Асистент

Коли серце нарешті почало битися нормально, вода на її шкірі вже стала холодною. Ріццолі ступила на підлогу, витерлася, а потім опустилася на коліна, щоб витерти мокру підлогу. На роботі вона трималася самовпевнено. Поводилася мов крутий коп. Однак тепер від неї майже нічого не лишилося, крім охопленої страхом плоті. У дзеркалі бачила, що заподіяв їй жах. На неї дивилася вихуділа жінка. І без того тендітне тіло повільно розчинялося, лишаючи самі кістки. Обличчя, колись рішуче й грубувате, стало напівпрозорим, як у привиду. Великі темні очі світилися в глибоких западинах.

Ріццолі швидко відійшла від дзеркала й повернулася до спальні. Впала на ліжко, так і не висушивши волосся, і лежала з розплющеними очима. Варто було б поспати хоч декілька годин, але яскраве полуденне сонце проривалося крізь жалюзі, а на вулиці внизу шумів потік машин. Вона не спала майже тридцять годин і не їла приблизно дванадцять, однак до неї не йшов ані сон, ані апетит. Усе, що сталося минулої ночі, ще вирувало в її свідомості, наче потік. Спогади горіли, не випускаючи зі свого полону. Вона бачила охоронця із широчезною раною на горлі й вивернутою під моторошним кутом головою. Каренну Гент із листям у волоссі.

І Корсака в лабіринті трубок і дротів.

Ці три óбрази спалахували перед нею по черзі, мов у стробоскопі, і вона не могла їх позбутися. Не могла заглушити дзижчання у вухах. То он воно яке, божевілля?

Кілька тижнів тому доктор Цукер наполегливо радив їй звернутися по психологічну допомогу. Ріццолі тоді роздратовано відмахнулася від нього. А тепер розмірковувала про те, чи не вловив він у її словах і погляді чогось такого, чого навіть сама вона тоді не відчувала. Перші тріщинки в її здоровому глузді, які невпинно поглиблювалися й розбігалися далі, відколи Хірург перевернув її життя.

Її розбудив телефон. Вона думала, що ледь устигла заплющити очі, тому, коли схопила слухавку, першою емоцією була лють. Невже їй навіть на хвилинку не можуть дати спокій?

— Ріццолі, — кинула вона.

— Е-е-е… Детективе Ріццолі, це Йошима із відділу медичної експертизи. Доктор Айлс чекала на вас. Ми мали проводити аутопсію Каренни Гент…

— Я приїду.

— Розумієте, доктор Айлс уже почала, і…

— Котра година?

— Майже четверта. Ми надсилали вам повідомлення на пейджер, але ви не передзвонили.

Ріццолі так різко сіла на ліжку, що кімната закрутилася перед очима. Хитнувши головою, подивилася на годинник. Шістнадцята п’ятдесят дві. Вона спала й не чула ані будильника, ані сигналів пейджера.

— Вибачте, — сказала вона, — вже їду.

— Секунду. Доктор Айлс хоче з вами поговорити.

Ріццолі почула в слухавці брязкіт інструментів на таці, а потім голос доктора Айлс:

— Детективе Ріццолі, ви будете?

— Мені потрібно півгодини, щоб до вас дістатися.

— Тоді ми на вас почекаємо.

— Я не хочу затримувати вас.

— Доктор Тірні також їде. Ви обоє маєте це побачити.

Відбувалося щось дуже дивне. Якщо доктору Айлс знадобилася допомога колеги, чому вона вирішила з усіх патологоанатомів вибрати саме доктора Тірні, який нещодавно вийшов на пенсію?

— Щось не так?

— На животі в жертви дуже незвична рана. Не простий розтин, а хірургічне втручання.

Коли приїхала Ріццолі, доктор Тірні уже стояв біля столу в халаті. Як і доктор Айлс, він зазвичай не використовував респіратор. Цього разу його обличчя захищав лише пластиковий щиток, крізь який Ріццолі бачила похмуру гримасу. Коли жінка увійшла, усі зустріли її напруженою мовчанкою. І вигляд усі мали однаково серйозний. Тепер присутність агента Діна вже не дивувала її, і вона лише коротко кивнула у відповідь на його погляд, намагаючись визначити, чи встиг він поспати хоча б декілька годин. Ріццолі вперше бачила в його очах утому. Навіть Гебріел Дін поступово розсипався під тягарем цієї справи.

— Що я пропустила? — запитала Ріццолі.

Вона ще не набралася мужності дивитися на труп, тому зосередила погляд на докторі Айлс.

— Ми завершили зовнішній огляд. Криміналісти обробили клейкою стрічкою поверхню шкіри. Обрізали нігті і зібрали волосини.

