Страница 65 из 72
— Застерігаю вас, — ніяк не змовкав Морква, — що напад на офіцера при виконанні його службових обов’язків — це серйозний злочин. І наступного, хто кине хоч ще один камінь, я так віддухопелю, що мати рідна не впізнає.
У цю ж секунду йому в потилицю, яку, звісно, закривав шолом, прилетів наступний камінь. Посипався шквал насмішок.
— Пусти нас до нього!
— Так, пропусти!
— Ще бракувало, щоб нами варта командувала!
— Quis custodiet custard?[24]
— Ага, скажи йому!
Ваймз притягнув сержанта за бари.
— Йди і знайди нам мотузку. Багато. І найтовстішу. Думаю, що зв’яжемо йому крила і, певне, ротяку затиснемо так, щоб вогнем не плювався.
Колон витріщився на нього.
— Сер, ви серйозно? Ми що, справді його заарештуємо?
— Виконуй!
«Та ж його вже заарештували, — думав він, проштовхуючись крізь натовп. — Як на мене, ліпше, щоб воно втопилося в морі, але ж його заарештували, тому тепер або затримувати, або відпускати».
Він відчував, як юрба змушує його прощатися зі своїми сентиментами до цього клятого дракона. А що з ним зробити? Віддати його під суд, а потім виконати вирок. А, не вбивати. Так чинять герої в диких місцинах. У місті навіть думати про таке — зась. Або можна, але якщо збираєтеся так вчинити, то не забувайте, що спалите тут усе до останнього камінчика, та результату це не дасть — він виживе. Доведеться зробити… як книжка пише.
Саме так. Все інше ми уже спробували. А тепер спробуємо діяти як книжка пише.
Так чи інакше, там вгорі є представник міської варти. Нам треба триматися разом. Більше ніхто не заподіє нам шкоди.
Огрядний чолов’яга, що стояв прямісінько перед ним, саме зібрався замахнутися і жбурнути в бік Моркви уламок цегли.
— Жбурнеш цю цеглу, і ти — труп, — сказав Ваймз і взявся далі проштовхуватися крізь натовп, а потенційний жбурляльник провів його здивованим поглядом.
Морква схопився за кийок, даючи усім зрозуміти, що він не жартує, аж раптом до нього піднявся Ваймз.
— О, вітаю, капітане Ваймз, — сказав він, опускаючи кийок. — Дозвольте доповісти, що я заарештував цього…
— Так, я бачу, — сказав Ваймз. — Маєш якісь пропозиції, що нам робити з ним далі?
— Звичайно, сер. Я маю зачитати йому його права, сер, — відповів Морква.
— А окрім цього?
— Не знаю, сер.
Ваймз глянув на ті частини дракона, що ще проглядалися з-під завалу. От як можна отаке вбити? На це, певне, цілий день знадобиться.
Від його нагрудника відбився камінь.
— Хто це зробив?
Голос прозвучав, немов удар батога.
Натовп стишився.
На пагорб видерлася Сибіл Ремкін, її очі палали від люті до натовпу.
— Я повторюю, — сказала вона, — хто це зробив? Якщо зараз же той, хто це зробив, не зізнається, я дуже і дуже сильно розгніваюся! Вам усім має бути соромно!
Люди слухали її дуже уважно. Ті, у кого в руках ще було каміння чи що-небудь інше, кинули те все додолу так, щоб ніхто й не чув.
Легкий вітерець колихав те, що залишилося від її нічної сорочки, а їхня милість леді Ремкін взялася повчати народ.
— Перед вами доблесний капітан Ваймз…
— Людоньки, — тихенько сказав Ваймз і натягнув свого шолома так, щоб не було видно очей.
— …і його безстрашна команда, вони не полінувалися приїхати сьогодні сюди, аби врятувати ваші…
Ваймз вхопив Моркву за руку та повів його до іншого краю пагорба.
— Усе гаразд, капітане? — запитав молодший констебль. — Ви почервоніли.
— Краще не починай, — різко відповів Ваймз. — Досить з мене й тих косих поглядів від Ноббі та сержанта.
На його подив, Морква дружньо постукав його по плечі.
— Я знаю, як це, — сказав він із розумінням. — Була у мене вдома дівчина, Мінті її звали, то її батько…
— Слухай, останній раз пояснюю, немає абсолютно нічого між мною та… — почав Ваймз.
Десь збоку почувся гуркіт. З пагорба зійшла маленька лавина з гіпсу та соломи. Пагорб піднявся і розплющив одне око. Велика чорна залита кров’ю зіниця намагалася на них сфокусуватися.
