Фіаско

Квінтяни

Він здавався цілком спокійним і ні з ким не попрощався. Коли настав час старту, ніхто з товаришів не сів з ним у ліфт. У звичному білому скафандрі зі шоломом під пахвою він дивився, як миготять номери палуб. Двері розсунулись автоматично. Сріблясто-біла ракета, яка ще ні разу не прошивала атмосфери й жар іще не обпалив ні її носа, ні боків, у склепінчастому стартовому залі здавалася напрочуд маленькою. Він пішов до неї ажурною залізною плитою, що глухо відгукувалася на кожен його крок. Відчував, як зростає його вага — знак того, що «Гермес», не збільшуючи тяги, віддаляється кормою від планети, щоби надати йому належного поштовху під час старту. Він роззирнувся довкола. Високо, в точці перетину аркових балок, горіли яскраві люмінесцентні лампи. Він зупинився в їхньому безтіньовому світлі, щоб одягти шолом. Над ним відкрився люк кабіни. Клацнули затискачі скафандра, і він інстинктивно торкнувся широкого обрису нагруддя, вдихаючи кисень, бо був уже відрізаний од повітря, що заповнювало зал. Тиск трохи підскочив, але тут же сам собою вирівнявся. Підіймач, на який він ступив, рушив угору. Люк, хвилину тому ще темний, раптом заяснів ізсередини, рухливий східець торкнувся порога й завмер. Неквапливо переставляючи через поріг ноги у великих черевиках і сунучи рукою в еластичній рукавиці по трубці поручня, він нахилився й заповз досередини ногами вперед, обіруч узявся за скоби над перемичкою й м’яко опустився в глиб ракети. Люк зачинився. Долинув нарощуваний мелодійний свист — це газонепроникний ковпак, що висів досі над ракетою, опустився на неї, і гідравлічні поршні дотискали його до кріплення катапультової воронки, щоби під час старту ракети з корабля не вийшло повітря і щоб його не отруїло полум’я двигунів. Легко, наче в тренажері, він підняв гофровані шланги кондиціонування, вгвинтив їх у відповідні муфти скафандра, і багнетні защіпки відразу заскочили на доказ того, що різьба увійшла в різьбу. Він був уже з’єднаний з ракетою, її стінне оббиття почало розбухати, аж поки він повис в еластичних сповивачах, але тільки по пояс, щоби мати вільні руки. Місця було не більше, ніж у єгипетському саркофазі. Так, власне, не раз називали ці одномісні спускні апарати. Ручка автомата відліку була з правого боку. На рівні очей в обличчя йому крізь скло шолома світили таблички аналогових покажчиків і дигітальні запасні лічильники висоти, потужності, штучний горизонт, а посередині — чотирикутний монітор, іще сліпий. Коли він штовхнув важіль до межі, всі лампочки замиготіли йому з фамільярною привітністю, підтверджуючи готовність головного двигуна, вісьмох корекційних, чотирьох гальмових, кільчастого іоносферного парашута і великого аварійного теж (але екран блискавично згасаючими цятками запевняв його, що аварії не буде: він вимальовував ідеально точну криву польоту від «Гермеса» — зеленої зірочки — до опуклості планети). З незначним запізненням доповів про себе третій парашут, каскадний, який назвали «п’ятим колесом у возі». Він уже не раз переживав такі хвилини й любив їх. Покладався на ці миготливі, як прискорений пульс, зелені, жовтогарячі й блакитні вогники. Знав, що може загорітись і червоний, наче око, налите кров’ю страху, бо безаварійного устаткування нема, проте всі члени екіпажу доклали неабияких зусиль, щоби його ніщо не підвело. Автомат уже почав відлічувати від двохсот. Йому здавалося, ніби він чує у мембранах дихання людей, які зібралися в стерновій рубці, й на це живе тло стримуваних зітхань сиплються цифри, відлічувані байдужим механічним голосом у спадній послідовності. На цифрі «10» він відчув легке прискорення пульсу і звів під шоломом брови, немовби дорікав своєму не зовсім підвладному серцю. Щоправда, тахікардія, мабуть, нікого не обминала під час старту, навіть зовсім буденного, то що вже казати про теперішній. Він радів, що до нього ніхто не озивається, але коли пролунало сакраментальне «НУЛЬ» і він почув, як здригнулися злиті в одне ціле його тіло і снаряд, долинув слабкий голос когось із тих, хто, видно, стояв віддалік од мікрофонів: «Бог з тобою». Ці слова здивували його, хоча він і не міг з певністю сказати, що не чекав їх від цієї людини. Але на такі роздуми вже не було часу. Гідравлічна лапа виштовхнула снаряд делікатно й воднораз пружно, немовби сталева рука велетня пхала його крізь атлас циліндричним отвором до пускової установки. Він одірвався від борта, і, хоча не міг рухатись у балонній ізоляції, на дві чи три секунди, перше ніж запрацювали двигуни, його охопила невагомість. За мить у горішньому кутикові монітора він побачив корпус корабля, який швидко падав назад, але це могла бути ілюзія. Ракета називалася «Земля», бо він так хотів, і так його мали викликати на зв’язок. Вона виконала сальто, бліді цятки зірок полетіли навскоси через монітор, білим диском серед них пропливла і зникла Квінта. Підмітаючи півморок вихлопами вирівнювальних сопел, ракета лягла на курс: траєкторія реального польоту ідеально збіглася з тією, яку визначив комп’ютер. Час був уже озватися до «Гермеса», але він іще мовчав — немовби впивався на самоті польотом.

