Страница 14 из 24
Обличчя Кобата спалахнуло від злості.
– Що стримує вас від того, аби уподібнитися решті Атрідів, ставши милою слухняною частиною… – Кобат замовк, зненацька усвідомивши, що` вирвалося в нього в пориві гніву.
– Черговим новобранцем внутрішнього кола Хробака? – закінчила Сіона. – Як Дункан Айдаго?
Вона обернулася і глянула на Нейлу. Дві помічниці, Анук і Тав, насторожилися, але Нейла зберігала спокій.
Сіона знову кивнула Нейлі.
Виконуючи свої обов’язки, Анук і Тав зайняли позицію біля дверей, заблокувавши вихід. Нейла підійшла й стала поруч із Топрі.
– Що… що відбувається? – спитав Топрі.
– Ми хочемо знати все важливе, чим може поділитися з нами експосол, – відповіла Сіона. – Нам потрібне все послання.
Топрі затремтів. На чолі Кобата виступив піт. Чоловік ще раз глянув на Топрі, тоді перевів увагу на Сіону. У цей один погляд наче розсунулася завіса, і Сіоні вдалося зазирнути всередину, розгледівши зв’язок між ними.
Усміхнулася. Це лише підтверджувало те, що вона й так знала.
Кобат завмер.
– Можете починати, – сказала Сіона.
– Я… що ви робите…
– Хробак передав вам приватне послання для ваших панів. Я слухаю.
– Він… він хоче розширити свій повіз.
– Значить, сподівається ще більше розростися. Що ще?
– Ми повинні вислати йому великий запас рідуліанського кристалічного паперу.
– З якою метою?
– Він ніколи не пояснює своїх вимог.
– Це тхне речами, які він забороняє іншим, – сказала вона.
– Собі він нічого не забороняє! – гірко відповів Кобат.
– Ви робили для нього заборонені іграшки?
– Я не знаю.
«Бреше», – подумала Сіона, але вирішила не уточнювати. Достатньо знати, що знайшлася ще одна щілина в обладунку Хробака.
– Хто вас замінить? – спитала Сіона.
– Посилають небогу Малкі, – відповів Кобат. – Ви можете пам’ятати, що він…
– Ми пам’ятаємо Малкі, – перебила вона. – Чому небога Малкі стає новим Послом?
– Я не знаю. Але так було вирішено ще до того, як Бо… як Хробак змістив мене.
– Її ім’я?
– Хві Норі.
– Ми попрацюємо з Хві Норі, – сказала Сіона. – З вами працювати не варто. Ця Хві Норі може виявитися іншою. Коли ви повертаєтеся на Ікс?
– Відразу ж після Фестивалю, першим кораблем Гільдії.
– Що ви розповісте своїм панам?
– Про що?
– Про моє послання!
– Вони виконають вашу просьбу.
– Я знаю. Можете йти, експосле Кобате.
Кобат мало не зіткнувся з вартовими на дверях, поспішаючи вийти. Топрі пішов було за ним, але Нейла схопила його за руку й зупинила. Він з острахом оглянув мускулясту постать Нейли, тоді зиркнув на Сіону, що чекала біля виходу, доки за Кобатом зачиняться двері.
– Це послання було не лише для іксіан, а й для нас, – сказала вона. – Хробак кидає нам виклик і оголошує правила бою.
Топрі намагався вирвати руку зі стискання Нейли.
– Що ти…
– Топрі! – промовила Сіона. – Я теж можу передавати послання. Сповісти мого батька: хай проінформує Хробака, що ми приймаємо виклик.
Нейла відпустила руку, і Топрі потер місце, де вона його стискала.
– Напевно, ти не…
– Виходь, доки можеш, і ніколи не повертайся, – наказала Сіона.
– Ти ж не хочеш сказати, що…
– Кажу тобі йти геть! Ти незграбний, Топрі. Більшу частину життя я провела в школах Рибомовок. Вони навчили мене розпізнавати незграбність.
– Але ж Кобат відлітає. Яка шкода від того, що…
– Він не лише знав мене, він знав, що` я викрала з Цитаделі! Але не знав, що я вишлю цей пакунок на Ікс через нього. Твої дії підказали мені, що Хробак бажає, аби я передала ці томи на Ікс!
Топрі позадкував від Сіони до виходу. Анук і Тав звільнили йому прохід і широко розчинили двері. Сіона крикнула навздогін:
– Не сперечайся, що Хробак казав про мене та мій пакунок Кобату! Хробак не передає незграбних послань! Повідом йому, що я це сказала!
