Страница 218 из 221

Кіберіада

Лем Станіслав Герман (UK)

Виробивши спочатку у книгах-циклах «Зоряні щоденники», «Розповіді про пілота Піркса» та «Кіберіада» своєрідні чисті культури трьох напрямків літературної фантастики (класична Зсіепсе Рісїіоп, белетризована фантастико-футурологічна есеїстика, пародійно-сатиричні «казки роботів), Лем потім не раз повертається до згаданих циклів, додаючи нові й нові розповіді. Так, одна з його книг — «Suplement», тобто «Додаток», цілком складається з нових історій про Ійона Тихого, Трурля та Піркса.

Перші новели циклу «Кіберіада», в якому автор об’єднав «Казки роботів», власне «Кіберіаду», та всі твори, що розповідають про приводи конструкторів Трурля і Кляпавція, вийшли у світ понад двадцять років тому. Любителі фантастики, які підійшли до книги з традиційною міркою, були, певне, здивовані. Адже сюжети більшості «казок роботів» — цілком традиційні, фольклорні, із тих, що їх назбирав і розклав по структуралістичних поличках іще В. Пропп, хіба що де-не-де іронічно перекручені. «Фантастичність» нової книжки також була досить несерйозна, бурлескна — замість фольклорних вогнедишних зміїв у ній діяли якісь кібернетичні потвори, хоча і з цілком аналогічними функціями; місце тридев’ятих царств посіли віддалені галактики, — оце й уся фантастика.

Отже, спародійовані сюжети, спародійовані реалії, а що ж справжнє? Чи вся величенька-таки книга — лише пародія? Аж ніяк. Вдумливий читач знаходив у ній чимало дотепних спостережень цілком сучасної дійсності, гіркувато-іронічних, але досить глибоких роздумів про людину й людство.

Через кільканадцять років по виході «Кіберіади» С. Лем вміщує у книзі «Маска» іще одну казку — розділ під назвою «Цифраньове виховання», що складається зі вступу та двох новел. Перша новела, що має назву «Розповідь першого розмороженого», незважаючи на увесь традиційний для «Кіберіади» антураж, не містить ані чогось фантастичного (навіть у фольклорному розумінні), ані навіть футурологічного, оскільки всі алюзії спрямовано тут виключно в минуле, давнє й недавнє. Отже, це своєрідна ретрологія у стилі Science Fiction. Ознайомившися з новелою, читач безперечно зрозуміє, чому Лемові вдалося надрукувати її аж через десятиріччя після самої книги і чому до радянського читача тільки тепер приходить її переклад. Бо «Розповідь…» — то дошкульна, безжальна і до того ж дуже смішна пародія на сталінізм. Саме на сталінізм, як на втілену концепцію казарменого соціалізму, а не лише на «сталінщину», адже Лем не оминає своєю увагою ані ефемерних «відлиг», ані кишенькової гласності «у межах згори дозволеного», ані маріонеткових «демократизацій», які усе міняють, нічого не змінюючи…

Марксові слова про те, що соціалізм — не ідеал, з яким слід узгоджувати дійсність, перегукуються із яскраво-гротесковою Лемовою картиною «простування до Гармонії Сфер»:

«— Є в них і докладні директиви, є й прадавні традиції, бо ж грати вони завжди грали, але не так, не на тому і не в той спосіб, що слід було, але тепер уже знають, отож від їхньої музики дух забиває, і зір, і слух…»

Фантастичний антураж перетворюється в новелі на інструментарій літературної гротесковості, який дає можливість змоделювати абсурдність, ірреальність певних явищ нашого минулого.

«Цифраньове виховання» містить ще й «Розповідь другого розмороженого», не менш гостру й дошкульну сатиру на сучасне буржуазне суспільство, на дегуманізаційні процеси, що в ньому відбуваються.

«Розповідь другого розмороженого» являє собою твір, який ніби стоїть на межі між фантастикою пародійно-сатиричною та белетризованою есеїстикою — жанром, до якого С. Лем звертається дуже охоче й досить успішно. За доказ цього може служити повість «Голос Неба», вміщена в томі, який ви тримаєте в руках.

Твір, написаний як спогади вченого-математика Хогарта про його участь у науковому проекті «Master’s Voice», розповідає про спробу розшифрування «зоряного листа» — таємничих сигналів, що напливають до Землі з певної точки у Всесвіті у формі нейтринного випромінювання. Найвидатніші науковці — математики, фізики, хіміки, лінгвісти, філософи — об’єднують свої зусилля для розкриття таємниці «листа». Власне, це їх об’єднують, а не вони самі себе — урядовий проект під назвою «Master’s Voice» тримається в цілковитій таємниці, його виконавці працюють ізольовано десь у пустелі, в лабораторіях, збудованих для якихось військових досліджень. Навіть назва проекту — «Голос Неба» — відбиває двозначність їхнього становища, бо не ясно, чийого голосу слід більше слухатися — Космосу чи Вашінгтону, як жартує один із персонажів.

Вчені досягають безперечних успіхів — відкривають ряд нових явищ та законів у різноманітних сферах знань, навіть синтезують за допомогою «зоряного листа» дивовижну субстанцію. Але чи ці успіхи є успіхами в осягненні змісту «листа», чи «лист» просто послужив імпульсом для вивчення земної природи, земних законів?

Та й не лише природи, а передусім людства: показово, що тільки-но синтезована субстанція розкриває можливість створення нової надпотужної зброї, одразу ж саме на цьому зосереджуються основна увага й зусилля, а коли ця надія зникає, послаблюється й урядовий інтерес до «зоряного листа».

Хогарт, від чийого імені ведеться розповідь, приходить до висновку, що космічне послання має за адресат цивілізацію зовсім іншого рівня, аніж земна, яку роздирають внутрішні конфлікти, яка витрачає свої сили у братовбивчих змаганнях.

Отже, «зоряний лист» виявився для людства своєрідним дзеркалом, у якому ми можемо лише бачити власне малопривабливе обличчя, але зазирнути за його грань не в змозі.

Українське видання уже знаних, але від того не менш цікавих і повчальних творів С. Лема, сподіваємось, знайде серед читачів України багатьох нових щирих прихильників, а тим, хто давно знайомий із творчістю видатного польського фантаста, принесе радість іще одної зустрічі з літературою високого гатунку.

Олександр ГРИЦЕНКО

notes

Переклад М. Москаленка.