Фіаско

— Міжпланетарне право втратило для нас чинність із того моменту, як нас було атаковано, — відповів Стірґард. — Переговори на кілометрових хвилях із трансляцією й ретрансляцією можуть тривати місяцями, і за чисто фізичною причиною цієї розтягненості може ховатися гра у зволікання з метою примусити супротивника відкрити свої стратегічні карти. Такого шансу я їм не дам. Якщо це не формальний обмін думками, то прошу про нього забути, а якщо votum separatum, то занесіть його у протоколи експедиції. Я відповім за це, коли складу із себе обов’язки командира. Поки що такого наміру не маю.

У контрпропозиціях Гепарія вимагала чіткого визначення повноважень посланця. Поняття «контакту» ставало тим туманніше, що наполегливіше пробували його уточнити. Стірґард вимагав безпосередньої зустрічі свого посланця з представником місцевої влади й науки, одначе або сенс цих понять геть викривився у сприйнятті квінтян і людей, або й тут виявилася чиясь лиха воля. Темпе полетів, не знаючи, кого має побачити на космодромі, але він цим не надто переймався. Не відчував за своїми плечима крил ейфорії, не сподівався на великий успіх і сам був здивований власним спокоєм. Під час підготовки на тренажерах він сказав Гаррахові, що не вірить, ніби там з нього здеруть шкіру. Хоч які квінтяни жорстокі, в чому зрештою нема нічого дивного, вони не такі дурні. Переговори з квінтянами супроводжувалися дискусіями на борту.

За невпинного опору з боку квінтян пункт за пунктом таки виторгували умови посланництва. Пришелець одержав право покинути ракету для огляду решток імітованого «Гермеса» і вільно рухатись у радіусі шести миль довкола своєї ракети з гарантованою недоторканністю, якщо не вдасться до «ворожих дій» і не передасть стороні, яка його приймає, «погрозливої інформації». Багато клопоту завдало тлумачення термінів. Ономатологія[126] людей та квінтян збігалася тим гірше, чим глибшої абстракції вона сягала. Такі девізи, як «влада», «нейтралітет», «пристрасність», «гарантія» не стали однозначними чи то з волі вищої сили — принципової відмінності історичного розвитку, — чи через заміри, що проглядалися за прагненням до контакту. Зрештою й ці заміри обов’язково дорівнювали бажанню обманювати та ошукувати, якщо втягнена в столітню війну Гепарія не була ні вільна, ні незалежна в даному вияві згоди і не хотіла або не могла продемонструвати цього «Гермесові». Хоча й тут, як вважала більшість членів екіпажу, давалася взнаки боротьба, котра тривала на планеті упродовж життя багатьох поколінь і виробила й свою мову, і спосіб мислення.

Напередодні старту Накамура запросив пілота на приватну розмову. Почав здалеку: розум без відваги вартий стільки ж, скільки й відвага без розуму. Війна, перенесена в космос, є війною міжконтинентальною, у цьому вже нема ніякого сумніву. За такого стану речей найкраще було би скерувати двох рівноправних посланців на обидва континенти, запевнивши перед цим господарів, що не принесуть їм жодних важливих у військовому значенні відомостей. Командир відкинув цей варіант, бо його цікавила передусім доля посланця, а корабель не міг одночасно перебувати у протилежних кінцях планети. Командир хотів довести до відома квінтян своє право відплати, якщо посланець не повернеться цілим і неушкодженим. Він не окреслив розмірів цієї відплати, що з боку тактики було цілком слушно, але це не гарантувало посланцеві безпеки. Накамура й не думав критикувати командира, однак попросився до пілота на розмову, оскільки вважав це своїм обов’язком. Шекспір сказав колись: «Горе тим, хто опиняється між вістрями шпаг дужих фехтувальників». Дужих фехтувальників було троє: «Гермес», Норстралія і Гепарія. Що відомо квінтянам? Вони знали те, що пришелець має наступально-оборонну перевагу і вміє завдавати удари з надзвичайною точністю. Хто ж тепер найбільше зацікавлений у безпеці посланця? Припустімо, що посланець утратить на планеті своє здоров’я. Гепарія доводитиме, що з ним стався нещасний випадок, а Норстралія всіляко це заперечуватиме. Цим самим кожна з них спробує відхилити удар у відповідь з боку «Гермеса» так, щоби він улучив у супротивну сторону. Командир, щиро кажучи, обіцяв їм TAD — «Total Assured Destruction»[127]. Однак історія вчить, що Страшний Суд — не найкращий інструмент політики.