Дехто каже, що я не маю сумління. Які ж вони лицемірні, навіть самі з собою. Я – єдине сумління, що будь-коли існувало. Як вино зберігає запах бочки, так і я зберігаю есенцію свого найдавнішого генезису, а це зародок сумління. Це робить мене святим. Я Бог, бо я єдиний насправді знаю свою спадковість.
Інквізитор: Ви вказали, що хотіли б поговорити з нами про мотиви Владики Лето. Говоріть.
Хві Норі: Ваші формальні аналізи не дають задовільної відповіді на питання, які я хотіла б поставити.
Інквізитор: Які питання?
Хві Норі: Я питаю себе, що змусило Владику Лето прийняти цю огидну трансформацію, це тіло черва, цю втрату людського? Ви лише натякаєте, що він зробив це заради влади та довговічності.
Інквізитор: Хіба ж цього недостатньо?
Хві Норі: Спитайте себе, чи хтось із вас сплатив би подібну ціну за таку дрібницю?
Інквізитор: З вершин вашої нескінченної мудрості скажіть нам, чому Владика Лето вирішив стати червом?
Хві Норі: Чи хтось тут сумнівається в його здібності передбачати майбутнє?
Інквізитор: Ось! Цього достатньо для трансформації?
Хві Норі: Але ж він уже мав здібність передзнання, як до нього – його батько. Ні! Я припускаю, що він вдався до цього безнадійного рішення, побачивши в нашому майбутньому щось таке, чому може запобігти лише така самопожертва.
Інквізитор: І що ж це за дивна річ, яку він побачив у нашому майбутньому?
Хві Норі: Я не знаю, але пропоную виявити її.
Інквізитор: Ви припускаєте, що тиран справді безкорисливо служить людям!
Хві Норі: Хіба ж це не було особливою рисою родини Атрідів?
Інквізитор: Так запевняють нас офіційні історії.
Хві Норі: Усна історія підтверджує це.
Інквізитор: Яку ще добру рису ви хотіли б приписати тиранові Черву?
Хві Норі: Добру рису, мсьє?
Інквізитор: Тоді просто рису.
Хві Норі: Мій дядько Малкі часто казав, що Владика Лето з великою терпимістю ставиться до деяких товаришів.
Інквізитор: Інших товаришів він страчує без явних причин.
Хві Норі: Я думаю, що причини існують, і мій дядько Малкі дедуктивним методом вирахував деякі з них.
Інквізитор: Наведіть приклад цієї дедукції.
Хві Норі: Незграбні загрози його особі.
Інквізитор: А тепер незграбні загрози!
Хві Норі: А ще він не терпить претензійності. Згадайте екзекуцію істориків і знищення їхніх творів.
Інквізитор: Він не хоче, щоб правда стала відомою!
Хві Норі: Сказав моєму дядькові Малкі, що вони брехали про минуле. І зазначте! Хто знає краще за нього? Нам усім відомо про його інтровертивність.
Інквізитор: Який ми маємо доказ, що його предки живуть у ньому?
Хві Норі: Я не вдаватимусь у марну суперечку. Скажу лише, що вірю цьому на підставі переконань мого дядька Малкі та його причин для таких переконань.
Інквізитор: Ми прочитали рапорти вашого дядька й витлумачили їх інакше. Малкі надто любив Черва.
Хві Норі: Мій дядько вважав його найкращим дипломатом Імперії, майстром розмови й експертом у всьому, що тільки може бути.
Інквізитор: Хіба ваш дядько не говорив про грубість Черва?
Хві Норі: Мій дядько вважав його вкрай вихованим.
Інквізитор: Я питав про грубість.
Хві Норі: Здатний на грубість, так.
Інквізитор: Ваш дядько боявся його.
Хві Норі: Владика Лето позбавлений будь-якої невинності та наївності. Його можна боятися лише тоді, коли він удає ці риси. Це те, що сказав мені дядько.
Інквізитор: Такими справді були його слова.
Хві Норі: Ба більше! Малкі казав: «Владика Лето захоплюється несподіваним генієм та різноманітністю людства. Він мій улюблений товариш».
Інквізитор: Обдаруйте нас найвищою мудрістю і поясність, як ви тлумачите ці слова свого дядька?
Хві Норі: Не глузуйте з мене!