Страница 58 из 58
— Алія… — промовив Стілґар, кашлянувши. У його голосі відчувалося засоромлення. — Вона потребує твоєї присутності…
— Значить, вона уряд, — пробурмотів Айдаго.
— Регент, не більше.
— «Доля проходить усюди», — так говорив її батько, — неголосно проказав Айдаго.
— Ми укладаємо власну угоду з майбутнім, — промовив Стілґар. — Тепер ти прийдеш? Потребуємо твого повернення.
У його голосі знову почулося засоромлення.
— Вона… у розпачі. То звинувачує свого брата, то за мить оплакує його.
— Зараз прийду, — пообіцяв Айдаго. Почувши, як Стілґар виходить, він повернувся обличчям до поривів вітру, дозволивши піщинкам битися об його дистикост.
Ментатська свідомість проектувала наслідки в майбутньому. Можливості осліпили його. Пол створив такий вихор, який тепер ніщо не могло зупинити.
Бене Тлейлакс і Гільдія надто багато поставили на кін і програли, були дискредитовані. Квізарат шокований зрадою Корби та інших своїх високопосадовців. Фінальний добровільний учинок Пола, його доведене до абсолюту прийняття фрименських звичаїв забезпечили вірність фрименів йому самому і його дому. Тепер він навічно став одним із них.
— Пол відійшов! — Голос Алії задихався. Вона, майже безгучно підійшовши до Айдаго, тепер стояла поруч із ним. — Він був безумцем, Дункане!
— Не кажи так! — різко відповів він.
— Увесь Всесвіт скаже це, перш ніж я договорю.
— Чого б це, заради любові до небес?
— Заради любові до мого брата, не до небес.
Дзен-сунітська проникливість розширила його свідомість. Він бачив, що Алія не мала видінь — жодного, відколи померла Чані.
— Дивна твоя любов, — сказав він.
— Любов! Дункане, йому достатньо було вийти з колії! Яке значення мала решта Всесвіту, що завалилася б позаду нього? Він був би в безпеці… і Чані з ним!
— То… чому ж не зробив так?
— Заради любові до небес, — прошепотіла вона, а відтак уже голосніше промовила: — Усе Полове життя було змаганням за порятунок від його джигаду і його обожнення. І врешті він вільний від цього. Такий його вибір.
— А й справді, він усе знав, — Айдаго здивовано хитнув головою. — Знав навіть про смерть Чані. Його місяць упав.
— Він був безумцем, правда, Дункане?
Горло Айдаго перехопила придушена туга.
— Який безумець! — Алія задихнулася, її самоконтроль розсипався на шматки. — Житиме вічно, а ми мусимо померти!
— Аліє, не…
— Це тільки горе, — тихим голосом промовила вона. — Тільки горе. Знаєш, що я ще мушу для нього зробити? Мушу врятувати життя принцеси Ірулан. Тієї! Ти мав би почути, як горює вона. Ридає, віддає вологу мертвим, клянеться, що кохала його й нічого не знала. Проклинає своє Сестринство, каже, що присвятить життя вихованню Полових дітей.
— Ти віриш, що вона щира?
— Від неї аж тхне щирістю!
— Аххх, — пробурмотів Айдаго. Остаточна схема постала перед його свідомістю, наче взірець на тканині. Дезертирство принцеси Ірулан було останнім кроком. Бене Ґессерит зосталися без жодного важеля проти спадкоємців Атрідів.
Алія заридала, притулившись до нього обличчям.
— Оххх, Дункане, Дункане! Його не стало!
Айдаго торкнувся губами її волосся.
— Прошу, — прошепотів він, відчуваючи, як її горе змішується з його печаллю, наче два струмки, що впадають в один ставок.
— Ти потрібний мені, Дункане! — хлипала вона. — Кохай мене!
— Кохаю, — прошепотів він.
Вона підняла голову й глянула на його освітлене місяцем обличчя.
— Я знаю, Дункане. Кохання розпізнає кохання.
Від цих її слів він затремтів, наче відсторонюючись від самого себе. Він прийшов сюди, шукаючи одне, а знайшов зовсім інше. Здавалося, що проштовхався до кімнати, сповненої знайомих, аби зрештою усвідомити, що жодного з них він не знає.
Вона відсторонилася від нього й узяла його за руку.
— Підеш зі мною, Дункане?
— Куди тобі буде завгодно, — відповів він.
Вона повела його через канал, у темряву біля підніжжя масиву, до Місця Безпеки.
Епілог
Не хоронили його — не було забирання води Муад’Діба,
Ані жалобних плачів, ні ритуалів жодних, щоб звільнити думку
Від жадібних тіней.
Він святий безумець,
Золотий мандрівник, що живе вічно,
На краю глузду,
Ледь відкриєш щілину — і він уже там!
Його пурпуровий спокій, його королівська блідість
Вторглися у наш Всесвіт через пророчі сіті
Там, на самій межі, де спокійний сягає погляд!
Із гущавини зоряних джунглів,
Таємничий, смертельно грізний, безокий оракул,
Він знаряддя пророцтва, голос його не помре ніколи!
Шай-Хулуд чекає тебе на узбережжі,
Де ходять пари і завмирають, де очі дивляться в очі,
Де насолода і розкішна нудьга кохання.
Він проходить крізь довгу печеру часу,
Розбиваючи безум власних видив.