«Машину Страшного суду», «Doomsday Machine», кобальтову супербомбу для шантажування на Землі погрозою тотального знищення винайшли у XX столітті кілька американців, однак ніхто не взявся за цю справу, і то було мудре рішення, бо коли всім уже нема чого втрачати, то відпадає будь-яка потреба займатися реальною політикою. Апокаліпсис як відплата має дуже малу ймовірність. Чому «Гермес» мав би завдати удару всій планеті, коли на Гепарії знайдеться лиш один камікадзе, який учинить замах на посланця? Ця аргументація японця прозвучала для пілота цілком переконливо. Чому ж її не послухався командир?

Усе ще ввічливо нахилений до гостя, японець усміхався:

— Бо в нас нема надійної стратегії. Командирові не хочеться розв’язувати цей вузол. Він бажає розрубати його. Накамура ні на кого не дивиться зверхньо. Накамура думає так, як здатен думати Накамура. Про що він думає? Про три загадки. Перша з них — посланництво. Чи приведе воно до контакту? Тільки символічно. Якщо посланець повернеться живим та неушкодженим, побачивши квінтян і довідавшись від них, що нічого не може від них довідатися, то це буде неабияке досягнення. Пілотові смішно? Планета ця доступна менше, ніж гора Еверест. А проте, хоча на цій горі нема нічого, крім скель і криги, сотні людей упродовж багатьох років ризикували життям, щоби дістатися туди бодай на хвилину, а ті, які повернули назад, бо до підкорення вершини їм забракло сили пройти двісті метрів, почувалися переможеними, хоча висота, на яку зійшли, нітрохи не програвала порівняно з тією, якої вони прагнули досягти бодай на кілька хвилин. Спосіб мислення експедиції рівнозначний уже способові мислення цих альпіністів. Це загадка, з якою люди народжуються і помирають — отже, вони вже призвичаїлися до неї. Друга загадка для Накамури — це доля пілота Темпе. Тільки б він повернувся! Але якщо станеться непередбачене, Гепарія доведе, що це було біле, а Норстралія — що чорне. Ця суперечність зведе командирову роль месника до ролі слідчого. Загроза, досить реальна, щоби примусити квінтян прийняти їхнього посланця, повисне в порожнечі. Третя загадка найбільша. Це — невидимість квінтян. До замаху, можливо, не дійде. Зате не викликає жодного сумніву категоричне небажання квінтян показати свій вигляд.

— Може, в них вигляд почвар? — підказав пілот.

Накамура весь час усміхався.

— Тут діє закон симетрії. Якщо вони почвари для нас, то ми теж — почвари для них. Даруйте, але так може думати тільки дитина. Якби спрут мав почуття естетики, то найвродливіша жінка Землі була би для нього потворою. Ключ до цієї загадки лежить поза межами естетики...

— Де ж його шукати? — запитав Темпе.

Японцеві пощастило захопити пілота цією розмовою.

— Спільні риси квінтян і землян ми виявили всередині технічно-військової сфери. Ця спільність веде до роздоріжжя: або вони подібні до нас, або вони «монстри зла». Це роздоріжжя — фікція. Однак аж ніяк не фікція те, що вони не бажають показати нам свого вигляду.

— Чому?

Накамура скрушно схилив голову.

— Якби я знав чому, вузол було би розв’язано й колезі Поласарові не довелося б готувати сидераторів. Я насмілюся висловити тільки нечітке припущення. Наша уява відрізняється від уяви європейців. У глибокій традиції моєї країни — маска. Гадаю, квінтяни, щосили опираючись нашим прагненням, отже, не бажаючи допустити людей на планету, із самого початку, однак, рахувалися з ними. Ви ще не бачите тут ніякого зв’язку? Можливо, ви побачите квінтян і не знатимете, що побачили їх. Ми показали планеті казку, в якій виступали людиноподібні герої. Накамура не може додати вам відваги — у вас її більше, ніж досить. Накамура може хіба прислужитися вам однією порадою... — він урвав мову і, вже не усміхаючись, поволі, карбуючи кожне слово, сказав: — Раджу бути покірливим. Але не обережним. Не раджу також вам бути й надто довірливим. Раджу бути саме покірливим, тобто готовим визнати, що все, абсолютно все, що ви побачите, — насправді зовсім не таке, як здається... Оце все, що я мав сказати.

126

Розділ мовознавства, що вивчає власні імена.

127

Гарантоване цілковите знищення (англ.).