Страница 7 из 56
Я нотувала все, що пугачі робили у вольєрі, спостерігала, як пугач-самець підносив нареченій м’ясо в ролі подарунка, як самка обирала гніздову будку, як отримав на горіхи від дорослого молодий самець, який уперше вирішив спробувати голос. І в якийсь момент дочекалася того самого — великий сильний пугач почав свої грізні ухкаючі співи, через деякий час до нього доєдналася дружина, і потужна страхітлива пісня в морозну лютневу ніч викликала та розбурхала супровідний хор усіх бродячих псів в околицях. Це був один з найпрекрасніших і наймоторошніших концертів у моєму житті. Чи варто згадувати, що на той момент я вже давно забула навіть ім’я того хлопця, з якого все почалося?
Яйця по різних кошиках та Свій до свого по своє
Птахи, як і люди, бувають різні. Деякі обирають партнера на рік, деякі — дуже надовго. Але в більшості видів птахів про малечу піклуються обидва члени пари. У такому випадку не тільки і не стільки гени, але й батьківські якості обранця дуже важливі для самки, навіть якщо вона обирає батька лише на один гніздовий сезон. Ситуація і вибір складні, тож як птахи дають із цим раду?
(Не)звичайні горобці
Подивімось на нашого звичайнісінького сусіда — горобця. В Україні мешкає три види горобців — хатній, польовий і чорногрудий (Passer hispaniolensis). У горобців польових самець і самка мають однакову зовнішність — це коричневі пташки з великою шоколадною плямою на щоці. Вони радше жителі сільської місцевості, великих пустирів, лісосмуг у полях, сільськогосподарських будівель і хлівів, де багато зерна. А от горобець хатній, який латиною так і називається — domesticus, мешкає разом з людством усюди. Найдавніші залишки горобців, що отримали назву Passer predomesticus, були знайдені в печері в Ізраїлі разом із залишками давніх людей, а це свідчить, що 100 000 років тому горобці вже жили поруч з нами. Єдина генетична лінія цих птахів, чиє життя жодним чиноми не прив’язане до нашої цивілізації, знайдена у віддалених районах Середньої Азії. Горобці хатні — найпоширеніші птахи міст і мегаполісів; разом із ластівкою сільською (Hirundo rustica), шпаком і голубом сизим (Columba livia) вони складають Велику четвірку — 80 % від усіх птахів, що мешкають на Землі саме у великих містах21.
Придивіться до горобця хатнього уважніше. Самець відрізняється від коричневої непоказної самки сірою шапочкою на голові, а головне — великою темною плямою на грудях. Давно засвідчено, що розмір цієї плями — непоганий індикатор фізичного здоров’я та сили самця-горобця. Самки обирають партнера на сезон, і обидві пташки вкладаються в потомство. У тих, що утворюють пару з добре «заплямованими» самцями, у середньому кращі показники розмноження, бо самці-молодці ефективно захищають територію та сім’ю. Отже, очікується, що жінки обиратимуть наймужніших чоловіків з найбільшою плямою. Але виявляється трохи не так.
У класичному експерименті дослідники вдалися до хитрої тактики: вони домалювали горобцям-невдахам плями на грудях до середнього, стандартного, розміру, а «таким собі» самцям — до величезних, максимально мужніх, плям і дивилися, кого обере дама. І з’ясувалося, що самка не завжди вітає мачо. Здорова, сильна вгодована жінка могла обрати як найкрутішого самця, так і невдаху. А от худенька й хвороблива віддавала перевагу якраз горобцю зі скромнішою плямою. Адже мужні носії великих плям є носіями «хороших генів», але необов’язково — гарними батьками. Вони часто кидають жінку й родину і паруються з іншою. А самці-невдахи компенсують брак таких властивостей якостями «здорової людини» — більшим внеском у потомство22.
Різноманіття стратегій
Горобцям і горобчихам вдається розібратися одне з одним. Але ж можливо і таке, що самець «низької якості» якраз не зможе забезпечити адекватного внеску в турботу про нащадків саме через своє нездоров’я та відсутність лідерських якостей. Може, самки паруються з такими самцями, коли в них немає вибору? Уявімо, що всі добрі й здорові майбутні батьки, так само як і їхні територіальні ділянки, на цей сезон уже розібрані щасливішими суперницями. Наступного року буде інша нагода, але що робити тепер?
