зауважила Ріццолі.

— Я успадкувала будинок, який ніхто ніколи не купить. І банківський рахунок, яким заплатила за свою освіту, і ще дещо, але небагато.

— Ви мали добрі стосунки з батьками, Лілі? Чи сварилися?

— Якщо ви думаєте, що я…

— У всіх підлітків таке буває. Але можливо, ваші сварки зайшли дещо далі. Можливо, ви не могли дочекатися, щоб виїхати з цього мертвого містечка й почати жити по-справж­ньому. Тоді приїздить на літо ваш двоюрідний брат і підкидає вам ідеї, як можна реалізувати цю втечу трохи простіше й швидше.

— Ви й гадки не маєте про те, що сталося!

— То розкажіть мені. Розкажіть, чому ви знайшли тіло Тедді в озері, чому саме ви знайшли свою матір під сходами.

— Я ніколи їх не скривдила б. Якби я знала…

— Ви були коханцями? Ви з Домініком?

Обличчя Лілі пополотніло від люті. Протягом однієї гострої мов лезо миті Джейн думала, що жінка зараз кинеться на неї.

Але тишу порушив гучний дзвін. Усі перевели погляд на Сансоне.

— Це сигналізація проти вторгнення, — мовив він і підвівся. Підійшов до контрольної панелі на стіні. — Спрацювала на вікні в сад.

— До будинку хтось уліз? — спитала Ріццолі.

— Це він, — тихо мовила Лілі.

До їдальні ввійшов Джеремі.

— Містере Сансоне, я перевірив. Вікно зачинене.

— Тоді це може бути проста несправність. — Сансоне подивився на присутніх. — Гадаю, вам усім краще лишатися тут, поки я перевірю систему.

— Ні, — відповіла Лілі. Її погляд метався від дверей до дверей, наче вона очікувала, що до кімнати от-от увірветься нападник. — Я тут не залишуся. Не в цьому домі.

— Ви в безпеці. Ми захистимо вас.

— А хто захистить вас? — Вона подивилася на Мору, Едвіну та Олівера. — Усіх вас? Ви навіть не знаєте, з чим маєте справу!

— Слухайте, заспокойтесь усі, добре? — мовила Джейн. — Я піду на вулицю, перевірю.

— Я з вами, — сказав Сансоне.

Детектив завагалася, майже готова відмовитися. А тоді подумала про Єву Кассовіц, яку, скривавлену, тягнули по крижаній доріжці, і зброя досі висіла в неї на поясі.

— Гаразд, ходімо, — відповіла вона.

Вони вдягнули пальта й вийшли надвір. Плями світла під ліхтарями блищали від льоду. То був крижаний світ, усі поверхні здавалися наглянсованими й блищали, мов скло. Навіть якби хтось удерся сюди, вони не побачили б слідів. Промінь «Меґлайта» Джейн ковзав по бруківці, неначе вкритій діамантами. Вони з Сансоне обійшли дім до залізної хвіртки й увійшли у вузький бічний дворик. Тут убивця напав на Єву Кассовіц. Цією доріжкою він тягнув її тіло, і кров з рани на голові розмазувалася по граніту, замерзаючи червоними смугами.

Джейн уже дістала зброю з кобури — пістолет матеріалізувався в неї в руці, наче продовження її тіла. Вона просувалася до заднього двору, розрізаючи тіні світлом, ковзаючи на кризі. Промінь уперся в покручені холодом лози плюща. Вона знала, що Сансоне йде за нею, але чоловік крокував так тихо, що Ріццолі мусила озирнутися через плече, щоб підтвердити для себе, що він справді там, прикриває її спину.

Вона обережно пройшла до рогу будинку й мазнула променем ліхтаря по закритому садку, по подвір’ю, де лише кілька тижнів тому лежала, ціпеніючи, Єва і її кров замерзала на холодному камінні. Жодного руху, жодного згущення тіні, жодного демона в чорній накидці.

— Ось це вікно? — запитала детектив. Спрямувала промінь і побачила, як світло відбивається від скла. — Система каже, що вторгнення було тут?

— Так.

Вона перетнула подвір’я, щоб придивитися ближче.

— Сітки немає?

— Джеремі знімає їх на зиму.

— І воно завжди замкнуте зсередини?

— Завжди. Безпека для мене надзвичайно важлива.

Джейн провела променем по підвіконню й побачила красномовну подряпину на дереві. «Свіжа».