Асистент

— Детективи Сліпер і Кроу — приблизно о третій. Судмедексперт — о третій тридцять. — Він помовчав. — Я не знав, що ви теж будете.

— Мене викликала доктор Айлс. Здається, ми всі припаркувалися на полі для гольфу?

— Так наказав детектив Сліпер. Щоб машин не було видно з алеї Еннекін. Він не хотів привертати увагу.

— Із преси хтось уже був?

— Ні, мем. Я подбав про те, щоб по рації про це не говорити. Пройшовся до телефону-автомата.

— Добре. Якщо нам пощастить, вони взагалі не з’являться.

— Ага, — сказав Дауд. — А це не один із тих шакалів?

Темно-синій «Маркіз»[11] проїхав полем для гольфу й зупинився перед фургоном медичних експертів. Знайома огрядна постать вивалилася з машини, пригладжуючи ріденьке волосся на лисому черепі.

— Ні, це не репортер, — сказала Ріццолі. — На цього типа я чекала.

Корсак перевальцем підійшов до них.

— Як думаєте, це вона?

Доктор Айлс каже, що ймовірність дуже висока. І якщо це так, справа перемістилася в межі Бостона. — Вона подивилася на Дауда. — З якого боку нам підійти, щоб не знищити можливі сліди?

— Найкраще — зі сходу. Сліпер і Кроу вже зняли місце знахідки на відео. Сліди взуття з іншого боку. Тіло тягнули з алеї Еннекін. Ідіть он туди — за запахом зорієнтуєтеся.

Ріццолі з Корсаком залізли під огороджувальну стрічку й пішли в хащу. Молоді деревця росли густо, як у справжньому лісі. Поліцейські нахиляли голови, але колючі гілки все одно дряпали їм обличчя. До штанів чіплялися галузки ожини.

Вони вийшли на алею для пробіжки й побачили огороджувальну стрічку, яка тріпотіла на гілці.

— Чоловік біг отут, коли собака вирвався від нього, — сказала Ріццолі. — Схоже, що це Сліпер лишив тут стрічку.

Вони перейшли алею і знову заглибилися в хащу.

— Господи! Здається, я вже чую запах, — сказав Корсак.

Ще не побачивши тіло, вони почули моторошне дзижчання мух. Сухі гілочки ламалися під ногами з гучними, ніби постріли, звуками. Сліпер і Кроу з перекошеними від огиди обличчями відганяли мух. Доктор Айлс сиділа навпочіпки. Сонце кинуло декілька діамантових полисків на її чорне волосся. Ріццолі підійшла ближче й збагнула, чим вона зайнята.

— Чорт! Краще б я цього не бачив, — простогнав ошелешений Корсак.

— Рівень калію в скловидному тілі дозволяє встановити, скільки часу минуло після смерті, — пояснила Айлс. Її оксамитовий голос промовив ці слова майже збудливо.

«Точно встановити буде важко», — подумала Ріццолі, роздивляючись голе тіло. Айлс поклала його на простирадло, і воно лежало горілиць. Очі відвалювалися від знищених спекою тканин голови. Горло намистом обіймали дископодібні синці. Довге біляве волосся перетворилося на жмут соломи. Роздутий живіт набув жовтаво-зеленого кольору. Від розпаду крові вени стали страхітливо помітними — під шкірою немовби розбігалися чорні ріки. Але всі ці жахливі деталі блякли на тлі процедури, яку виконувала Айлс. Оболонки ока є найчутливішими поверхнями людського тіла. Навіть крихітна піщинка чи вія, потрапляючи під повіку, може завдати величезного болю. Тому Ріццолі з Корсаком не могли спокійно дивитись, як Айлс протикає око мертвої жінки голкою двадцятого розміру і повільно відсмоктує склоподібну рідину у шприц обсягом десять кубічних сантиметрів.

— Просто прекрасно, — сказала Айлс втішеним голосом.

Вона поклала шприц до наповненого льодом боксу, потім звелася на ноги і королівським поглядом роззирнулася навколо.

— Температура печінки всього на два градуси нижча за температуру черевної порожнини. Комахи і звірі не нашкодили тілу. Воно тут недовго пролежало.

— То його просто викинули тут? — запитав Сліпер.

— Забарвлення шкіри вказує на те, що вона померла, лежачи горілиць. Погляньте — спина темніша через накопичення крові. А знайшли її обличчям униз.

— Отже, її сюди принесли…

— Так. Менше ніж двадцять чотири години тому.

— А судячи з вигляду, вона померла набагато давніше, — зауважив Кроу.