— Проби з піхви?

— Свіжа сперма, — кивнула Айлс.

Ріццолі нарешті набрала в груди повітря і поглянула на тіло Каренни Гент. Важкий сморід майже переміг пахощі ментолу: вона вперше намастила «Віксом» шкіру під носом. Тепер вона вже не довіряла власному шлункові. Останнім часом стільки всього пішло шкереберть, що вона втратила певність у своїх силах, які підтримували її впродовж інших розслідувань. Заходячи до цього приміщення, вона боялася не аутопсії як такої, а власних реакцій. Не могла ані передбачити, ані контролювати їх. І це лякало її більше, ніж усе інше.

Вдома вона з’їла жменю крекерів — принаймні не з порожнім шлунком приїхала на це випробування. І тепер з полегшенням відзначила, що не відчуває навіть натяку на нудоту, попри страшний стан тіла на столі. Ріццолі зберігала спокій, роздивляючись жовтувато-зелений живіт. Y-подібний розтин іще не робили. На тілі була лише одна рана, і Ріццолі не могла змусити себе глянути на неї. Натомість вона звела погляд на шию, на дископодібні синці праворуч і ліворуч під нижньою щелепою, помітні навіть на знекровленій смертю шкірі. Ці сліди залишилися від пальців, які стискали плоть.

— Її задушили руками, як Ґейл Їґер, — сказала Айлс.

«Найінтимніший спосіб убити, як казав доктор Цукер. Шкіра до шкіри. Плоть жертви у вас під руками. Ви стискаєте її горло й відчуваєте, як життя вичавлюється з нього».

— Рентґен робили?

— Розірвано лівий відросток щитоподібного хряща.

— Нам ідеться не про її шию, — втрутився доктор Тірні. — Я пропоную, щоб ви одягнули рукавички і оглянули рану, детективе. Ви маєте самі переконатися.

Ріццолі відійшла до шафи, де зберігалися рукавички, і взяла найменший розмір, користаючись із цієї паузи, щоб набратися певності. Потім повернулася до столу.

Доктор Айлс уже спрямувала світло на нижню частину живота. Краї рани розійшлися, мов почорнілі розтулені губи.

— Шкіру було розрізано одним точним рухом, — сказала Айлс. — Лезо не серейторне. Розітнувши шкіру, почали різати глибше. Спочатку поверхневу фасцію, потім м’язи і, нарешті, очеревину.

Ріццолі дивилася в глибину рани й думала про руку, яка тримала лезо. Тверду руку, яка розітнула живіт одним точним ударом.

— Жертва була жива, коли він це робив? — тихо запитала Джейн.

— Ні. Він не зашивав судини, і кровотечі не було. Тіло різали вже після смерті, коли серце і кровообіг зупинилися. Стиль виконання цієї процедури — методичне пошарове проникнення в глибину тіла — свідчить про те, що виконавець має досвід. Він таке вже робив.

— Детективе, огляньте рану, — сказав доктор Тірні.

Ріццолі не одразу послухалася. У неї заклякли пальці. Нарешті вона повільно ввела руку в рану, просуваючись дедалі глибше серед тазових органів Каренни Гент. Вона достеменно знала, що на неї чекає, і все-таки була приголомшена. Поглянувши на доктора Тірні, побачила в його очах підтвердження.

— Так, їй видалили матку, — констатував він.

Ріццолі витягнула руку з рани.

— Це він, — тихо мовила вона. — Воррен Гойт.

— Але все решта відповідає роботі Домінанта, — сказав Гебріел Дін. — Її викрали і задушили. Злягалися з трупом…

— А тут дещо інше, — сказала Ріццолі, не відводячи погляду від рани. — Це фантазія Гойта. Його це заводить. Різати. Забирати той самий орган, що робить їх жінками і дає їм ту силу, якої він ніколи не матиме. — Вона поглянула просто у вічі Дінові. — Я знаю, як він працює. Я це вже бачила.

— Я теж, — звернувся доктор Тірні до Діна. — Торік я проводив аутопсії жертв Гойта. Це його техніка.

— Двоє убивць? — ошелешено похитав головою Дін. — Дві об’єднані техніки?

— Домінант і Хірург, — сказала Ріццолі. — Вони знайшли один одного.

14

Вона сиділа у своїй машині. З вентиляційної системи дуло тепле повітря. На обличчі крапельками виступив піт. Але навіть парка ніч не могла розігнати все ще відчутного холоду зали для аутопсії. «Мабуть, я підхопила якийсь вірус, — думала вона, розтираючи скроні. — Воно й не дивно. Цілими днями на ногах, а тепер хвороба наздоганяє». Боліла голова. Хотілося просто заповзти в ліжко і проспати тиждень.