Хроніки Південного

Словом, регбі недобре, бо можна травмуватися, і то спорт агресивних бульдогів, митці – теж погано. А що тоді добре? Може, вчителі? Авжеж, згадую одного фізика в школі: як тільки хтось йому був не до вподоби, хапав того бідолаху, підносив до дверей і кóпав ногою у сраку так, що той вилітав з класу разом з дверима, яких заздалегідь ніхто йому не відчиняв. Правда, довго той фізик не працював, але все одно встиг після уроків показати нам всі шварци і сталлоне по відику, у ті часи ще по рублю з нас позбиравши. А може, ксьондзи, що їздять машинами, купленими на копійчини, які бабулі пожертвували? А може, ще акуратні банкіри у краватках, як у зашморгу. А хто в нас тут всі банки нагнув і залишив усіх голими на льоді без бабла?

А стосовно тої голови, то… може, й моторошно, але нікому нічого поганого не зробили. Я, звичайно, промовчав, що знаю трішки ту «якусь там мисткиню», і колись ми з нею разом гуляли по тій галереї мистецтв. Це Юрґа забрала ту голову з моргу. Все одно її б потримали якийсь час у морзі, а потім би викинули, бо тільки у морзі й тримають голови невпізнаних трупів. Але ніхто ніколи їх не впізнає, і це – факт. Я щось важко можу уявити Юрґу, яка крокує з головою людини у пластиковому кульку, втім, якщо вона вважала, що без голови трупа гарного мистецтва не зробиш, то нехай собі робить що хоче. Так і уявляю Юрґу: на плечі з бітою хокеїстки на траві і з тою головою під пахвою. Уявляю таку сувору картину, намальовану на цілу стіну де-небудь, наприклад, там, де зараз намальована піша алея на міській пішій алеї – і кому це потрібно? Всі й так бачать, що тут – бульвар. А картина могла бути намальована у стилі старого живопису, типу, одна сцена з битви під Сауле з мечоносцями. На уроках історії нам розповідали – у хроніках пишуть, що в битві під Сауле перемогли дерева. Зрозуміло, тоді віддубасили їх, мабуть, дубцями. Будь-чим не віддубасиш мечоносців, які в обладунках.

Адже й першокласнику зрозуміло, що саме з біти починається вся слава Литви. А ще можна сміливо поміркувати над удосконаленням Шяуляйського герба, бо там забагато різних звірів. Треба залишити ведмедя або бика, навіть краще – бика, а замість ведмедя покласти біту.

Колись Юрґа показувала мені різні картини з відтятими головами за мотивами історій з Біблії. І тут я пустив в хід цю аргументацію, тому що не міг пропустити можливості показатися розумним. Ось Іоанну, який Ісуса хрестив, голову відрубали? Не лише відрубали, а ще й Соломія на підносі її принесла. А тут лише у кульку в галерею мистецтв. До того ж ніхто тої голови не рубав, а просто забрав з моргу. Але голова Іоанна нікому не заважає, ніхто не акцентує на тому, що там з головою людини носяться, і не з якою-небудь без ознак ідентифікації, а самого Іоанна Хрестителя!

Або Юдита. Напоїла Олоферна, і тільки мечем по шиї хрясь, ага, голова ще тримається, тоді ще раз хрясь – і по башці, кинула її служниці в торбу та змилися собі молитися, бо бач, так вони звикли. Але це ж Біблія, а всі біблійні історії вважаються нормальними.

– Звісно, бо це лише історії. А на біблійні історії потрібно дивитися набагато глибше, не все там на поверхні. Вони розповідають зовсім інше, ніж здається з першого погляду. Ти як письменник мав би про це краще знати.

– Однак і в цьому випадку не задля потіхи ту голову тягали. Тут теж штуку робили.

– Але у Біблії просто історія. А тут треба було брати голову у свої руки. Мені погано лише від думки, що треба було б голову трупа взяти у руки. Як та мисткиня брала її? З рукавичками чи просто голіруч?

Я все одно не можу второпати, що Юрґа поганого зробила Моніці, і раптом ловлю себе на думці – відчуваю, що мої віршовані жартики Юрзі би сподобались. Тому потрібно завершувати цей базар, який ні до чого путнього не приведе, і побалакати про справи, якщо вже почали.

– Мені без різниці, як вона ту голову брала, головне, що доброго зробила. Мене зараз більш хвилює, що прийдеться пертися до лікаря, бо так свербить, і почухати не виходить. А той лікар буде брати мій кінчик в руки. Або ще краще – його асистентка. А це для мене набагато жахливіше.