— Так. Тканини тіла обвисли, спостерігається суттєве розбухання, і шкіра вже відшаровується.

— А оце носова кровотеча? — запитав Корсак.

— Кров розкладається, і тіло починає очищувати себе. Через розширення газів із нього витісняються рідини.

— Час смерті? — запитала Ріццолі.

Айлс трохи помовчала, уважно вдивляючись у страхітливо розпухлі рештки жінки, яку вони всі мали за Ґейл Їґер. Дзижчання жадібних мух заповнювало тишу. За винятком довгого білявого волосся, цей труп не мав нічого спільного із жінкою з фото, яка самою лише усмішкою могла зваблювати чоловіків. Неприємне нагадування про безрадісну рівність усіх людей — і гарних, і звичайних — перед комахами і бактеріями, що перетворюють їх на плоть, яка розкладається.

— Не можу сказати, — відповіла Айлс. — Поки що не можу.

— Вона померла більше ніж добу тому? — не відступалася Ріццолі.

— Так.

— Її викрали в неділю ввечері. Чи могла вона бути мертвою відтоді?

— Чотири дні? Залежить від температури навколишнього середовища. На тілі немає пошкоджень, спричинених комахами, і це наводить мене на думку, що його донедавна тримали в приміщенні. На нього не впливали зовнішні фактори. Кімната з кондиціонованим повітрям могла б сповільнити розпад.

Ріццолі й Корсак ззирнулися, подумавши про одне й те саме: чому невідомий убивця чекав так довго, перш ніж позбувся тіла?

У детектива Сліпера затріскотіла рація, і вони почули голос Дауда:

— Щойно прибув детектив Фрост. І команда судмедекспертів. Готові їх зустріти?

— Зачекайте, — сказав Сліпер.

Він пробув тут недовго, але через спеку вже мав виснажений вигляд. Цей детектив, найстарший у загоні, уже не мав нікому нічого доводити. Йому залишалося не більше ніж п’ять років до пенсії. Він поглянув на Ріццолі.

— Ви над цією справою вже працювали разом із колегами з Ньютона, правильно?

— З понеділка, — кивнула Ріццолі.

— Вестимете справу?

— Добре, — відповіла Ріццолі.

— Гей, ми раніше за неї прибули на місце знахідки, — заперечив Кроу.

— А викрадення відбулося в Ньютоні, — докинув Корсак.

— Але тепер тіло в Бостоні, — відрізав Кроу.

— Господи, навіщо нам сперечатися про це? — зітхнув Сліпер.

— Я веду справу, — сказала Ріццолі. — Вона моя.

Дивилася на Кроу, не відводячи погляду, намагаючись спровокувати його кинути їй виклик. Тут мало спалахнути їхнє звичне суперництво. Кутик губ у Кроу почав зводитися в бридкій зневажливій посмішці.

А потім Сліпер сказав у свою рацію:

— Справу веде детектив Ріццоллі. — Він знову поглянув на неї. — Готові прийняти судмедекспертів?

Вона подивилася на небо. Зараз, о п’ятій по обіді, сонце вже спустилося за верхівки дерев.

— Нехай приходять, поки тут бодай щось видно.

Труп у лісі, а день згасає — це їй не подобалося. Де є дерева — є і тварини, готові розтягнути по хащах рештки тіла й докази. Дощі змивають сперму і кров. Тканини може розвіяти вітром. Немає дверей, які захищали б від перехожих. На місце знахідки тіла легко потрапляють цікаві заброди. Ріццолі розуміла, що експерти-криміналісти мають терміново прочесати ліс. Вони озброїлися металодетекторами, гострими очима та спеціальними мішками, які от-от мали наповнитися страхітливими скарбами.

Видершись із хащі на поле для гольфу, вона обливалася потом і почувалася брудною. Їй уже набридло вбивати на собі комарів. Зупинилася витрусити з волосся дрібні гілочки й відчистити штани від колючок. Підвівши голову, раптом помітила світловолосого чоловіка в костюмі й краватці. Він стояв біля фургона експертів-криміналістів, притиснувши до вуха телефон.

Ріццолі підійшла до патрульного Дауда, який і далі охороняв вхід на місце знахідки.

— Що це за тип у костюмі? — запитала вона.

Дауд глянув на чоловіка.

— Отой? Каже, що з ФБР.

— Що?

— Тицьнув мені під ніс жетон і намагався пройти повз мене. Я сказав, що ми спочатку маємо узгодити з вами. Здається, йому це не надто сподобалося.

11

«Маркіз» — американська марка автомобілів компанії Mercury, які випускали до 1986 року.