Бог-Імператор Дюни

Церемонія «Показу», якою бунтівники розпочинали свої зустрічі, здавалася Сіоні нескінченною. Вона сиділа в першому ряду й дивилася куди завгодно, лише не на Топрі, який вів церемонію всього за кілька кроків од неї. Вони ніколи раніше не збиралися в цій кімнаті в службових підземеллях під Онном, але вона була так схожа на всі інші їхні місця зустрічей, що її можна було використовувати як стандартну.

«Кімната класу В для зустрічей бунтівників», – подумала вона.

Офіційно це була якась складська комора, а зафіксовані світлокулі не можна було перелаштувати, щоб зменшити їхнє яскраво-біле сяйво. Кімната була приблизно тридцять кроків завдовжки й десь стільки ж завширшки. Дістатися до неї можна було лише через лабіринт подібних комор, в одній з яких цілком доречно зберігалися тверді складані крісла, призначені для маленьких спалень службового персоналу. Зараз дев’ятнадцять Сіониних послідовників-бунтівників займали ці крісла довкола неї, а кілька з них були порожніми, – для тих, хто запізнюється, але ще може прийти.

Для збору призначено час між північчю та ранковими змінами, щоб приховати наплив додаткових людей до службових лабіринтів. Більшість бунтівників переодягнена у вбрання енергетиків – тонкі сірі штани та одноразові куртки. Інші, зокрема й Сіона, вдягли зелене вбрання інспекторів-механіків.

Голос Топрі з нудною монотонністю розходився кімнатою. Під час церемонії йому вдалося ні разу не збитися на пискливий тон. Насправді Сіона мусила визнати, що він справив радше добре враження, особливо на нових рекрутів. А все-таки, оскільки Нейла впевнено заявила, що не довіряє цьому чоловікові, Сіона дивилася на Топрі іншими очима. Нейла вміла говорити з наївною прямотою, що скидала всі маски. Були й інші речі, які Сіона довідалася про Топрі з часу тієї сутички.

Врешті-решт Сіона обернулася і глянула на чоловіка. Холодне срібне світло було не на користь блідій шкірі Топрі. Під час церемонії він використовував копію крис-ножа – контрабандну копію, куплену в музейних фрименів. Сіона згадала цю оборудку, дивлячись на клинок у руках Топрі. Це був задум Топрі, і тоді вона вважала його добрим. Він привів її на зустріч із фрименами до якоїсь халупи на окраїнах міста. З Онна вони вийшли в сутінках. Довго чекали поночі, доки темрява зуміє замаскувати прихід музейних фрименів. Їм заборонялося покидати січові помешкання без спеціального дозволу Бога-Імператора.

Вона майже втратила надію дочекатися, коли, крадучись крізь ніч, з’явився фримен. Його супутники зосталися стерегти двері. Топрі з Сіоною чекали на примітивній лаві під вологою стіною дуже простої кімнати. Єдиним освітленням був тьмяний жовтий смолоскип на палиці, встромленій у полупану глинобитну стіну.

Перші слова фримена викликали в Сіони побоювання.

– Гроші принесли?

Топрі й Сіона разом встали, коли він увійшов. Топрі, здавалося, не стривожило це питання. Він постукав по мішечку під одягом, змусивши його забряжчати.

– Гроші тут.

Поморщений і похилий фримен нагадував краба. Його одяг був копією давньої фрименської одежі, під якою виблискував комбінезон, імовірно, їхня версія дистикоста. Опущений на обличчя каптур приховував його риси. При світлі смолоскипа на лиці фримена танцювали тіні.

Глянув спершу на Топрі, потім на Сіону, після чого вийняв з-під просторого одягу загорнутий у тканину предмет.

– Це точна копія, але зроблена з пластику, – сказав він. – Навіть застиглого смальцю не розріже.

Тоді витяг клинок зі згортка й підняв його вгору.

Сіона, яка бачила крис-ножі лише в музеях і в рідкісних старих відеозаписах сімейного архіву, виявила, що її надзвичайно захопив вигляд клинка в такій атмосфері. Відчувала, як він розбудив у ній щось атавістичне, і уявила цього жалюгідного музейного фримена з пластиковим крис-ножем справжнім давнім фрименом. Річ, яку він тримав, зненацька стала срібнолезим крис-ножем, що зблискував у жовтих тінях.

– Гарантую автентичність того клинка, з якого ми зробили копію, – сказав фримен. Говорив тихим голосом, що здавався грізним через безвиразність.

Сіона відчула, яка отрута ховається в його украдливій мові, і раптом стривожилася.

