Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 15 из 58

— То ти підпишеш договір у його теперішній формі? — спитав Стілґар.

Пол усміхнувся. Стілґар вирішив закрити питання з ясновидінням. Він націлений лише на перемогу, а не на відкриття істини. Мир, справедливість, розумна монетарна система — ось на чому тримається Стілґарів усесвіт. Він прагне чогось видимого й реального — підпису на договорі.

— Підпишу, — відповів Пол.

Стілґар узяв свіжу папку.

— В останніх повідомленнях наших польових командирів з Іксіанського сектора йдеться про агітацію за конституцію.

Старий фримен глянув на Чані, яка знизала плечима.

Ірулан, котра сиділа в мнемонічному трансі, притиснувши обидві долоні до чола та заплющивши очі, розплющила їх й уважно глянула на Пола.

— Іксіанська Конфедерація обіцяє бути покірною, — сказав Стілґар, — але їхні представники хотіли б обговорити імперську систему оподаткування, яка…

— Хочуть законно обмежити мою Імператорську волю, — промовив Пол. — І хто керуватиме мною — Ландсраад чи ДАПТ?

Стілґар витяг із папки записи на незнищенному папері.

— Один із наших агентів надіслав цей меморандум із засідання меншості ДАПТ. — Рівним голосом він зачитав шифровку: — «Слід припинити спроби Трону стати єдиновладним. Ми мусимо сказати правду про Атріда, котрий маневрує, прикриваючись потрійною фікцією: законодавством Ландсрааду, релігійною санкцією та бюрократичними установами». — Він сховав записку в папку.

— Конституція, — пробурмотіла Чані.

Пол глянув на неї, тоді знову на Стілґара. «Отак джигад сходить нанівець, — подумав він, — але не настільки швидко, щоб мене порятувати». Ця думка викликала емоційне напруження. Він згадав свої найперші видіння джигаду, тоді ще майбутнього, жах і обурення, які він тоді відчував. Тепер, звичайно, він бачив страшніші видіння. Жив посеред справжнього, не примарного насильства. Бачив своїх фрименів, настільки заряджених містичною силою, що в релігійній війні вони змітали все на своєму шляху. Тепер він дивився на джигад із нової перспективи: звичайно, він не вічний — усього лише короткий спазм порівняно з вічністю, але за ним маячили жахіття, що перевершували всі минулі.

«І це все во імя моє», — подумав Пол.

— Мабуть, вони могли б отримати якийсь конституційний документ, — запропонувала Чані. — Не обов’язково реалізовуваний.

— Обман є інструментом державного управління, — погодилася Ірулан.

— Існують межі влади, до яких завжди рвуться ті, котрі покладають надії на конституцію, — промовив Пол.

Корба, котрий стояв, шанобливо нахилившись, випростався.

— Мілорде?

— Прошу? — промовив Пол, встигнувши подумати: «Ось воно! Ось той, хто може таємно симпатизувати уявній владі Закону».

— Ми могли б розпочати з релігійної конституції, — сказав Корба, — дати щось вірянам, які…

— Ні! — обірвав Пол. — Проведемо це як Розпорядження Ради. Ірулан, ти записуєш?

— Так, мілорде, — відповіла Ірулан, невдоволена нав’язаною їй службовою роллю.

— Конституції стають найбільшою тиранією, — диктував Пол. — Їхня організована сила сягає рівня всезагального домінування. Конституція — це позбавлена свідомості мобілізована соціальна влада. Вона знищує найвищих і найнижчих, нівелює гідність та індивідуальність. Має нестабільний баланс і не має обмежень. У мене, однак, обмеження є. Керуючись бажанням дати своєму народу якомога надійніший захист, забороняю конституцію. Розпорядження Ради, дата, і т. д., і т. д.

— А як щодо іксіанської стурбованості податками, мілорде? — спитав Стілґар.

Пол, змусивши себе відвести увагу від похмурого й сердитого обличчя Корби, сказав:

— Маєш пропозицію, Стіле?

— Мусимо контролювати податки, володарю.

— Наша ціна для Гільдії за мій підпис під Тупайльським договором, — промовив Пол, — це підпорядкування Іксіанської Конфедерації нашому податковому законодавству. Конфедерація не може торгувати без транспорту Гільдії. Заплатять.

— Дуже добре, мілорде, — прокашлявшись, Стілґар зайнявся іншою папкою. — Звіт Квізарату про Салусу Секундус. Батько Ірулан проводить зі своїми військами маневри — навчальну висадку.





