Фіаско

«Це спекуляції».

«Можливо. Але їх узято не зі стелі. Я припускаю, що хтось хотів обернути Місяць на експериментальний полігон. Він іще не знав, що жоден плазмотрон не дає сили, яка долає проміжок Голенбаха. І хоч би хто прогнав його з Місяця, він однаково не мав достатньої сили, щоб осісти там назавжди. Хтось оголосив королеві шах. Король виявився недорослим інфантом. Але другий блок теж оголосив шах. Не знаю, якій фігурі. Виник пат. На Місяці. А поза ним гра тривала далі».

«Чому раніше ти не пояснив цього таким способом?»

«Якщо тепер ти назвав мої міркування спекуляцією, то перед луноклазмом назвав би їх маячнею GODa. Чи бажаєш ти почути мою версію загальної історії Квінти?»

«Говори».

«Ключем, що відмикає цю історію в критичному розділі, є кільце. За повного прискорення індустріалізації планета несла на собі багато держав із сильно розвиненою провідною групою, яка співпрацювала з нею. Справа дійшла до виходу в космос і до черпання атомної енергії. Водночас стався демографічний вибух у державах, промислово слабше розвинених. Зате в них швидше зростало народонаселення, тож вони вирішили збільшити свої території пониженням рівня океану. Єдиним способом для досягнення цього було викидання вод у надатмосферний простір. Мені невідома техніка, яку застосовували для цього. Знаю лише те, що для цього непридатне. Сотні кубічних миль води не транспортували ні космічними кораблями, ні просто з допомогою помп і водометів. Перший варіант потребував неуявленну масу пального й транспортних суден. Другий узагалі нездійсненний, бо поки викидувані струмені, а точніше, перевернуті водоспади одержать першу космічну швидкість, вода випарується від тертя об атмосферу й повернеться назад.

Однак є чимало здійсненних методів. Назву один з них. Треба пробити атмосферу каналами блискавкових розрядів і вслід за кожним ударом блискавки, яка б’є з океанічного берега в термосферу по синергійній, стріляти водяною парою. Це вельми спрощена схема. Можна утворити в атмосфері своєрідні електромагнітні гармати — у вигляді тунелю імпульсів, що біжать відцентрово й розганяють іонізовану водяну пару. Можна надати воді дипольних нетермічних властивостей. На Землі такою гідроінженерією займавсь якийсь Рахман. Він довів, що можна розігнати воду тільки до першої космічної швидкості, внаслідок чого довкола планети почне утворюватися льодове кільце; однак кільце те не буде стабільне, тому з наступної фази його рух, уже у вакуумі, слід прискорювати, щоб кільце обернулося на центрифугу й розігналося з другою космічною швидкістю в часовому проміжку від двадцяти до сорока років. Інакше, тобто при ослабленні вакуумної акселерації чи припиненні робіт від тертя об верхні шари атмосфери, на планету повертатиметься води більше, ніж у цей самий час викидають у простір водомети. Перелічувати нові подробиці нема потреби. Досить сказати, що вже з борта „Евридіки“ констатовано повільне відмирання кільця довкола Квінти і його сплющування, внаслідок чого розширюється зовнішнє оточення планети.

Це не могло принести користі нікому на Квінті. Води, які повертаються, — щось більше, ніж зливи: вони спричиняють потоп у тропіках, з мінливим зосередженням максимуму опадів у ті пори року, коли планета своєю віссю нахилена відносно екліптики майже так само, як Земля. Середня річна температура знизилася на два градуси Кельвіна. Льодовий диск затінює денну частину планети та відбиває сонячне світло. Цю технічну помилку цілком можливо було б ліквідувати через певний час, однак ніщо не свідчить про таку ліквідацію. Ненадійність планетарної інженерії не може бути причиною припинення робіт, її треба шукати десь-інде — в політичному розколі цивілізації. Про вихідні умови нам відомо тільки одне: вони сприяли проектові, який не міг бути реалізований інакше, ніж у глобальній консолідації сил, що потім ослабла. Епоха співробітництва, принаймні в період поступу технології, тривала років сто. Що призвело до відмови від спільного шляху? Локальні війни? Економічні кризи? Навряд. Розвиток політичних подій, який не піддається виведенню зі стану стагнації, можна вловити тільки у моделі, що має назву ланцюга Маркова[108]. Це стохастичний процес, який затирає власні сліди. З того, що побачили б космічні пришельці на Землі двадцятого століття, вони в жодному разі — не звертаючись до хронік — не змогли б шляхом ретрополяції дійти до хрестових походів. Отож цю білу пляму я заповню такою ймовірністю: розростання держав у авангарді було нерівномірним. Зародок антагонізму тлів у самому вже їхньому співробітництві. Збройне панування головної сили на планеті було неможливе. Слабші брали участь у глобальному проекті, а кооперація зі справжньої перемінилася на видиму.