У такому випадку самка має змогу регулювати власний внесок у потомство, наприклад, зменшити його, аби зберегти здоров’я для більш щасливого сезону й крутого самця. Скажімо, недогодовувати пташенят «неправильного» батька23. Або, навпаки, віддати все саме цьому виводку та дітям, аби компенсувати малий внесок батька-невдахи. Річ у тому, що самки можуть контролювати не тільки кількість і розмір яєць у кладці, а також їхній вміст, найголовніший з яких — гормональний. Він є прямим внеском у здоров’я та майбутню поведінку пташенят.
Масштабний аналіз поведінкових досліджень різних видів птахів засвідчив, що загалом, коли справа доходить до чоловічих і батьківських якостей самця, самка дотримується доктрини гендерної рівності. Що кращий самець, про що теоретично сигналізують його оперення, поведінка та спів, то більше він вкладеться в дітей — і то більше в них у такому випадку вкладеться і самка. У видів, для яких характерна турбота батька про виводок, у парі з високоякісним самцем самка збільшить кількість дітей відповідно до його більшого внеску в потомство. У видів, де чоловік турбується тільки про партнерку, але не про дітей (є серед птахів і такі), самка збільшить розмір яєць, але не їхню кількість. Що доволі логічно, бо поки чоловік турбується про неї, вона має ресурси зробити дітей менше, але кращих — легше буде потім їх вигодовувати самій24.
Тягар вибору
Отже, самиці, які обирають чоловіка на один сезон та один чи два виводки, мудро розпоряджаються своїм ресурсом і розкладають яйця по різних кошиках, тобто гніздах. Не вийшло добре цього сезону? Не біда, наступного сезону знайдемо кращого батька для дітей! Але є птахи, які воліють бути з одним партнером декілька сезонів поспіль або просто — дуже довго. Для таких видів поняття «вірність», «подружня зрада», «розлучення», «букетний період» і «заручини» знайомі так само, як і для людей.
Дуже часто це інтелектуальні, розумні види, які живуть довго, партнера обирають ретельно, на все життя. Просто як ми, чи не так? Як такі птахи вибудовують свої стосунки, і чи справді людині є чого повчитися в них, ми дізнаємося в наступному розділі. А поки роздивімося, яким чином ці види вирішують найболючіше питання, що століттями турбує і нас, — як знайти та обрати того самого, Єдиного?
Ох, яке непросте запитання. Моєму синові наразі чотири рочки, але уявляю, як нервують батьки підлітків. Адже це не тільки вік кохання, але й шалені експерименти та пошуки себе. Батьки молодих казарок білощоких (Branta leucopsis) могли би згадати анекдот про равіна, який жаліється Богові, що син прийняв християнство, а той відповідає: «Ребе, у мене та сама проблема!».
Молоді казарки повертаються до своїх рідних колоній далеко на півночі після першої зимівлі й одразу починають бурхливе особисте життя. У цих птахів пари формуються надовго, у віці трьох років, але перед цим триває пора «підліткової закоханості». Молоді однорічні самички починають задивлятися на досвідчених партнерів і формувати тимчасові союзи то з одним, то з іншим старшим самцем. Що важча та вгодованіша дебютантка, то більше успіху вона має, то численніші тимчасові зв’язки може створити. А от однолітні тінейджери-самці користуються успіхом у протилежної статі, тільки якщо мають більш «доросле» оперення25. Трохи схоже на те, як деякі хлопці починають відрощувати собі вуса й бороди, говорити басом і курити, аби здаватися дорослішими. Наявність таких тимчасових експериментальних зв’язків у казарок збільшує соціальний капітал і подальшу успішність розмноження. Також дорослі партнери захищають своїх «протеже» від інших членів колонії. Врешті-решт молодь робить вибір, і доволі вдалий. У казарок білощоких рівень розлучень складає лише 2,3 %, вони не зраджують партнерів і живуть у міцному шлюбі довгі роки.