Асистент

— Що було не так, детективе?

— Жертва, — прошепотіла вона.

— Кетрін Корделл?

— Вона була в тому підвалі, прив’язана до ліжка…

— Наживка.

Ріццолі заплющила очі. Вона майже відчувала запах мокрої долівки й крові Корделл. І різкий від страху запах власного поту.

— Я проковтнула наживку.

— Він знав, що це спрацює.

— Я мала здогадатися…

— Але ви зосередилися на жертві. На Корделл.

— Я хотіла врятувати її.

— І в цьому ви помилилися.

Вона розплющила очі і гнівно подивилася на нього.

— Помилилася?!

— Ви не перевірили територію і підставили себе під удар. Елементарні помилки. Дивні для такого компетентного професіонала.

— Вас там не було. Ви не бачили того, що бачила я.

— Я читав ваші свідчення.

— Корделл лежала там, стікала кров’ю…

— І ви відреагували як будь-яка нормальна людина. Ви спробували їй допомогти.

— Так.

— І тоді у вас почалися проблеми. Ви перестали думати як коп.

Її роздратований погляд не справив на нього анінайменшого враження. Він просто дивився на неї у відповідь, не змінюючи виразу обличчя, і залишався таким упевненим і спокійним, що це лише підкреслювало її сум’яття.

— Я завжди думаю як коп, — сказала вона.

— Але не в тому підвалі. Ви дозволили собі відволіктися на жертву.

— Я завжди спочатку дбаю про жертву.

— Навіть якщо це небезпечно для вас обох? Хіба в цьому є логіка?

«Логіка…» Звісно, це ж Гебріел Дін. Вона ще ніколи не зустрічала подібних людей, здатних дивитися на живих і на покійників однаково беземоційно.

— Я не могла дозволити їй померти, — сказала Ріццолі. — Це була моя перша і єдина думка.

— Ви знали її, Корделл?

— Так.

— Ви дружили?

— Ні.

Вона відповіла так швидко, що Дін звів брову в німому запитанні.

Ріццолі набрала в груди повітря і сказала:

— Я познайомилася з нею раніше, під час розслідування. От і все.

— Вона вам не подобалася?

Ріццолі помовчала, заскочена зненацька проникливістю Діна.

— Сформулюємо так: я не відчувала до неї симпатії.

«Я ревнувала до неї. До її краси. До враження, яке вона справила на Томаса Мура».

— Однак Корделл виявилася жертвою, — сказав Дін.

— Я не була впевнена в цьому. На початку. Але ближче до кінця стало очевидно, що Хірург полює на неї.

— Мабуть, ви відчували провину за те, що підозрювали її.

Ріццолі не відповіла.

— І тому так відчайдушно намагалися її врятувати?

Вона заклякла на місці, обурена його запитанням.

— Їй загрожувала небезпека. Мені не були потрібні інші причини.

— Ви ризикували і виявили недостатню обережність.

— Я думаю, що слова «ризикувати» і «обережність» узагалі несумісні.

— Хірург підготував для вас пастку. Ви проковтнули наживку.

— Так. Гаразд. Я припустилася помилки.

— Він знав, що так і буде.

— Звідки, на Бога, він міг знати?

— Він багато знає про вас. Знов-таки, між вами зв’язок.

— Нісенітниця, — сказала Ріццолі, зриваючись на ноги.

Вона вийшла на кухню, але Дін попрямував за нею, безжально бомбардуючи своїми теоріями, яких вона не хотіла слухати. Думка про якийсь там емоційний зв’язок між нею і Гойтом була надто відразливою, щоб на ній зупинятися, і Ріццолі просто не могла більше слухати про це. Але Дін не відступався, нависнувши над нею в кухні, де вона через тісняву і без того почувалася некомфортно. Він примушував її вислухати все до кінця.

— Ви маєте прямий безпосередній контакт зі свідомістю Гойта, а він так само контактує з вашою.

— Він мене тоді ще не знав.

— Ви певні? Він міг стежити за перебігом розслідування і знати, що ви берете в ньому участь.

— І це все, що він міг дізнатися про мене.

— Гадаю, ви недооцінюєте його здібності. Він живиться жіночими страхами. Там, у його психологічному портреті, усе це описано. Його приваблюють травмовані жінки. Емоційно розбиті. Гойта заводить запах жіночого болю, і він до нього дуже чутливий. Може визначити його за дуже тонкими деталями. За тоном голосу жінки. Її манерою тримати голову або відводити погляд. За крихітними маркерами, яких більшість із нас не помічає. А він усе бачить. Він знає, які з жінок постраждали. І саме вони йому потрібні.

