Асистент

Ріццолі подивилася на порожній екран, на якому їй усе ще ввижався привид Гойта. Усі його дії були спрямовані на те, щоб розхитати її світ і позбавити душевного спокою. Саме так він чинив із Корделл, перш ніж вийти на сцену. Хотів, щоб жертви були налякані, розчавлені, виснажені — і збирав урожай лише тоді, коли плоди дозрівали під палючими променями страху. Ріццолі не мала заперечень. Вона не могла відкидати очевидне.

Дін сів і подивився на неї з іншого боку столу.

— Гадаю, ви маєте полишити це розслідування, — тихо сказав він.

— Полишити? — спантеличено глянула на нього Ріццолі.

— Воно стає надто особистим.

— У мене зі злочинцем у будь-якому розслідуванні особисті справи.

— Але не до такої міри. Він хоче, щоб цією справою займалися ви. Тоді він зможе бавитися своїми іграшками. Пролізати до кожної шпарини вашого життя. Очолюючи це розслідування, ви залишаєтеся на видноті. До вас легко дістатися. Вас цілком поглинуло полювання. А зараз він починає облаштовувати для вас місця злочинів. Щоб спілкуватися з вами за допомогою цих вистав.

— Це для мене додаткова причина залишитися.

— Ні. Це для вас додаткова причина відійти геть. Щоб між вами і Гойтом була якась дистанція.

— Я ніколи не тікаю від своїх справ, агенте Дін, — кинула вона.

— Звісно, — сухо сказав він, трохи помовчавши. — Іншого я від вас і не очікував.

Тепер через її поведінку загострювалася конфронтація.

— Слухайте, що зі мною не так? Ви із самого початку щось мали проти мене. Ви говорили із Маркеттом у мене за спиною. Змушували людей сумніватися в мені…

— Я не ставив під сумнів вашу компетентність.

— Тоді чим я не догодила?

На її спалах злості він відповів цілком спокійним і стриманим тоном:

— Подумайте, з ким ви зіткнулися. З чоловіком, якого колись вистежили. Який звинувачує у своєму арешті вас. Він і далі думає про те, що хоче з вами вчинити. А ви протягом усього цього року намагалися забути, що він з вами уже скоїв. Він спрагло жадає другого акту. Будує фундамент, щоб затягнути вас туди, куди треба йому. Для вас тут небезпечно, Джейн.

— Ви справді переймаєтеся моєю безпекою?

— Натякаєте, що в мене інша мета?

— Звідки мені знати? Я вас і досі не розумію.

Дін підвівся і підійшов до відеомагнітофона. Дістав касету і поклав назад у конверт. Він тягнув час, намагаючись вигадати переконливу відповідь.

Потім знову сів і поглянув на неї.

— Річ у тім, що сам я теж вас не розумію.

— Мене? — розсміялася вона. — Зі мною все просто. Якою я здаюся, такою і є насправді.

— Ви хочете здаватися копом. А як щодо жінки на ім’я Джейн Ріццолі?

— Це одне й те саме.

— Ви знаєте, що ні. Ви просто нікому не дозволяєте зазирнути під ваше посвідчення.

— А що я маю показувати? Що мені бракує отієї чоловічої Y-хромосоми? Мені цілком нормально, коли бачать лише моє посвідчення.

Він нахилився до неї так близько, що майже порушив її персональний простір.

— Ідеться про вашу вразливість. Ви — мішень. А ще — про злочинця, який уже знає, як вас мучити, закручуючи гайки. Про чоловіка, здатного підійти моторошно близько, а ви навіть і не помітите.

— Наступного разу помічу.

— Справді?

Вони дивилися одне на одного, сидячи зовсім близько, наче двоє коханців. Ріццолі раптом охопило таке гостре і раптове збудження, що воно здавалося болісним і приємним водночас. Жінка відсахнулася, обличчя в неї палало, і навіть тепер, дивлячись на Діна з безпечнішої відстані, вона почувалася беззахисною. Вона погано вміла приховувати свої емоції і завжди здавалася собі страшенно недолугою, коли доходило до флірту чи тонкого лукавства гри між чоловіками і жінками. Силкувалася контролювати свій вираз обличчя, але піймала себе на тому, що дивитися на Діна не може, бо почувається так, ніби її наскрізь видно.

— Отже, ви розумієте, що наступний раз обов’язково буде, — сказав він. — І тепер ідеться не лише про Гойта. Якщо ви не перелякані до смерті, то даремно.