Антагонізм вийшов на поверхню — необов’язково навіть у формі агресії. Можливо, блоків було більше, три або чотири, тільки для ергодичного мінімуму вистачить двох — антагоністичних. Почалася гонка озброєнь. Вона спричинила передусім припинення робіт, спрямованих на дисипацію[109] льодового кільця в космосі. Виділені для цього засоби й резерви було вкладено в озброєння. Водночас роздроблення льодового кільця так, щоб його руйнування не зашкодило жителям усіх континентів, перестало бути вигідним для наддержави, яка зробила головний внесок у цей проект, оскільки з позитивних наслідків подальшої роботи скористався б також супротивник. Супротивник розмірковував і діяв аналогічним чином. Відтоді жодна сторона вже не зачіпала кільця. Хоча воно кришилося на планету, але, втягнені у виснажливу спіраль озброєнь, вони не могли з цим нічого вдіяти. Ескалація винесла це змагання в космічний простір. Такими могли бути пролог і перший акт. Ми прибули, коли йшла дія наступна, і, нічого не знаючи про це, пірнули вглиб багатошарової сферомахії, з безневинним сонцем посередині».

«Повторюю запитання: чому ти не подав цієї ретроспекції раніше? Нагоди для цього ти мав більше, ніж досить».

«Різноманітні версії того, що я нібито сказав, поширюються на кораблі, я їх висловив чи ні, але вони поширюються. Жодної з них не можна довести. Межі уяви лежать далеко поза межами теорій творчості. Фрагменти складної мозаїки даних прибували поступово. Поки їх було небагато, з них можна було скласти безліч ребусів, заповнюючи щілини й прогалини безпідставною вигадкою. Я — комбінаторична машина. Якби я обрушив на вас усі варіанти комбінаторики, якою займався, то вам довелося б тижнями вислуховувати лекції, повні застережень сумнівної вірогідності. Крім того, я одержував розпорядження, суперечливі з твоїми наказами. Доктор Ротмонт домагався спіноскопії Квінти. Я пояснив йому, що просвітлення Квінти усією наявною потужністю корабельних агрегатів не вдасться приховати і внаслідок цього наші шанси на контакт зменшаться. Оскільки він наполягав, я послав легкі спіноскопи, спроможні на камуфляж. Ти про це знаєш, командире. Ротмонт плекав надії побачити те, що таким способом угледіти неможливо. Надії його закінчилися крахом, але не з моєї вини. Я виконав його побажання, бо це не могло зашкодити Квінті. Гіпотези, що їх не приймають як трамплін для реальних дій, можуть бути хибними, але не згубними».

Блакитний вогник згас. Пілоти і Накамура, хоча сиділи за одним столом, так само поринувши у крісла, як Стірґард й Араґо, скидалися на привидів, котрі не можуть утрутитися в розігрувану сцену. Здавалося, на них зовсім ніхто не звертає уваги.

— Це було пояснення, — сказав Стірґард. — Ваша світлосте, ви недавно сказали, ніби ця справа — в добрих руках. Я не тому нічого не відповів, що тим, кого хвалять, годиться мовчати, а тому, що знав, як по-різному розуміємо ми добро й зло. Я вже вирішив. Ніхто з нас не може вплинути на те, що буде далі. І я також. Я волів би не образити нікого з присутніх, однак час жорстоких дій — це час жорстокої відвертості. Наш другий пілот бовкнув дурницю. Ми прибули сюди не для того, щоб кинути виклик, і не вдаємося до поєдинку, щоби захищати Честь Землі. Якби це було так, я не прийняв би на себе командування розвідкою. Людина може осягти й утримати в свідомості небагато. Через те намір здійснити щось грандіозне розкладається в її голові на частини. Через те засоби так легко можуть заслонити мету й самі стати метою. Переймаючи командування, я попросив спершу дати мені час для роздумів, щоби трохи відступити й збагнути всю гігантську масу неймовірних зусиль СЕТІ й SETI. Мільйони робочих годин, праця кораблебудівельників, польоти до Титана, наради у земних столицях, фонди, нагромаджені в банках, — усе як прояв надії, що не була дешевою газетною сенсацією, колективи, які розігрували безліч варіантів боротьби за контакт, щоби знайти найнадійніший, у всякому разі найоптимальніший... Зваживши все, я усвідомив, що, незалежно від того, де перебуваю, — на «Евридіці» чи на «Гермесі», я, мурашка людського мурашника, котрий заблукав у безмежних просторах космосу, перебираю непосильне завдання, мабуть, непосильне для будь-кого іншого. Ухилитися було легше. Даючи згоду, я не знав, що нас чекає. Знав лише, що виконаю свій обов’язок так, як того потребуватимуть обставини. Якби знову почав скликати наради, то не для вдосконалення наших дій, а для того, щоби скинути зі себе тягар. Перекласти відповідальність бодай почасти на інших. Я визнав, що не маю на це права, і все ж вирішив сам-один. Ніхто вже не має впливу на те, що станеться. Але кожен і далі має право висловити власну думку. І передусім ви, ваша світлосте.

108

Ланцюг Маркова — випадковий процес, що задовольняє властивість Маркова і який приймає скінченну чи зліченну кількість значень (станів). Інакше, кажучи нестрого, за фіксованого теперішнього майбутнє незалежне від минулого. Названий в честь російського математика Андрія Маркова (Андрей Марков, 1856-1922).

109

Тобто на розсіювання (лат. dissipatio — «розсіювання»).