– А ти думаєш, мені не свербить? Тепер, коли викроїла трохи часу з тобою зустрітися, змушена до лікаря ходити. Ну, пішла, доктор підозрює, що це від нечистоти. Добре, що хоч не зараза від якої-небудь дівки.

– Або від якого-небудь чувака…

– Гаразд, але нам слід за собою пильнувати, якщо батьки пов’яжуть мене з такими проблемами, я – мертва. І так все несолодко, а ще тут якась фігня.

«Нам слід за собою пильнувати». І як ти тут будеш пильнуватися десь у парку чи біля озера? Коли почитати «Ім’ям кохання», там пишуть, що слід підмитися до кожного конгресу і після нього. Коли логічно подумати, то всі би тут хворіли, бо важко повірити, що всі бігають до ванни до того і після того. У фільмах теж не показують такого ритуалу. Втім, слід визнати, що тепер це свербіння і невідомі виділення, ледь не гнійні, наводили на мене просто жах. А якщо все зіпсуєш і конгресувати більше не зможеш? Але я без зайвих пояснень і доводів обіцяю Моніці попильнуватися у майбутньому. Не треба розпалювати її істерії з приводу гігієни.

Словом, мій шлях письменника на фронті стосунків з Монікою нічого доброго не дав. Але те, що тепер все стало набагато цікавішим, це – факт. Однак невідомо, чим це все цікаве скінчиться. Бо тепер вже бігав я, і не з головою у торбешці, а до лікарів. І треба ж такому трапитися, що після вельми успішного дебюту літератора, окрім того свербіння, в мене коліна здали, а ще й серце кололо. Мене послали до офігенного спеца, котрий ставить на ноги шяуляйських баскетболістів, вони досліджували, дивилися мене на різних апаратах – нічого не побачили. Кажуть, тут нічого такого, нам нічого не показує. Їм, може, й не показує, а мені – поколює і ниє. Ниє не лише серце, а й все навколо нього. І чим більше роздумую про те, що тут може бути, тим сильніше ниє.

30

Моніка бігає до репетиторів, іноді дзвонить мені, і ми разом нервуємося, бо треба ходити до лікарів, пити ліки, мазюкатися, а ще й приховувати все від батьків. Для самозаспокоєння пописую і читаю. «Краса і мистецтво» розтлумачує все про стародавню японську і китайську поезію. Хоч тут хтось може пояснити щось у цьому житті. Підкреслюю лінійкою цікаві місця, оскільки тут багато що треба вивчити напам’ять. Я не пошкодував за цю цеглину, ви добре почули – п’ятдесятки! Твір капітальний. Що ще роблю? Гортаю сторінки альбому Далі, що подарувала Моніка. Почав олівцем перемальовувати, розуміється, не через кальку. На початку рука не слухалась, згодом так нічого, навіть не міг би подумати, що можу так намалювати. Класна справа – малювання, краще за будь-які медитації Казлаускаса. Одразу заспокоюєшся щодо різних дурниць, особливо Моніки, яка безперестанку говорить про своїх батьків. Коли малюєш, так втягуєшся, що серце починає скоріше битися, і даю зуб – якщо просто дивитися на картину, не розгледиш стільки всього, скільки побачиш, коли намагаєшся перемалювати.

Таке моє зосередження добре для навчання. Я прикидую, що Моніка стопудово вступить кудись у Вільнюсі. Тому якщо я сяду на лід, як тоді бути? Це рівняння IF… THEN… повинно мати одну відповідь: IF Моніка у Вільнюсі, THEN я туди теж. Інших варіантів не може бути.

Проте інші рівняння мали більше невідомих величин. Ще раз перевірив коліна і серце, результат той самий – нічого не бачимо. Для них нічого немає, а для мене є. І тому, що мені є, треба потрохи забути всі Англії, а можливо, й регбі. Ця думка поки що клубочилась десь глибоко на дні, а я бігав по докторах і все надіявся, що зараз на когось із них зійде осяяня, що це таке, поп’ю кілька тижнів таблетки, і все – буду гасати, як і доти. Хоча часто вже позичав іншим свої шкіряні бутси, здавалось, все налагодиться, оскільки не може бути інакше, бо ти найкращий гравець і тебе не зупинять різні травми. Навіть не травми, бо їх не було, а біль, який тільки тобі одному відомий, а інші цього не відчувають і нічого не бачать. Задовбує неймовірно ця невідомість. Якби була травма, лежав би вдома, і всім всьо ясно, а тепер – якийсь химерний біль, якого жодні специ не бачать. А ще той лист Едити – звідки вона могла знати, що мені болить, коли б сама все вигадала? Це й дістає – хтось сказав якусь дурню, і хоча ти не віриш, все одно вона крутиться у твоїй голові, і вилазить одразу, як тільки всі інші відповіді закінчуються.