Ріццолі подивилася на конверт із записом, який, згідно з Гойтовим планом, вона мала подивитися. Гра лише почалася. Гойт її випереджав. Так, вона була налякана.

Вона мовчки почала збирати свої нотатки.

— Джейн?

— Я чула всі ваші слова.

— Однак вам байдуже, правда?

— Знаєте що? — поглянула на нього Ріццолі. — Мене може на вулиці збити автобус. Або я можу склеїти ласти за столом від інсульту. Однак я про такі речі не думаю. Не дозволяю таким думкам брати гору. Я вже була майже підкорилася. Кошмари мало не розчавили мене. А тепер у мене відкрилося друге дихання. А може, я вже так отупіла, що нічого не відчуваю. Отже, найкраще, що мені залишається — ступати крок за кроком і рухатися далі. Лише так можна це подолати — якщо рухатися. Це все, на що ми здатні.

Ріццолі відчула мало не полегшення, коли пролунав сигнал пейджера. Це дало їй привід відвести погляд від Діна. Відчуваючи на собі його очі, підійшла до стаціонарного телефону і набрала номер.

— Лабораторія волосся і трасології, Волчко, — відповіли їй.

— Ріццолі. Я отримала від вас повідомлення.

— Я з приводу зелених нейлонових волокон. Тих, які знайшли на шкірі Ґейл Їґер. На шкірі Каренни Гент ми виявили такі самі.

— Отже, він використовує одну й ту саму тканину, щоб пакувати тіла. Нічого дивного.

— Так, але в мене для вас невеличкий сюрприз.

— Який?

— Я знаю, яка тканина використовувалася.

Ерин показала на мікроскоп.

— Я підготувала зразки. Погляньте.

Ріццолі сіла навпроти Діна. Вони нахилилися до двох спрямованих у різні боки насадок. В окулярах бачили одне й те саме: дві ниточки, покладені поруч для порівняння.

— Волокно, яке лежить ліворуч, зняли з тіла Ґейл Їґер. А те, що праворуч, — з Каренни Гент, — прокоментувала Ерин. — Що скажете?

— З вигляду вони однакові, — сказала Ріццолі.

— Саме так. Обидва — темно-зелений нейлон компанії «Дюпон». Надзвичайно тонкі елементи волокна — номер тридцять за системою деньє. — Ерин видобула з теки два графіки й поклала на стільницю. — А ось знову аналіз ППВ. Перший — з тіла Їґер, другий — з тіла Гент. — Вона поглянула на Діна. — Агенте, ви ж знайомі з методом порушення повного відбивання?

— Це інфрачервона мікроспектроскопія?

— Так. Ми використовуємо її, щоб розрізняти обробку поверхні і волокно як таке. Щоб дізнатись, які хімічні речовини діяли на цю тканину.

— І що ви побачили?

— Силіконовий каучук. Чому знадобилося обробляти ним тканину? Минулого тижня ми з детективом Ріццолі висували різні гіпотези. Не знали, для чого було виготовлено цю тканину. Такі волокна створюють теплоізоляцію і не пропускають світла — це ясно. І нитки мали бути настільки тонкими і щільно сплетеними, що не пропускали води.

— Ми думали про намет, — сказала Ріццолі.

— А що дає силікон? — запитав Дін.

— Антистатичні властивості, — відповіла Ерин. — До того ж він посилює міцність і робить тканину ще більше водонепроникною. А головне, шпаристість цієї тканини знижується майже до нуля. Інакше кажучи, крізь цю тканину не проходить навіть повітря. Як ви гадаєте, що це? — запитала Ерин, поглянувши на Ріццолі.

— Ви сказали, що вже знаєте відповідь.

— Так, я отримала невелику підказку від кримінальної лабораторії штату Коннектикут. — Ерин долучила до двох графіків третій. — Ось що вони надіслали мені сьогодні. Це спектрограма ППВ для волокон, знайдених у сільській місцевості штату Коннектикут під час розслідування вбивства. Ці волокна зняли з рукавиць і шерстяного піджака, які належать підозрюваному. Порівняйте із волокнами Каренни Гент.

Ріццолі подивилася на один графік, потім на інший.

— Спектри однакові. Отже, це одне й те саме волокно.

— Саме так. Лише кольори відрізняються. Волокна із наших двох трупів темно-зелені. А в Коннектикуті знайшли волокна двох інших кольорів — яскраво-оранжевого і лаймово-зеленого.

— Ви жартуєте?

— Занадто яскраво, правда? Однак якщо не зважати на колір, то можна сказати, що за структурою наші волокна такі самі. Нейлон, і той самий діаметр, і силіконове покриття.