Жнець

Звісно, це була тільки метафора. Люди були більше, ніж збіжжям. Вони крутилися в крихітних залюднених життях, буквально як накручені, наповнюючи свої дні від краю до краю справжньою боротьбою за життя.

І всі життя були точнісінько однієї довжини. Навіть дуже короткі й дуже довгі. В усякому разі, з точки зору вічності. Десь тихий голос Білла Двері сказав: а з точки зору власника, що довше, то краще.

— ПИСК.

Смерть глянув униз.

Біля його ноги стояла маленька постать.

Він сягнув рукою вниз і узяв її, підніс до допитливої очниці.

— Я ЗНАВ, ЩО КОГОСЬ ПРОПУСТИВ.

Смерть Щурів кивнув.

— ПИСК?

Смерть похитав головою.

— НІ, Я НЕ МОЖУ ДОЗВОЛИТИ ТОБІ ЛИШИТИСЯ, — сказав він, — Я Ж НЕ ЗАПУСКАЮ ФРАНШИЗУ ЧИ ЩОСЬ ТАКЕ.

— ПИСК?

— ТИ ЄДИНИЙ ЛИШИВСЯ?

Смерть Щурів розтулив крихітну скелетну лапку. Там стояв крихітний Смерть Бліх, поглядаючи знічено, але з надією.

— НІ. ТАК НЕ ГОДИТЬСЯ. Я БЕЗЖАЛЬНИЙ. Я СМЕРТЬ... САМ-ОДИН.

Він глянув на Смерть Щурів.

Він пригадав Азраеля у його вежі самотності.

— САМ-ОДИН...

Смерть Щурів теж подивився на нього.

— ПИСК?

Уявіть собі дуже високу темну постать, оточену полями збіжжя...

— НІ. ТИ НЕ МОЖЕШ ЇЗДИТИ НА КОТІ. ЧИ ХТО КОЛИ ЧУВ, ЩОБ СМЕРТЬ ЩУРІВ ЇЗДИВ НА КОТІ? СМЕРТЬ ЩУРІВ МАВ БИ ЇЗДИТИ НА ЯКОМУСЬ ПСОВІ.

Уявіть ще більше полів, мережу полів, що розгортається аж до небокраю, міниться легкими хвилями...

— НЕ ПИТАЙ МЕНЕ, Я НЕ ЗНАЮ. НА ЯКОМУСЬ ТЕР’ЄРІ, ПЕВНО.

...полів збіжжя, живого, що шепоче на вітрі...

— ТОЧНО, І СМЕРТЬ БЛІХ ТАКОЖ ЗМОЖЕ НА НЬОМУ ЇЗДИТИ. ТАК ВИ УБ’ЄТЕ ДВОХ ЗАЙЦІВ ОДНИМ ПОСТРІЛОМ.

...в очікуванні, що хтось накрутить годинник пір року.

— МЕТАФОРИЧНО.

І в кінці усіх історій Азраель, який відав таїну, подумав: — Я ПРИГАДУЮ, КОЛИ ВСЕ ЦЕ БУДЕ ЗНОВУ.