Страница 27 из 67
За ним з дверей вийшла жінка з пишним білявим волоссям, у чорній шкіряній куртці й тісних синіх джинсах. Френк вишкірився і обійняв її за талію. Вони пішли вулицею, обійнявшись, геть від Джейн та Фроста.
— Якого дідька, — видихнула Джейн. — То це правда.
— Знаєш, краще нам просто поїхати звідси.
— Ти поглянь на них. Поглянь!
Фрост завів двигун.
— Я й сам не відмовився б від обіду. Може, поїдемо до…
Джейн пхнула дверцята й вийшла з машини.
— Ріццолі, ти чого?!
Вона перебігла вулицю й рушила слідом за батьком.
— Агов, — гукнула. — Агов!
Френк зупинився, рука впала з жінчиної талії. Він розвернувся й дивився, роззявивши рота, як підходить його дочка. Білявка не зрозуміла ситуації й продовжила чіплятися за Френка, поки він марно намагався вивільнитися. З відстані жінка здавалася привабливою, але зблизька Джейн побачила глибокі зморшки, що віялом розходилися від кутиків очей, і навіть щільний макіяж не міг їх приховати. До того ж на неї війнуло тютюновим димом. І ось на це купився Френк? На кудлату блонду? Людський еквівалент ретривера?
— Джейні, — мовив він. — Зараз не час…
— А коли час?
— Я тобі зателефоную, гаразд? Сьогодні все обговоримо.
— Френкі, любий, що відбувається? — втрутилася білявка.
«Не смій кликати його “Френкі”!» Джейн люто витріщилася на жінку.
— А тебе як звати?
Та випнула підборіддя.
— Сама хто така?
— Відповідай на запитання, чорт забирай!
— То змусь мене! — Жінка подивилася на Френка. — Хто це в біса така?
Френк торкнувся голови, застогнав, немов від болю.
— Дідько.
— Поліція Бостона, — промовила Джейн. Дістала посвідчення, сунула його білявці під носа. — Назвися.
Білявка на документ і не глянула, налякано дивилася на Джейн.
— Сенді, — пробелькотіла.
— Сенді, а далі?
— Гаффінгтон.
— Документи, — наказала Ріццолі.
— Джейні, — втрутився її батько. — Годі вже.
Сенді слухняно дістала гаманець, показала права.
— У чому ми винні? — Вона підозріло глянула на Френка. — Що ти вже накоїв?
— Це просто маячня, — промовив він.
— І коли ця маячня скінчиться? — напосіла на нього дочка. — Коли ти подорослішаєш?
— То вже не твоя справа.
— Он як? Вона зараз сидить у мене в квартирі, певно, всі очі вже виплакала. А все тому, що ти свої кляті штани застібнути неспроможний.
— Вона? — перепитала Сенді. — Про кого це?
— Тридцять сім років шлюбу, і ти кидаєш її заради цієї колоди?
— Ти не розумієш, — відрубав Френк.
— О, я чудово розумію.
— Ти не уявляєш, як воно. Я все життя гарую наче проклятий. А хтось хіба що готує й байдики б’є. Мені шістдесят один рік, і що я маю? Не думаєш, що я заслужив на те, щоб хоч трохи повеселитися?
— Думаєш, мамі весело?
— Це її проблема.
— І моя також.
— Ну, я тут ні до чого.
— Стоп, — втрутилася Сенді. — То це твоя дочка?
Вона глянула на Джейн.
— Ти сказала, що ти коп.
— Вона справді коп, — зітхнув Френк.
— Ти їй серце розбиваєш, розумієш? — сказала Джейн. — Тебе це хоч трохи обходить?
— А моє серце? — перебила Сенді.
Не зважаючи на білявку, Джейн не зводила очей з батька.
— Тату, я тебе просто не впізнаю. Раніше я тебе поважала, а тепер глянь на себе! Це просто жалюгідно. Ця блонда тільки дупою потрусила, і ти вже як кобель за нею. О так, татку, піди потрахайся.
Френк тицьнув у неї пальцем.
— Так! Годі!
— Думаєш, ця колода про тебе піклуватиметься, якщо захворієш, га? Думаєш, вона залишиться біля тебе? Чорт, та вона хоч готувати вміє?
— Як ти смієш?! — спалахнула Сенді. — Ти мене своїм значком злякати хотіла!
— Мама тебе прийме, тату, я це знаю. Поговори з нею.
— Те, що ти зробила, незаконно! Має бути! Це поліційне залякування!
— Я тобі покажу, що таке поліційне залякування, — огризнулася Джейн. — Напирай далі.
