Хірург

Мур повернувся до фотографій зі сцени злочину. На підлозі спальні на спині лежав мертвий Ендрю Капра. Він отримав дві кулі – одну в живіт, іншу в око, обидва постріли було здійснено з близької відстані.

Він довго роздивлявся фотографії, вивчаючи положення тіла Капри, оглядаючи місця, куди розбризкалася кров.

Тоді взяв протокол розтину. Двічі прочитав його.

«Щось було не так», – подумав Мур. Він підняв очі і здивувався, побачивши перед собою Ріццолі.

– Ви вже бачили ось це? – запитала вона.

– Що це?

– Протокол результатів аналізу тієї волосини, яку знайшли біля рани Елени Ортіз.

Мур пробіг очима текст, до останнього речення. А тоді сказав:

– Я й гадки не маю, що це означає.

У 1997 році всі відділи бостонської поліції зібрали під одним дахом усередині новенького комплексу «Шредер Плаза» в метушливому кварталі Роксбері. Копи називали свій новий офіс «мармуровим палацом» – весь хол було викладено лискучим гранітом. «Дайте нам кілька років, щоб ми гарненько тут насмітили, – і ми почуватимемося, як удома», – любили жартувати вони. «Шредер Плаза» не мав нічого спільного із захаращеними поліційними відділками, які всі звикли бачити в телевізійних серіалах про копів. То була гарна, сучасна і світла будівля з великими вікнами і скляною стелею. Відділ розслідування убивств із його килимовими покриттями і комп’ютерним обладнанням легко можна було сприйняти за офіс якоїсь великої корпорації. Але найбільше у «Шредер Плаза» копам подобалося те, що всі відділи були по сусідству.

Щоб потрапити до лабораторії, детективам з відділу розслідування злочинів треба було лишень пройтися в інший кінець коридору до південного крила.

У відділі аналізу волосся і волокон Мур та Ріццолі спостерігали, як Ерин Волчко, судово-медичний експерт, перебирала всю свою колекцію конвертів з речовими доказами.

– Для аналізу в мене була тільки ця волосина, – сказала Ерин. – Це просто дивовижно, скільки всього вона може нам розказати. Так, ось він. – Вона знайшла конверт з номером Елени Ортіз і вийняла з нього мікропрепарат[19]. – Я хочу показати вам, як вона виглядає під мікроскопом. Цифрові дані записано в протоколі.

– Ці дані? – запитала Ріццолі, розглядаючи сторінку з довгими стовпчиками кодів.

– Саме так. Кожен код позначає окрему характеристику волосини, від її кольору і завитка до мікроскопічних ознак. Волосина, яку я досліджувала, має код А01 – темний блонд. Її завиток – В01. Вигнутий, з діаметром завитка менше вісімдесяти. Майже, але не зовсім пряма. Довжина стрижня чотири сантиметри. На жаль, ця волосина перебуває у фазі телогену, і на ній немає жодної епітеліальної тканини.

– Отже, у нас немає ДНК.

– Правильно. Телоген – це кінцева стадія росту волосся. Ця волосина випала сама по собі, внаслідок природного процесу випадіння. Іншими словами, її не висмикнули. Якщо б на корені була епітеліальна тканина, ми змогли б зробити аналіз ДНК. Але на цій волосині таких клітин немає.

Ріццолі та Мур обмінялися розчарованими поглядами.

– Утім, – додала Ерин, – у нас таки є дещо збіса важливе. Це, звичайно, не ДНК, але й ці відомості можна буде використати як доказ у суді, коли ви затримаєте підозрюваного. Дуже шкода, що в нас немає для порівняння жодної волосини з тіла Діани Стерлінґ. – Вона налаштувала окуляр мікроскопа і відійшла. – Гляньте.

Мікроскоп мав два окуляри, тож Ріццолі і Мур могли розглядати об’єкт одночасно. Зазирнувши в окуляр, Мур побачив однісіньку волосину, покриту дрібненькими вузликами.

– А що це за маленькі шишечки? – запитала Ріццолі. – Схоже на якусь аномалію.

– Це не лише аномалія, а ще й дуже рідкісне явище, – сказала Ерин. – Це вузлувата трихоклазія, або, іншими словами, «бамбукове волосся». Гадаю, ви вже зрозуміли, звідки взялася така назва. Ця волосина справді нагадує стебло бамбуку, хіба ні?

– А що означають ці шишечки? – поцікавився Мур.