Ірулан зацікавилася своєю лівою долонею. На її шиї набухла й запульсувала жилка.

— Ірулан, — спитав Пол, — ти продовжуєш твердити, що військо твого батька — лише іграшка?

— Що він може зробити з одним-єдиним легіоном? — промовила вона, глянувши на нього примруженими до розміру щілин очима.

— Може догратися до смерті, — сказала Чані.

Пол кивнув.

— А звинуватять мене.

— Знаю кількох командирів джигаду, — втрутилася Алія, — які рвонули б туди, щойно дізнавшись про такі маневри.

— Але ж це лише поліцейські сили! — запротестувала Ірулан.

— У такому разі їм не потрібна навчальна висадка, — відповів Пол. — Я пропоную, щоб твій наступний лист до батька містив відвертий і прямий виклад моїх поглядів на його делікатне становище.

Вона опустила очі.

— Так, мілорде. Сподіваюся, це покладе кінець непорозумінню. Мій батько цілком міг стати мучеником.

— Ммм, — відреагував Пол. — Без мого наказу моя сестра не пошле повідомлення згадуваним нею командирам.

— Напад на мого батька може спричинити й іншу небезпеку, окрім суто військової, — сказала Ірулан. — Люди починають із певною ностальгією озиратися на добу його правління.

— Одного дня ти зайдеш задалеко, — промовила Чані притаманним їй смертельно серйозним фрименським тоном.

— Годі! — наказав Пол.

Він зважував сенсаційну фразу Ірулан про загальну ностальгію. Ну що ж, якась правда в цьому була. Ірулан іще раз підтвердила свою цінність.

— Бене Ґессерит надіслали офіційне прохання, — сказав Стілґар, показуючи ще одну папку. — Хочуть проконсультувати тебе з приводу збереження твоєї генетичної лінії.

— Відправте Сестринству звичайні вибачення, — відповів Пол.

— А чи треба нам так чинити? — втрутилася Ірулан.

— Можливо… настав час обговорити це питання, — сказала Чані.

Пол різко смикнув головою. Вони не могли знати, що це було частиною ціни, яку він іще не зважувався платити, проте Чані не дала себе зупинити:

— Я ходила до молитовної стіни січі Табр, де я народилася. І до лікарів також. Я колінкувала, звернувшись своїми помислами до глибин, де живе Шай-Хулуд. Проте, — вона знизала плечима, — усе марно.

«Наука й марновірство однаково її підвели, — думав Пол. — Чи я теж маю її підвести, не розповівши, що народження спадкоємця Дому Атрідів буде нерозважливим вчинком?»

Глянувши на Алію, він помітив у її очах жаль. Пола болісно вразила думка, що сестра його жаліє. Невже вона теж побачила це жахливе майбутнє?

— Мій володар мусить знати небезпеку для його трону, поки нема спадкоємця, — промовила Ірулан скрадливим тоном, удавшись до Голосу Бене-Ґессерит. — Природно, такі питання складно обговорювати, але вони мусять бути порушені. Імператор — це щось більше, ніж просто людина. Він символізує владу, він її очільник. Якщо він помре, не залишивши спадкоємця, наслідком цього буде громадянська війна. Як у такому разі ти можеш любити свій народ, якщо прирікаєш його на таке?

Пол підвівся з-за столу й підійшов до балконних вікон. Надворі вітер прибивав до землі дим міських вогнищ. Небо виглядало як темна срібляста блакить, пом’якшена звіюваним вечорами з-за Оборонної Стіни піском. Він дивився на південь, на схили, що захищали його північні землі від коріолісових вітрів, і питав себе, чи знайдеться подібна стіна, яка оборонила б його спокій.

Рада безмовно очікувала, розуміючи, наскільки він близький до люті.

Пол відчув, що час його підганяє. Він намагався змусити себе повернутися до врівноваженості численних варіантів, щоб спробувати сформувати нове майбутнє.

«Розлучися розлучися розлучися…» — думав він. Що трапилося б, якби він забрав Чані, просто зібрався й покинув усе разом із нею, шукаючи притулку на Тупайле? Але залишиться його ім’я. Джигад знайде нові, страшніші осердя, довкола яких і обертатиметься. Його звинуватять і в цьому теж. Він раптом відчув страх, що, намагаючись здобути будь-яку нову річ, може втратити найкоштовніше, адже навіть найменший спричинений ним шум може жбурнути Всесвіт у руїну, аж доки він не втратить останньої можливості повернути назад бодай одну його частку.