— І що ти зробиш, заарештуєш мене? — Сенді тиснула на неї, очі звузилися до густо вимащених тушшю прорізів. — То давай. — Вона тицьнула пальцем у груди Джейн, штовхнула. — Не посмієш.
Далі Ріццолі діяла рефлекторно, ні на мить не замислилася — просто зреагувала. Вона схопила Сенді за руку, вивернула її. Крізь стукіт у вухах чула, як білявка верещить і лається. Як батько кричить:
— Припини! Припини, заради Бога!
Та Джейн суто машинально, не стримуючись штовхнула Сенді на коліна, як учинила б із будь-яким порушником. Однак цього разу нею керувала лють, змушувала викручувати жінці руку сильніше, ніж це було необхідно, щоб завдати їй болю. Принизити.
— Ріццолі! Господі Ісусе, годі вже!
Голос Фроста нарешті пробився крізь калатання серця. Вона різко відпустила Сенді й відступила, важко дихаючи. Подивилася на жінку, яка квилила на тротуарі. Френк опустився на коліна біля Сенді й допоміг їй підвестися.
— І що ти в біса робитимеш тепер? — спитав Френк дочку. — Заарештуєш її?
— Ти все бачив. Вона мене штовхнула.
— Вона засмучена.
— Вона перша почала.
— Ріццолі, — тихо втрутився Фрост. — Облиш це, гаразд?
— Я могла б її заарештувати, — сказала Джейн. — Могла б, чорт забирай.
— Так, гаразд, могла б, — погодився напарник. — Але ти справді цього хочеш?
Джейн видихнула.
— Маю нагальніші справи, — пробуркотіла вона. Тоді розвернулася й пішла до автівки.
Коли сіла всередину, її батько та білявка вже зникли за рогом.
Фрост сів поряд, замкнув двері.
— Це було не круто з твого боку, — мовив він.
— Поїхали вже.
— Ти напрошувалася на бійку.
— Ти її бачив узагалі? Мій тато зустрічається з якоюсь хвойдою!
— Ось тому тобі й треба триматися від неї подалі. Ви можете повбивати одна одну.
Джейн зітхнула, затулила обличчя рукою.
— Що я мамі скажу?
— Нічого. — Фрост завів двигун, від’їхав від тротуару. — Їхній шлюб — не твоя справа.
— Я ж маю повернутися додому, дивитись їй в очі. Бачити її біль. Це моя справа.
— То будь хорошою дочкою, підстав їй плече, дай виплакатися. Бо саме це їй потрібно.
«Що я скажу мамі?»
Джейн під’їхала до будинку, трохи посиділа в машині, страшачись того, що мало бути далі. Може, не варто їй розповідати про те, що сьогодні сталося. Анджела й без того знала про тата та міс Ретривер. Для чого тицяти це їй під ніс? Принижувати її ще більше?
«Бо на маминому місці я воліла б про це почути. Не хотіла б, щоб дочка мала від мене такі таємниці, хай які вони болісні».
Джейн вийшла з автівки, міркуючи над тим, що сказати, і знаючи, що, хай що вона вирішить, вечір буде жахливий і жодні її слова чи вчинки не применшать болю матері. Фрост сказав: «Будь хорошою дочкою, підстав їй плече». Гаразд, на це вона спроможна.
Піднялася на другий поверх, важко ступаючи й мовчки проклинаючи міс Сенді Гаффінгтон, яка зіпсувала їм усім життя. «О, я за тобою стежитиму. Тільки дорогу на червоне перейди, хвойдо, і я прийду. Прострочені квитки на парковку? Тобі буде непереливки. Мама не може дати здачі, а я, чорт забирай, можу». Ріццолі встромила ключ у двері й затрималася, почувши всередині материн голос. Звук її сміху.
«Мама?»
Джейн штовхнула двері й відчула аромат кориці та ванілі. Почула інший сміх, бентежно знайомий. Чоловічий. Вона ввійшла до кухні й витріщилася на колишнього детектива Вінса Корсака, який сидів за столом із чашкою кави. Перед ним стояла велетенська тарілка з печивом.
— Привіт! — сказав він, піднісши руку з чашкою на знак привітання.
Маленька Реджина, яка сиділа поряд з ним у люльці, теж піднесла крихітну ручку, немовби наслідуючи його.
— Ем… Що ти тут робиш?
— Джейні! — насварилася Анджела, виймаючи з духовки деко зі свіжим гарячим печивом. — Не кажи такого Вінсу.
«Вінс? Вона його Вінсом зве?»
— Він телефонував запросити вас із Гебріелом на вечірку, — пояснила Анджела.
— І вас теж, місіс Ріццолі, — підморгнув їй Корсак. — Що більше ціпочок, то краще!