— «Гермес» чекає рапорту.

Це був голос Стірґарда. Перш ніж він устиг щось відповісти, озвався Гаррах:

— Мабуть, заснув.

Такі банальні жарти супроводжували перші космічні польоти, щоби зменшити безпрецедентне хвилювання людей, замкнених у маківці ракети, мов у вистреленому снаряді. Тому Гагарін в останню секунду сказав: «Поїхали!». Тому ніхто не казав: «У нас витікає кисень, ми задихаємось», — а тільки: «У нас виникла певна проблема». Гаррах, мабуть, не усвідомлював, що цим жартом він повертав його до минулого, та й Темпе теж, який ні сіло ні впало відповів: «Я лечу», аж поки, зметикувавши, перейшов на належний тон процедури.

— Я — «Земля». Усі вузли працюють нормально. На осі — Дельта Гарпії. Через три години, згідно із розрахунками, увійду в атмосферу. Правильно? Прийом.

— Правильно. Гепарія передала метеорологічні умови в пункті нуль. Хмарність суцільна. Вітер північний — північно-східний, тринадцять метрів за секунду. Висота хмар над квінтянським космодромом — дев’ятсот метрів. Видимість добра. Хочеш із кимось поговорити?

— Ні. Я хочу побачити Квінту.

— Ти побачиш її через вісім хвилин, коли увійдеш у площину екліптики. Зробиш також корекцію курсу. Прийом.

— Я зроблю корекцію курсу, коли «Гермес» повідомить мені потрібні дані. Прийом.

— Щасливої дороги! Кінець.

Після знищення крижаного кільця переговори тривали ще чотири доби. Перемовлялися тільки з Гепарією, чого не змогли констатувати зразу, бо на ультиматум відповів штучний супутник, такий малий і так разюче імітований під уламок скелі, що GOD не розпізнав його, поки той мовчав. Виведений на стаціонарну орбіту, на висоту 42 000 кілометрів од планети, супутник обертався разом з нею і, коли заходив за край диска, зв’язок переривався на сім годин. Із «Гермесом» астронавт перемовлявся у 21-сантиметровій смузі водню, й корабельні радіолокатори дослідили випромінювання замаскованого супутника в бік планети, коли виявили, як саме він служить Гепарії у ролі реле. Керувала супутником потужна підземна радіостанція, розташована поблизу космодрому, на якому необачно сів безпілотний «Гермес». Вона працювала на хвилях десятикілометрової довжини, що дало фізикам підставу вважати її особливим військовим об’єктом, який повиннен бути задіяний, якщо справа дійде до масованого обміну атомними ударами, їй акомпануватимуть електромагнітні променеві імпульси, котрі перериватимуть будь-який безпровідний радіозв’язок, а при мегатонному еквіваленті вибуху розладнуватимуть у визначених точках також усі спроби замінити звичайні передавачі лазерними. Тоді можна буде використовувати тільки ультрадовгі хвилі, але їхня низька інформаційна здатність робитиме неможливою передачу полібітових повідомлень упродовж короткого часу. Отож Стірґард спрямував випромінювачі «Гермеса» в бік тієї радіостанції, а коли вона не відповіла, передав такий ультиматум: або домовлятися безпосередньо, або він упродовж 24 годин знищить усі природні та штучні тіла на стаціонарних орбітах, а якщо й тоді не отримає відповіді, то залишить за собою право підвищити температуру на 800 000 гектарів довкола космодрому, а також на ньому самому до 12 000 градусів за Кельвіном. Це мало пробити кору планети на чверть її радіуса. Ультиматум подіяв, хоча Накамура й Кірстінґ хотіли відрадити командира від такого ризикованого рішення, яке de facto[125] дорівнювало оголошенню війни.

125

Фактично (лат.).