— Ми, напевно, божеволіємо, — сказав Ваймз.
— О, ні, сер, — мовив Морква. — Прецедентів багато. 1135-го року був випадок, коли курку заарештували за те, що вона кукурікала в Четвер Душевного Пундика. А за часів правління Невротичного лорда Снепкейса було страчено цілу колонію кажанів за постійне порушення комендантської години. Це було 1401-го року. У серпні, здається. То були дні величі закону, — мрійливо мовив Морква. — 1321-го, як вам відомо, маленьку хмаринку засудили за те, що вона закрила сонце у найбільш відповідальний момент церемонії інвеститури Біснуватого Ерла Гарґатського.
— Сподіваюся, що Колон не баритиметься, — Ваймз раптово урвав фразу. Він мав знати. — Що зробили? — перепитав він. — Що зробили із хмаринкою?
— Ерл засудив її до страти шляхом закидання камінням, — відповів Морква. — Наскільки відомо, тоді було вбито тридцять одну людину, — він витяг свого записника і подивився на дракона.
— Думаєте, він нас чує? — запитав він.
— Думаю, що так.
— Тоді — почнімо, — Морква прокашлявся і розвернувся до заваленої рептилії. — На виконання свого обов’язку повідомляю, що проти вас буде відкрито кримінальну справу стосовно наступних правопорушень: пункт один (один) а) 18 хрюпня цього року, у місці, відомому під назвою Любчиковий провулок, що у Затінках, ви незаконно плювалися вогнем, що загрожувало нанесенням громадянам тяжких тілесних ушкоджень, що суперечить статті сьомій закону про Індустріальні Процеси 1508-го року. ТАКОЖ, пункт один (один) б) приблизно 18 хрюпня цього року, у місці, відомому під назвою Любчиковий провулок, що у Затінках, ви спричинилися до смерті шести невстановлених осіб…
Ваймз подумав про те, як довго завал зможе утримувати дракона. Знадобиться декілька тижнів, якщо список обвинувачень продовжуватиметься.
Натовп притих. Навіть Сибіл Ремкін стояла і не розуміла, що відбувається.
— У чому справа? — запитав Ваймз у людей. — Ніколи не бачили, як арештовують дракона?
— Пункт шістнадцять (три) б) у ніч на 24 хрюпня цього року ви спалили або підпалили володіння, відомі під назвою Штаб Нічної сторожі, що в Анк-Морпорку, і завдали збитків на суму двісті доларів; ТАКОЖ, Пункт шістнадцять (три) в) у ніч на 24 хрюпня цього року, ви чинили опір при затримані офіцеру варти під час виконання його службових…
— Гадаю, нам варто поспішити, — прошепотів Ваймз. — Він стає неспокійним. Це все справді потрібне?
— Ну, я думаю, що можна просто підсумувати, — сказав Морква. — Згідно Правил Бреґґа, за виняткових обставин…
— Моркво, ти тільки не дивуйся, але зараз у нас і є дуже виняткові обставини, — сказав Ваймз. — А якщо Колон не поспішить з тією клятою мотузкою, то вони стануть настільки винятковими, що ми такої винятковості ще зроду-віку не бачили.
Посипалося ще більше каміння, коли дракон напружився, щоб підвестися. Пролунав глухий стукіт, коли він відштовхнув важелезну балку. Люди кинулися врозтіч.
Саме в цей момент Еррол сповістив про своє повернення низкою феєрверків над дахами, що лишали по собі кільця диму. Спустившись нижче, він загудів на юрбу і змусив передні ряди, спотикаючись, відступити.
Він також завивав, немов сирена.
Ваймз схопив Моркву та рушив униз, коли король почав відчайдушно видряпуватися на волю.
— Він повернувся, щоб вбивати! — прокричав Ваймз. — Йому, певне, знадобилося трішки часу, аби хоч трішки втихомиритися!
Еррол кружляв над упалим драконом та завивав на таких високих тонах, що мали б тріскати пляшки.
Великий дракон звів голову, всипану каскадами гіпсової пилюки. Він роззявив пащу, але замість стовбура білого полум’я, якого вже чекав заціпенілий від страху Ваймз, звідти вилетів лиш звук, немов від маленького кошеняти. Безперечно, звучало так, наче те кошеня гарчало в олов’яну ванну десь на дні печери, але все ж то було кошеня.
24
Авторська алюзія на відому фразу латинського поета Ювенала, що перекладається як «Хто вартуватиме варту?». — Прим. пер.