Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання

Аби перевірити це, американські дослідники у 2006 році розробили робота — самку наметника. З його допомогою вони демонстрували самцям позу наляканої дами в наметі і дивилися, наскільки хлопці «здають назад» у своїх демонстраціях, якщо помічають, що щось іде не так. І виявили — сюрприз-­сюрприз! — що жінки й справді, звісно, люблять «багатих, успішних і напористих», але шанси залишити свої гени набагато вищі в тих самців, які під час демонстрацій звертають увагу на обраницю та корегують свою шлюбну поведінку згідно з її вподобаннями18.

Отак: почали з наметів, а закінчили прописними істинами. Які дехто із «царів природи», на жаль, не здатні осягнути й досі. Емоційний інтелект важливий. Навіть без мети створити сім’ю чи міцну пару. Наскільки ж важливішим він стає для тих, хто обирає шлюбного партнера надовго, навіть на все життя?

Забіги по воді

У далекій Північній Америці, на водоймах Орегону, живуть два цікавих види — майже близнюки. Називаються вони пірникоза західна (Aechmophorus occidentalis) та пірникоза Кларка (Aechmophorus clarkii) (українською вони пірнікози, бо пірнають і з «ріжками»). В обох існують два елементи шлюбних демонстрацій. Вони виконують неймовірний парний танок на воді, якій закінчується феєричним шоу — одночасними стрімкими перегонами птахів просто поверхнею води. Відео цих синхроних перегонів, накладених на різну музику, наразі сповнений весь ютуб (див. посилання). Ці пірникози вважаються найбільшими хребетними тваринами, здатними в буквальному сенсі ходити по воді, тобто радше бігати, бо такі парні забіги забезпечують висока швидкість руху птаха в поєднанні з пласкою стопою та з високою швидкістю її ударів об поверхню води19. Синхронність забігу визначає майбутнє пари. Якщо обидві птахи витримали темп, вони переходять до другої фази — одночасних рухів головою та шиєю і церемонії демонстрації одна одній водної рослинності у дзьобі (див. посилання).

Якщо навесні, десь у квітні, ви вийдете прогулятися біля будь-якого ставу чи озера з великим плесом та невеликою кількістю заростей очерета по берегах, то обов’язково побачите пару витончених водоплавних птахів з довгими шиями, гост­рими дзьобами й смішними «ріжками» з пер на голові. Це пірникози великі (Podiceps cristatus) — європейські родичі пірникоз західної та Кларка, чудові пірнальники і турботливі батьки. Подружжя виду будує велике плавуче гніздо-пліт з водної рослинності, дбайливо прикриває кладку водоростями, коли треба кудись відлучитися, і тягає малих пташенят у себе на спині. Вони не вміють кумедно бігати по воді, зате так само виконують синхронний танок з демонстрацією водної рослинності у дзьобі. Ці танці «другої фази» відбуваються не тільки під час утворення пар ранньою весною, але й у тих птахів, де міцні пари вже давно створені й подружнє життя триває.

Навіщо? Ще відомий еволюціоніст Джуліан Гекслі, онук знаменитого «бульдога Дарвіна» Томаса Гекслі, на початку ХХ століття писав: танці, демонстрації та шматочки водоростей «дзьоб у дзьоб» у пірникоз великих — це не що інше, як підтримка сімейних стосунків20. Запитання, навіщо птахи це роблять, узагалі видається трохи дивним, якщо згадати, як сумісний сімейний стрибок з парашутом, раптове запрошення дружини в ресторан чи подарунок чоловікові репліки гвинтокрила «Апач» на радіокеруванні зміцнюють і урізноманітнюють шлюбне життя. У цьому сенсі птахи нічим не відрізняються від нас.

Ось чому так багато видів продовжують співати після того, як вибір зроблено та шлюбний сезон розпочато. Саме тому у великої кількості видів співають не тільки самці, а й самки — це не лише утримання території, але й укріплення шлюбу. Саме тому парочка яскравих папужок у ваший клітці постійно ніжно пестять одне одного та перебирають одне одному пір’я на голові й шиї, те саме роблять і похмурі чорні круки своїми могутніми дзьобами десь у густому лісі.

