Блуд

…могилу свого батька на Байковому кладовищі я плиткою так і не обклала. Той скульптор, що виготовляв пам'ятник, поставив пам'ятник, а потім поклав свою долоню на мою задницю й каже, що облицює плиткою пам'ятник без усякої черги, бо в нього брат працює в крематорії на спалюванні трупів, то все влаштує дуже швидко, ось тільки нам треба договоритися. А малому Женьці тоді було три роки, він як почув про гроші, то зразу ж заплакав, бо подумав, що поганий дядько-скульптор хоче у його мами відняти гроші. Ох і ридав!

…де тільки все дівається? Олька мені розказувала колись. Як Рилєєва переслідували в Києві, як він тікав у Сибір, а з собою прихопнв її. Сімнадцять років їй було, й вона його дуже любила. Пам'ятаєш, я тобі розказувала, як він там на озерах у тайзі стріляв качок, а Олька, наче мисливська собака, кидалася в холодну воду — й приносила йому качку в зубах, Це він її навчив, щоб у зубах. А потім запідозрив, що вона підіслана, що вона агент кадебе — і давай її мучити, щоб призналася, й чим більше вона відмовлялася, тим дужче він її мучив. Бо ж у нього була манія переслідування, він тому й на Сибір тікав. А коли в них не стало продуктів, то Олька відчула, що Рилєєв хоче їі з'їсти, й тоді вона втекла від нього, ледве не здохла в тайзі. А недавно випадково зустріла його на Хрещатику, й ледве впізнала, й він ледве її впізнав. А так любила, І де тільки все дівається?

…двоюрідний брат Степан якось прибігає додому сердитий-пресердитий, мати в нього допитується, що сталося, а він мовчить, не признається. «Чого ти не признаєшся, — питає мати, — я ж бачу по тобі, що сталося щось». — «Вас жалію, тому й не признаюся». — «Якщо справді жалієш, то признавайся, я менше мучитимусь». — «А ви обіцяєте мені помогти?» — «Обіцяю». — «Скажіть, ви хочете, щоб мене восени забрали в армію, а в мене тут народилася дитина?» — «Свят, свят, свят. А від кого ж дитина планується?» — «Планується від Васьки». — «Від Васьки? А як же ти полів на Ваську — в неї не морда, а решето?» — «По п'яному ділу, мамо. То хочете таку невістку? Хочете від неї онуків?» — «Ой, не хочу, сину». — І я не хочу, мамо. Але вона хоче за аборт великі гроші». — «Які гроші?» — «Дві тисячі карбованців, а в мене таких грошей нема, ви дасте?» — «За ваш гріх — і дві тисячі карбованців?» — «То підіть до неї і поторгуйтеся, може, Васька для вас спустить суму, а з мене вимагає дві тисячі». Що залишилося робити матері? Іти й торгуватися? Чи чекати непутящу невістку в хату? Вона дала синові дві тисячі карбованців. Провела його в армію, повертаються родичі з району в село, розмовляють між собою про всяку всячину, й дядько Пилип розказує, як-то він виручив свого племінника: дав тисячу на аборт, бо від нього завагітніла якась дівка, він і називав її — Марина. Тут озивається дядько Микола й каже, що дав племінникові півтори тисячі теж на якийсь аборт, але зовсім не Марині, а якійсь Клаві. Тоді озивається дядько Тимофій і каже, що й він давав племінникові гроші на аборт, але не Марині й не Клаві, а якійсь Марійці, він добре запам’ятав ім'я. А мати вже мовчить, що сама давала дві тисячі на аборт для Васьки. Всі дядьки тільки головами крутять: ну й племінник, ну й молодець, ну й погуляв перед армією, не шкода такому й гроші дати аж на стільки абортів, хоч матиме що в армії згадати. Ох і молодь пішла, ох і молодь! А мати подумала-подумала й сама себе лясь долонею по лобі — та це ніякі дівки й ніякі аборти, це синові не вистачало на закордонний магнітофон, а вона йому забороняла купувати таку дорогу річ, ось він і додумався до абортів, на аборти ніхто йому не пошкодував, і вона теж не пошкодувала, бо хай Господь боронить від такої, як ота непутяща Васька.

…знаєш, Лесю, ми з моєю мамою дивилися на твого байстрюка, дивилися, а потім давай радитися з мамою: може, й нам завести дитину? Бо самі й самі. А мамі вже пізно, то мама каже: давай ти. Я й завела, тепер маю дівчинку. У нас на поверсі чотири квартири, чотири сім'ї, і тільки в одній є мужчина. То хоч би хто-небудь запитав, де в мене взялася дитина, всім байдужісінько, а вже рік минув. Учора надворі катаю в колясці свою Лєнку, повз нас ще наш сусід. Він мені подобається. Подивився так, наче не впізнав, заглянув у коляску й каже: «На мене схоже!» А мені стало так приємно!

