Страница 22 из 73
Музону теж не вгадаєш – все залежить від настрою діджея. Добре коли пускають нормальні хіти: 2 Unlimited, DJ BoBo, Haddaway, Corona «Rhythm of the Night», Real 2 Real «I like to move it», Culture Beat «Mr. Vain». Але ні, іноді той діджей вирішує показати вишуканий смак або похизуватися своїми крутими касетами і запускає що-небудь типу з крутих хітів, як‑от з тих самих 2 Unlimited «Workoholic». Ось такі мене страшенно дратують. Вважай, всю справу відразу спартачив, бо жодна нормальна дівка під такий музон скакати не буде і повернеться назад до своїх подруг. Я теж не танцював би, не будеш же смикатися як той Янавічюс, що пародіює Джексона. А якщо таке трапиться, то вважай, що з тою дівахою вже все, бо вдруге вона з тим самим пацаном танцювати не піде, хіба би сталося чудо. Тому я ненавиджу таких ослів. Танці – не вечірка меломанів, сюди приходиш діваху підчепити, тому й музон має бути відповідним, щоб хотів і міг танцювати, а не стояти і захоплюватися новими невідомими хітами.
Я теж різну музику розумію, і мені зовсім нічого той MC Hammer, але ти спробуй потанцюй під нього. Арсенал твоїх рухів зовсім не вражає, намагаєшся в ритм одну п’ятку дотягнути до іншої, ще руками помахати, хвилі зробити чи ще щось. Інші виводять у танок дівок і стоять самі, мов дуби. Дівах ковбасить, а той стоїть, чекає, коли зможе її кудись повести, спитати, як її звати і що вона робить у вільний час.
А коли все перекублять, перемішають, починається повний бардак, а насамперед у твоїй голові. У самому кінці запускають старих рокерів-пердунів Скорпіонів з їхнім Wind of Change. Коли це почуєш, то знай, що це – останній шанс, і музика тут не має аніякого значення. Якщо хтось із дівок ще залишився стояти, хапай, і байдуже, з цицьками вона чи без і яка в неї спідничка, бо ламбади вже все одно не буде. Завжди там усе те ж саме і нічого нового. Про все знаєш наперед, що до чого, і все майже таке саме, як і на концерті в нашому домі культури. Задовбало те саме й те саме, і без жодного результату.
Сьогодні не було бажання кружляти колами. А який сенс? Кружляєш, кружляєш, поки якась телиця підпишеться, а тоді викаблучуєшся, як ідіот, чекаєш на мєдляк, щоб її обійняти, притиснутися, відчути її цицьки біля своїх грудей. Це кульмінація всієї дискотеки. Мєдляк тут головний, заради нього всі сюди й збираються. Найкраще, коли слова теж можеш зрозуміти, в яких сказано все, про що ти думаєш, але сказати не наважуєшся:
Здається, що вона мала б зрозуміти, що не SEL’и, а я їй це кажу. Не знаю, чи розуміють, чи ні, але зазвичай реакція дівок буває стриманою. Втім, не будеш заради пари мєдляків іти туди, ризикуючи зустріти ту Мяйле, хоча вона майже ніколи не приходить на танці у шістнадцяту чи чотирнадцяту школу. Але когось все одно зустрінеш. Я бачу, що останнім часом мені щось пороблено, немовбито зробили ляльку і встромлюють голки. Цього вечора я не маю кому і не хочу казати «я твій», а мій внутрішній монолог краще озвучить «Помпа». Коли я вперше їх почув, не повірив, що литовці можуть такі речі робити. А коли дізнався, що вони приїдуть у Шяуляй, здавалося, що марю. Подумав тоді, що з Мяйле туди, мабуть, не піду. Ось тепер можу робити, що забажаю. Мати не хотіла нікуди мене випускати, але я пішов і вийшов через двері.