– Спробуй лише зрадити, і ми роздушимо тебе як плюгаву комаху, – сказала вона.

Топрі кинув на неї здивований погляд.

Музейний фримен, здавалося, зморщився, запався всередину. Клинок тремтів у його руці, але гном’ячі пальці все ще охоплювали ніж, наче стискали горлянку.

– Зрадити, пані? О ні. Але нам здається, що ми надто мало попросили за цей екземпляр. Хоч який він убогий, ми наражалися на страшну небезпеку, роблячи й продаючи його.

Сіона гнівно глянула на нього, подумки промовивши старі фрименські слова з Усної історії: «Коли здобудеш базарну душу, сук стане суттю твого існування».

– Скільки ти хочеш? – запитала вона.

Він назвав суму, удвічі більшу за початковий рахунок.

Топрі зітхнув.

Сіона глянула на нього.

– Маєш стільки?

– Не всю суму, але ж ми погодилися…

– Віддай йому все, що маєш, – наказала Сіона.

– Усе?

– Хіба я не це сказала? Усі до одної монети в цій торбині.

Повернулася обличчям до музейного фримена.

– Ти приймеш цю плату.

Старий зрозумів, що вона не запитувала. Загорнув клинок у тканину й подав їй.

Топрі віддав мішечок монет, щось бурмочучи собі під ніс.

Сіона звернулася до музейного фримена.

– Ми знаємо твоє ім’я. Ти Тейшар, помічник Ґаруна з Туоно. Мислиш як торговець із суку, а в мене дрож іде по шкірі від того, ким стали фримени.

– Пані, усі ми мусимо жити, – запротестував він.

– Ти не живеш, – відповіла вона. – Згинь!

Тейшар відвернувся і поспішив геть, притискаючи мішечок із грішми до грудей.

Спогад про ту ніч тривожив свідомість Сіони, коли вона дивилася, як Топрі помахує копією крис-ножа в бунтівничій церемонії. «Ми не кращі від Тейшара, – подумала вона. – Копія – це гірше, ніж ніщо». Топрі вимахував тим дурним клинком над головою, наближаючись до завершення церемонії.

Сіона відвела від нього погляд і подивилася на Нейлу, що сиділа ліворуч. Спершу Нейла дивилася в один бік, а тепер в інший. Особливо пильною увагою обдаровувала новобранців позаду. Нелегко було викликати довіру Нейли. Сіона зморщила носа, коли повів повітря приніс їй запах мастила. Глибини Онна завжди пахли загрозливо механічно! Вона принюхалася. І ця кімната! Їй не подобалося це місце зустрічей. Воно може виявитися пасткою. Стражники можуть перекрити зовнішні коридори й послати на пошуки озброєний загін. Тут аж надто легко закінчиться їхній бунт. Ще більше непокоїло Сіону те, що цю кімнату вибрав Топрі.

«Одна з нечисленних помилок Ульота», – подумала вона. Бідний мертвий Ульот схвалив вступ Топрі до бунтівників.

– Він дрібний працівник міської служби, – пояснював Ульот. – Топрі може знайти багато придатних місць для зборів і зберігання зброї.

Топрі доводив церемонію до кінця. Вклав ножа в орнаментовану скриньку та поставив її біля себе на підлогу.

– Моє обличчя – моя порука, – сказав він. Повернувся до присутніх у профіль, спершу одним боком, тоді другим. – Показую своє обличчя, щоб ви могли де завгодно пізнати мене й знали, що я один із вас.

«Ідіотська церемонія», – подумала Сіона.

Але не посміла порушити цю традицію. Коли ж Топрі витяг з кишені серпанкову чорну маску та натяг її на голову, вийняла власну і вдягла її. Усі присутні зробили так само. Кімнатою пройшло хвилювання. Більшість людей знала, що Топрі має привести особливого гостя. Сіона обвела довкола шиї та скріпила вузлом зав’язки маски. Вона дуже хотіла побачити цього гостя.

Топрі підійшов до єдиних дверей кімнати. У загальній метушні та грюканні всі підвелися, крісла склали й віднесли під стіну навпроти дверей. За знаком Сіони Топрі тричі постукав у двері, полічив до двох, а тоді стукнув чотири рази.

Двері розчинилися, і до кімнати прослизнув високий чоловік у темно-коричневій офіційній сорочці без рукавів. Не мав на собі маски, а його обличчя було відкрите всім – худорляве й владне, з гострим носом і темно-карими очима, глибоко посадженими під кошлатими бровами. Більшість впізнала це обличчя.