Клуб «Мефісто»

Анджела розчервонілася — і не від жару з духовки.

— Певна, він через телефон відчув запах печива, — мовила Джейн.

— Так вийшло, що я саме готувала. Сказала, що, якщо він зайде в гості, зроблю додаткову партію для нього.

— Від такого не відмовляються, — зареготав Корсак. — Слухай, правда добре, коли мама тут, га?

Джейн глянула на крихти на його непрасованій сорочці.

— Бачу, дієти ти вже не дотримуєшся.

— А я бачу, що в тебе гарний настрій.

Він голосно сьорбнув кави й провів жирною рукою по губах.

— Чув, ти собі в біса дивну справу вхопила. — Він глянув на Анджелу. — Пробачте мою французьку, місіс Ріццолі.

— О, та кажіть що хочете, — відмахнулась Анджела. — Почувайтесь як удома.

«Будь ласка, не заохочуй його».

— Наче сатанинський культ? — уточнив Корсак.

— Ти про це вже чув?

— Пенсія на слух не впливає.

«І на розум теж». Хай як він дратував її дурними жартами й жахливою гігієною, Корсак був одним з найтямущіших слідчих, яких вона знала. Хоча він пішов на пенсію минулого року через серцевий напад, по-справжньому від значка так і не відмовився. Вечорами буднів його можна було знайти в Джей Пі Дойла, в улюбленій забігайлівці бостонських копів, де він слухав останні оповідки з поля бою. На пенсії чи ні, Вінс Корсак і помре копом.

— Що ще чув? — запитала Джейн, сідаючи за стіл.

— Що цей ваш убивця — митець, лишає після себе гарні малюнки. І любить… — Корсак завагався, глянув на Анджелу, яка знімала печиво з дека. — Любить шинкувати. Тепло?

— Надто тепло.

Анджела зняла останнє печиво, поклала в пакет із застібкою й театрально поставила його перед Корсаком. Джейн не очікувала побачити її такою. Мати метушилася по кухні, збираючи миски й каструлі, збивала піну, миючи посуд. Вона не здавалася жалюгідною, покинутою, пригніченою, навпаки — немов скинула десять років. Це так буває, коли від тебе йде чоловік?

— Розкажіть Джейн про вечірку, — спонукала Анджела, наливаючи Корсаку ще кави.

— О, так. — Він оглушливо сьорбнув. — Розумієш, минулого тижня я підписав папери на розлучення. Мало не рік сперечалися за гроші, і от тепер усе нарешті скінчилося. Я так вирішив, що час відсвяткувати свій новий статус вільного чоловіка. Прикрасив квартиру — гарний шкіряний диван, телевізор з великим екраном. Куплю кілька ящиків пива, зберу друзів, і погуль-­бееенимо!

«Він перетворився на п’ятдесятип’ятирічного підлітка з черевом та зачесаною лисиною. Куди жалюгідніше?»

— То ви прийдете, правда? — запитав Корсак. — Друга субота січня.

— Я спитаю Гебріела.

— Якщо він не зможе, приходь сама. Тільки старшу сестричку не забудь.

Він підморгнув Анджелі, та загиготіла.

Ставало дедалі гірше. Джейн відчула полегшення, коли почула приглушений дзвінок свого мобільного. Пішла до вітальні, де залишила сумочку, викопала його звідти.

— Ріццолі.

Лейтенант Маркетт не марнував часу на ввічливість.

— Поводьтеся чемніше з Ентоні Сансоне, — сказав він.

З кухні долинув регіт Корсака, і цей звук її роздратував. «Якщо вже фліртуєш з моєю мамою, заради Бога, роби це деінде».

— Чув, йому та його друзям було з вами непереливки, — сказав лейтенант.

— Може, дасте цьому конкретніше визначення?

— Його допитували майже дві години. Причепилися до дворецького, до гостей. Тоді сьогодні знову поїхали до нього. Наче це він під розслідуванням.

— Ну ой, дуже прикро, що я його зачепила. Ми все робили так, як і завжди.

— Ріццолі, намагайся не забувати, що він не підозрюваний.

— До цього висновку я ще не дійшла. О’Доннел була в його будинку, Єву Кассовіц убили в нього в саду. А коли дворецький знайшов тіло, що зробив Сансоне? Почав знімати. Поширювати фото серед друзів. Хочете правду? Ці люди ненормальні. Сансоне так точно.

— Він не підозрюваний.

— Я його ще не відкинула.

— Можеш мені повірити. Дай йому спокій.

Ріццолі помовчала.