Не потрібні заборони там, де вони не потрібні. Не будеш зважати на різні заборони просто так. Такі заборони існують лише для того, щоб батькам було спокійніше, а не тому, що може щось погано скінчитися або взагалі є поганим саме по собі. Тут нічого поганого не було. Я ж не починаю їм пояснювати, що не потрібно голосувати на виборах за Бразаускаса. А міг би. Міг би взяти і заспівати ту річ: «Прибігли воїни, розстріляли Бразаускаса…». Але не зараз. Тепер зовсім нема настрою. І на концерт я піду сам. Поки я тут старався щось налагодити з Мяйле, Мінде весь час сидів удома і намагався видобути купку золота. Проте все застрягло, каже, шо не може ніяк отримати одної необхідної речовини. Нехай сидить, може, щось придумає наш алхімік Південного.
Концерт був у залі якоїсь школи на протилежному кінці міста, не в культдомі. Ніколи не чув, щоб у тій школі коли-небудь щось відбувалося. Доведеться купувати квиток… Ясно, що буде коштувати, але байдуже, я міг би витратити все на ту мимру в якомусь кафе, а вона все одно би чекала, поки хтось їй трапиться з баблом, і всі мої інвестиції згоріли б разом з усіма дивідендами… Коли я приперся туди, пригадав, що тут проводиться шкільний конкурс богатирів, і я колись виступав за свою школу і урвав друге місце. Зовсім непогано, зважаючи на те, що я навіть не готувався.
У залі поки що темно, народ потрохи збирається, але всередину ще не пускають. Зустрічаю Вайдаса і ще пару друзяк з тренувань. Теж мені – репери знайшлися. Купили собі реперські джинси-лінари, кепки з широкими козирками натягнули. А я у джинсах Mawin, і єдиним моїм реперським акцентом могла бути футболка з капюшоном, витягнутим поверх шкірянки. Та в будь-якому випадку на репі я більше за них розуміюся. Якось перед одними змаганнями я приніс магнітофон з касетою, бо був фінал турніру, і потрібно було всіх завести. Грали проти латвійців, противні вони були, і жодного разу нам не вдавалося їх перемогти, але кожного разу із‑за несвідомих дурниць. Цього разу треба було зосередитися і нарешті зробити їх. Кажу, давайте я музон перед грою поставлю, якраз буде, щоб завестися. І запустив їм LL Cool J «I’m go
Усі тремося біля дверей, доки не починається дощ. Тільки тоді нас запускають усередину. За квитки я віддав останні десять літів. По правді, перші й останні, бо тільки сьогодні я поміняв талони на перші справжні гроші – літи. Ну гаразд, думаю, ні грошей, ні дівки, ні своєї банди. «Помпи» теж немає ще. У залі темно, пускають незрозумілий музон, нічого не відбувається. Вайдас пропонує щось тяпнути. Він почувається круто, оскільки трусили всіх з голови до ніг, а йому вдалось пронести з собою. Якраз у той момент я побачив свою однокласницю Христю. «Що ти тут робиш?» Я міг би за нею тягатися цілу перерву, особливо коли після фізкультури вона не переодягалася і залишалася у трєніках. Костюмчик облягав її тіло, не так як в інших, які вдягалися в обвислі з «жатки», хоча такі тепер дуже модні. Якщо вдавалось Христю затиснути десь у куток, щоб полапати, здавалось, що торкаєш не тканину, а її шкіру. Христя була така як треба, вона займалася спортом, її фігурі нічого не бракувало. Однак сьогодні мені хотілося заховатися, бо замість радості я відчував лише сором. Напередодні, наприкінці навчального року ми поїхали з наметами на ночівлю. Наш і ще пару класів. Все йшло по плану, я взяв щось, щоб хильнути, і коли ми вже оформилися як слід, ми з нею вдвох опинились у наметі. Хоча подружка Христі від неї не відходила, часу ще було достатньо і я би щось придумав. По правді, я не знаю чий то був намет, бо я сам приїхав без намету. Усе закінчилось так, що під ранок я прокинувся у тому наметі сам. Сам, без дівок, і ніяк не міг згадати, чим все вночі завершилось. Я нічого не пам’ятав, прокинувся сам-один, а довкола мене було наригано. Той ранок краще й не згадувати, як і не бачити тої Христі. Хоча б до наступного навчального року.