— Я не жертва.

— Зараз ви жертва. Він зробив вас такою.

Дін підійшов ближче. Тепер вони майже торкалися одне одного. Вона відчула раптом непереборне бажання кинутися йому на груди і припасти до них. Цікаво, як він відреагував би? Однак через гордість і здоровий глузд вона трималася абсолютно рівно.

— Хто тут жертва, агенте Дін? — силувано розсміялася вона. — Не я. Не забувайте, саме я його посадила.

— Так, — тихо сказав він. — Ви посадили Хірурга. Але і вас це дуже травмувало.

Вона мовчки дивилася на нього. «Травмувало…» Так, саме це слово описувало те, що їй заподіяли. Вона перетворилася на жінку з пошрамованими долонями і колекцією замків на дверях. Жінку, яка ніколи не зможе дихати теплим серпневим повітрям без згадки про той літній спекотний день і запах власної крові.

Вона мовчки підвелася і вийшла з кухні до вітальні, опустилася на канапу і застигла в прострації. Дін не одразу приєднався до неї — на щастя, їй вдалося кілька секунд побути на самоті. Ріццолі хотіла, щоб він просто зник, вийшов з її квартири і дозволив сховатися в норі, мов зраненій тварині. Але ні, випробування тривало. Вона почула кроки Діна і побачила, що він вийшов з кухні з двома склянками. Одну простягнув їй.

— Що це?

— Текіла. Знайшов у вас на полиці.

Вона взяла склянку і замислено подивилася на неї.

— Я й забула, що маю текілу. Вона вже стара.

— Пляшку не відкорковували.

Що ж, Ріццолі не була поціновувачкою текіли. Цю пляшку привіз її брат Френкі. Він завжди зі своїх мандрів привозив їй усілякі безглузді алкогольні подарунки — лікер «Калуа» з Куби, саке з Японії. Френкі в такий спосіб показував, що йому, завдяки морській піхоті, відкритий весь світ. От і нагода продегустувати його сувенір із сонячної Мексики. Ріццолі ковтнула і до очей підступили сльози. Коли текіла проходила в шлунок, Ріццолі раптом пригадала одну деталь зі справи Воррена Гойта. Його першим жертвам до напоїв підмішували рогіпнол. «Як легко заскочити нас зненацька», — подумала вона. Коли жінка думками деінде або не має причин боятися чоловіка, який її пригощає, вона мов те ягня. Навіть сама вона спокійно взяла склянку з текілою. Навіть вона пустила до свого помешкання чоловіка, якого так погано знала.

Ріццолі знову подивилася на Діна. Він сидів навпроти, і тепер їхні очі були на одному рівні. Текіла, яку вона випила натщесерце, уже починала діяти: кінцівки втрачали чутливість. Алкоголь — це анестетик. Ріццолі стала небезпечно відстороненою і спокійною.

Дін нахилився до неї, і вона не відсахнулася, полишивши свою звичайну настороженість. Дін порушував її особистий простір так, як більшість чоловіків навіть не намагалася, а вона йому дозволяла. Вона підкорилася йому.

— У нас уже не один убивця, — сказав він. — У нас двоє партнерів. Одного з них ви знаєте краще, ніж будь-хто на світі. Хочете ви цього чи ні, але з Ворреном Гойтом у вас особливий зв’язок. А отже, ви пов’язані і з Домінантом.

Ріццолі видихнула й тихо промовила:

— Саме в такий спосіб Воррен працює найефективніше. Цього він дуже прагне. Мати партнера. Наставника.

— У Саванні він мав партнера.

— Так, лікаря на ім’я Ендрю Капра. Коли Капра загинув, Воррен залишився сам. Тоді він переїхав до Бостона. Однак він ніколи не полишав пошуків нового партнера, який поділяв би його прагнення і фантазії.

— Боюся, він його знайшов.

Вони обмінялися поглядами. Обоє розуміли похмуру перспективу нового повороту подій.

— Тепер вони працюють удвічі ефективніше, — сказав Дін. — Вовки краще полюють у зграї.

— Об’єднані зусилля на полюванні.

— Так, — кивнув він. — Їм тепер легше вистежувати жертву, заганяти її в глухий кут і тримати під контролем…