— Не хочете розповісти детальніше, лейтенанте? — тихо спитала вона. — Чого я ще не знаю про Ентоні Сансоне?

— Це не та людина, з якою варто ворогувати.

— Ви знайомі?

— Не особисто. Просто передаю інструкцію згори. Нам сказали ставитися до нього з повагою.

Джейн поклала слухавку. Підійшла до вікна, подивилася на пообіднє небо, яке втратило свою блакить. Певно, знову сніжитиме. Вона подумала: «То гадаєш, що завжди бачитимеш, а тоді приходять хмари й затуляють усе».

Детектив узяла мобільний і почала набирати номер.

17

Мора дивилась у віконце, як Йошима в свинцевому фартуху встановлює коліматор над черевною порожниною. На деяких людей уранці в понеділок на роботі чекає хіба що новий стос паперів чи повідомлень. На Мору ж нині чекала жінка на столі, тепер уже оголена. Судмедекспертка побачила, як Йошима вийшов з-за свинцевої перегородки, забрати плівку на проявлення. Він глянув на неї й кивнув.

Мора повернулася до лабораторії.

Тієї ночі, зіщулившись і тремтячи від холоду в саду Ентоні Сансоне, вона бачила це тіло лише у світлі ліхтариків. Сьогодні ж детектив Єва Кассовіц лежала виставлена напоказ, і яскраве світло підкреслювало кожну тінь. Кров було змито, відкрилися рожеві рани — рана на голові, колота рана на грудях. І очі без повік, із каламутними від повітря рогівками. Морі було нестерпно дивитися на них, на ці скалічені очі.

Рипіння дверей провістило прихід Джейн.

— Ще не почали? — спитала та.

— Ні. Хтось іще прийде?

— Сьогодні тільки я.

Джейн зав’язувала халат, та раптом завмерла, дивлячись на стіл. На обличчя мертвої колеги.

— Я мала б виступити на її боці, — тихо сказала вона. — Коли ті придурки у відділі взялися за свої дурні жарти, я мала б їх зупинити.

— Це вони мають відчувати провину, Джейн. Не ви.

— Але я була на її місці. Знаю це відчуття. — Ріццолі все дивилася на відкриті рогівки. — Ці очі не вийде причепурити до похорону.

— Труна має бути закрита.

— Око Гора, — м’яко мовила Джейн.

— Що?

— Той малюнок на дверях Сансоне. Старовинний символ, ще давньоєгипетський. Називається уджат, всевидюще око.

— Хто вам про це розповів?

— Один з гостей Сансоне. — Детектив подивилася на Мору. — Ці люди, Сансоне та його друзі, страшенно дивні. Що більше я про них дізнаюся, то моторошніше стає. Особливо від нього.

З’явився Йошима зі стосом свіжих проявлених плівок. Коли кріпив їх до негатоскопа, вони мелодійно дзеленчали.

Докторка Айлс узяла спеціальну лінійку, виміряла рану на голові, записала виміри.

— Знаєте, він мені тієї ночі телефонував, — сказала вона, не підводячи голови. — Перевіряв, чи доїхала я додому.

— Ви про Сансоне?

Судмедекспертка підвела очі.

— Вважаєте його підозрюваним?

— Ви подумайте ось про що. Коли знайшли тіло, знаєте, що Сансоне зробив? Перш ніж викликати поліцію? Дістав фотоапарат і зробив кілька знімків. Його дворецький наступного ранку розвіз їх по його друзях. І скажіть мені, що це не дивно.

— Але ви розглядаєте його як підозрюваного?

Після паузи Джейн визнала:

— Ні. А якби розглядала, були б проблеми.

— Що ви маєте на увазі?

— Попросила Гебріела дещо для мене розкопати. Він зробив кілька дзвінків, щоб більше дізнатися про нашого багатія, поставив кілька запитань, а тоді двері різко зачинилися. ФБР, Інтерпол — ніхто не хоче говорити про Сансоне. Вочевидь, він має високопоставлених друзів, готових його захищати.

Мора подумала про маєток на Бікон-Гілл. Дворецький, старожитності…

— Можливо, це пов’язано з його статками.

— Все успадковано. Він точно не заробив стільки грошей, викладаючи історію середніх віків у Бостонському коледжі.

— Про які статки йдеться?

— Той будинок на Бікон-Гілл — вважайте його за нетрі. Він також має будинки в Лондоні та Парижі плюс родинний маєток в Італії. Цей чоловік — жаданий холостяк, заможний, привабливий. Але на сторінках про світське життя його не знайти. Жодних благодійних балів, вечорів у смокінгу. Наче повний відлюдник.