Страница 52 из 52
— Слухай, — сказав Ринсвінд. — Іди собі. Я передоручаю тебе тобі ж самому, ясно?
Він повернувся до нього спиною і пішов геть. Через пару секунд він почув, як позаду тупотять малі ніжки. Він рвучко обернувся.
— Я ж сказав, що ти мені не потрібен! — визвірився він і дав йому копняка.
Багаж осів на землю. Ринсвінд повернувся і пішов.
Він пройшов кілька ярдів, зупинився і прислухався. Жодних звуків. Він обернувся і побачив, що Багаж сидить там, де він його залишив. Він весь наче зіщулився. Якусь мить Ринсвінд вагався.
— Ну, добре, — сказав він. — Ходімо.
Повернувся до нього спиною і попрямував до Академії. Через кілька хвилин Багаж, здавалося, дійшов якогось висновку, знову випростав ніжки і потупцяв слідом. Певно, зрозумів, що в нього невеликий вибір.
Вони покрокували вздовж пристані і далі, до міста — дві цятки на пейзажі, який ставав дедалі меншим, і який — з тим, як вони віддалялися, захопив також крихітне судно, що вирушило в далеке плавання безкраїм зеленим морем, котре було лиш частиною блискучого океану, який оперізував оповитий хмарами Диск — на спинах чотирьох слонів-гігантів, котрі й самі трималися на панцирі велетенської черепахи.
Яка незабаром стала блискіткою серед зірок — і щезла.
КІНЕЦЬ