– Це локальні дефекти волосяного волокна. Слабкі місця, у яких волосяний стрижень ніби згортається всередину й утворює ось такі дрібненькі вузлики і потовщення.

– Що спричинює таку аномалію?

– З часом вона може розвинутися від надмірного впливу на волосся різних речовин. Від постійного фарбування, висвітлення і подібних процедур. Однак, зважаючи на те, що ми, ймовірно, маємо справу з чоловіком, до того ж я не бачу явних ознак висвітлення чи фарбування, я схиляюся до думки, що причиною такого стану волосся є якесь генетичне відхилення.

– Наприклад?

– Приміром, синдром Незертона. Це аутосомно-рецесивне відхилення, що впливає на вироблення кератину. Кератин – це міцний волокнистий протеїн, який міститься у волоссі й нігтях. А також у верхньому шарі нашої шкіри.

– Якщо є генетичний дефект і кератин не виробляється в достатній кількості, це означає, що волосся стає слабким і ламким?

Ерин кивнула.

– Це може стосуватися не тільки волосся. Люди з синдромом Незертона можуть також мати проблеми зі шкірою. Висипи і лущення шкіри.

– Тобто нам потрібен чоловік з лупою? – запитала Ріццолі.

– Можуть бути й очевидніші ознаки. У деяких людей може спостерігатися важка форма такого захворювання, як іхтіоз. Їхня шкіра може бути надзвичайно сухою і скидатися на луску крокодила.

Ріццолі засміялася.

– То виходить, що ми шукаємо чоловіка-рептилію! Це значно зменшує кількість підозрюваних.

– Не зовсім. Адже зараз літо.

– А до чого тут це?

– Спека і висока вологість повітря покращують стан сухої шкіри. Цієї пори року він може виглядати цілком нормально.

Ріццолі і Мур перезирнулися, їх одночасно вразила одна й та ж думка.

«Обох жертв убили влітку».

– Поки надворі стоятиме така спека, – зауважила Ерин, – йому, швидше за все, вдаватиметься не вирізнятися серед інших людей.

– Зараз у нас тільки липень, – сказала Ріццолі.

Мур кивнув.

– Його сезон полювання тільки-но розпочався.

У невідомого пацієнта з’явилося ім’я. Медсестри відділення швидкої допомоги знайшли бейдж із іменем, прикріплений до його в’язки ключів. Чоловіка звали Герман Ґвадовскі, і йому було шістдесят дев’ять років.

Кетрін стояла в його палаті у відділенні хірургічної реанімації й прискіпливо вивчала показники моніторів та інших приладів, нагромаджених навколо ліжка. Осцилоскоп показував нормальний серцевий ритм. Артеріальний тиск закріпився на позначці 110 на 70, а лінія венозного тиску підіймалася і падала, ніби гнана вітром морська хвиля. Усі показники свідчили про те, що операція містера Ґвадовскі пройшла успішно.

«Але він не прокидається», – подумала Кетрін, посвітивши ліхтариком спершу на ліву, а тоді на праву зіницю. Минуло майже вісім годин після операції, а він і далі залишався в глибокій комі.

Вона випросталась і дивилася, як у такт із роботою апарату штучної вентиляції легенів підіймається і опускається його грудна клітка. Вона врятувала його від смертельної втрати крові. Але що вона насправді зберегла? Тіло, у якому б’ється серце, але не працює мозок.

Вона почула, як хтось постукав по склу. Крізь вікно, що виходило в коридор, Кетрін побачила свого партнера, доктора Пітера Фалько. Він махав їй рукою, а на його завше веселому обличчі застиг занепокоєний вираз.

Одні хірурги схильні показувати в операційній свій норов. Інші гордовито заходять і вдягають хірургічний халат так, ніби то королівська мантія. А хтось поводиться як холоднокровний механік, для якого пацієнти – лише купка запчастин, які необхідно відремонтувати.

А є такі хірурги, як Пітер Фалько. Веселий, життєрадісний Пітер, який фальшивить в операційній пісні Елвіса, аж усім закладає вуха, який організовує змагання із запуску паперових літачків і з радістю опускається на коліна, щоб побавитися конструктором «Леґо» зі своїми маленькими пацієнтами з відділення педіатрії. Вона вже звикла бачити його усміхненим. А помітивши, як він супиться, Кетрін одразу вийшла до нього в коридор.

19

Мікропрепарат – предметне скло, на якому розташовується об’єкт для вивчення під мікроскопом.