Багато птахів утворюють пари не на один сезон розмноження, а на декілька років або до смерті одного з партнерів. Ставки тут набагато вищі, ніж у героїв-­коханців і матерів-­одиначок. Добре павичам. Самиця обирає самця завдяки довгому хвосту — і тільки завдяки йому, і абсолютно не переймається його подальшою участю у вихованні дітей. Адже вони разом тільки на період спарювання. Інакша ситуація у видів, які створюють стійкі пари на сезон чи тривалий період. Тут потрібне щось більше, аніж шикарний кольоровий хвіст. Що саме?

Демонстрація серйозних намірів

У птахів, яких я вивчаю на водосховищах Дніпра близько десяти років, — крячків чорних (Chlidonias niger) — самець перед паруванням має неодноразово піднести самці рибку. Такі ритуали можуть тривати більше тижня, поки самець не доведе, що здатен прогодувати на гнізді самку і трьох майбутніх пташенят. У крячків чорних деякі пари тримаються декілька років поспіль, а частина самців і самок змінюють партнерів на наступний сезон. Але ритуал з рибкою залишається незмінним, той самий у жінки чоловік чи новий.

Інший мій улюблений об’єкт вивчення — крячок білощокий (Chlidonias hybrida) — перед початком розмноження будує щось на зразок «протогнізда». Самці й самки обирають одне одного у великих зграях високо в повітрі, здійснюючи так званий «токовий політ». Але сумісне створення з рослинного матеріалу, водоростей і листя водяних лілій платформи-­гнізда дуже важливе. У цих птахів гніздо плавуче, часто це велика купа вологих водних рослин. Під вагою птаха, що насиджує, кладки й пташенят гніздо постійно набирає воду та поволі тоне, його треба добудовувати зверху протягом усього гніздового сезону. Тому крячки постійно крадуть одне в одного гніздовий матеріал: довгі нитки водоростей і стебла водних рослин. Отже, для майбутнього подружжя надзвичайно важливі гніздобудівні якості, і вони обов’язково мають бути продемонстровані.

Багато хижих птахів мають напрочуд красиві й синхронні сумісні польоти в парі, які нам, людям, здаються танцями. У деяких видів вони супроводжуються перекиданням у повітрі здобичі-­подарунка від самця до самки у «дзеркальному» виконанні. Парні шлюбні танці журавлів оспівані в образотворчому мистецтві та фольклорі, особливо східних етносів та держав. Про парні романтичні демонстрації у птахів у мене теж є своя романтична історія.

Суворе кохання пугачів

Коли вчилася на першому курсі університету, я потрапила до «юннатки» Київського зоопарку. Загалом туди ходили київські школярі, які захоп­лювалися тваринами, але я була студентка і тварин, а зокрема птахів, знала поганенько. Дівчинка з провінції, я страшенно соромилася свого «поважного» віку та слабеньких знань і постійно ховалася у пташиному павільйоні й плуталася під ногами у його тодішнього наглядача, Саші Шкрабалюка. Одного разу хлопець, який мені дуже подобався, у розмові недбало зронив, що йому дуже цікаві сови. Я одразу здобула книжку радянського орнітолога Юрія Пукінського «Життя сов» і серед іншого прочитала там, що під час шлюбного періоду в пугачів (Bubo bubo) відбувається дуже цікава вокалізація — вони співають дуетом. У захваті, я вирішила, що досліджуватиму у вольєрних пугачів цей прекрасний феномен. Добрий Саша Шкрабалюк, не знаючи, що зі мною робити, дозволив спостерігати за цими велетенськими совами пізно ввечері та вночі. Шлюбний період у пугачів, як і у багатьох сов нашої фауни, починається рано, а у птахів із зоопарку — у січні-­лютому.

Отже, щоночі я приходила до пугачів із зошитом і намагалася щось роздивитися у вуличному вольєрі, для початку — навчитися відрізняти одного птаха від іншого. Щоночі охоронці зоопарку, роблячи черговий обхід, освітлювали ліхтариками мою нерухому вкриту снігом фігуру, що в сутінках стовбичила коло вольєра, тримаючи в замерзлих пальцях авторучку. Засніжена фігура починала злостиво шипіти, бо через ліхтарі охоронців пугачі лякалися і завмирали на півгодини, кидаючи свої справи та збиваючи мені плин нормальних спостережень. Через це писала я навпомацки, у темряві, й одного разу, особливо злої морозної ночі, повернувшись у гуртожиток на останньому метро, ви­явила, що звичайні страшні каракулі трьох годин спостережень у зошиті відсутні — у ручці замерзла паста, а я і не помітила. Відтоді я завжди писала олівцем.