…подивися на цього старого дідка зі старим портфелем у руці. Дідок сам схожий на старий портфель. Холостяк, уже давно холостяк. Ти ж знаєш, я закінчувала педагогічний інститут, у нас у лабораторії української мови і літератури була дуже симпатична лаборантка, молода, а вже член партії, золота душа, всі її любили: і студенти, і викладачі, Каміла Воронець: чорні очі, вродливе обличчя, фігуриста фігура. І як усі дивувалися, що в такому юному віці — і вже замужем. Хто твій чоловік, де твій чоловік, чому ніколи не видно тебе з чоловіком десь у кіно, чому ні разу не приведеш на студентську вечірку? Не вірили, що замужем, бо думали, що вигадує собі чоловіка, аби відбитнся від залицяльників, що вились біля неї хмарою. І раптом — персональна справа Каміли Воронець! Таке почали в інституті про неї розказувати, що на вуха не налазило. Не може бути, брехня, Каміла — зовсім не розпутниця, а зразковий член партії, морально витримана, приклад для наслідування, а всякі лихі люди й заздрісники зводять наклепи, бо комусь не догодила. Не догодила — і їй відомстили. Є розпутниці в інституті, чому ж нема, і серед студенток є слабкенькі на втори, й серед викладачок, але на справжніх розпутниць ніхто не клепає, справжні розпутниці торжествують, а жіноча невинність страждає несправедливо. Говорили те, що завжди в таких випадках говорять, отож і не треба затівати ніякої персональної справи, щоб не зіпсувати людині біографії, бо потім не поправиш. Але тут почали говорити про якісь фотографії. Що якби не фотографії, то ніхто б і не подумав чогось такого про Камілу Воронець, але є фотографії, а вони не брешуть. Які фотографії, де взялися, що на них? І хто бачив фотографії? І тоді кожному захотілося побачити фотографії. Наче мало було зайти в лабораторію української мови та літератури, подивитися живу лаборантку, ні, подавай з неї якість фантастичні пікантні фотографії! І все-таки що на тих фотографіях, що інститут догори ногами став? Усі щось знали— й ніхто до пуття не знав. А піжон Боб з кафедри фізкультури, дискобол, бугай, казав: «Я знаю тільки те, що мене на тих фотографіях біля Каміли нема!» Але навіть після фотографії в інституті почали говорити, що ніякої персональної справи заводити не треба: фотографії хоч і справжні, але можуть виявитися фальшивими, змонтованими. І тут сталося. Сталося таке, що ти не повіриш. У ректорат прийшов лист від її чоловіка, якого ніхто не бачив і не знав. А в листі чоловік Каміли Воронець підтверджував, що його жінка таки розпутниця. Він сам раніше не відав, що таке розпуста, а вона його навчила — й розбестила. Тепер йому соромно, шо він такий розбещений, бо в нього така розбещена жінка. Їй не місце в педагогічному інституті, де на неї дивляться студенти, їй не місце в партії, де мають бути тільки достойні, а тому він наполягає, щоб його жінку звільнили з роботи в інституті, виключили з партії. І на підтвердження. розпутності і розбещеності своєї жінки надсилає ще одну серію фотознімків, де його жінка — в

найрізноманітніших сексуальних позах, дуже непристойних, і він би ніколи не додумався знімати її в таких позах, але вона наполягла — й він змушений був піддатнся… То Камілу Воронець таки виключили з партії, а з інституту вона сама пішла. І все через свого чоловіка, дуже був ревнивий. У нього на неї не було ніяких фактів, але він підозрював, що вона з усіма спить в інституті, то дуже хотів, щоб її попросили і з роботи, і з партії. Ти чув про таке? Наче жінка не може зраджувати свого чоловіка поза роботою, тільки на роботі! І тільки поза партіею. Жінка як захоче, то вона тебе зрадить прямо перед твоїми очима, а ти нічого не побачиш. Він був за Камілу старший на двадцять років, то вона кинула його. А чого вийшла заміж за старшого? Він хірург, врятував життя її батькові, то батько пообіцяв: коли моя дочка виросте, віддам за тебе заміж. Дочка була маленька, а вже знала, що вийде заміж за дядю хірурга, який врятував її батька. Ось така історія. А отой старий зі старим портфелем і сам схожий на старий портфель — і є її хірург, ревнивий Отелло. Може б, краще було, якби він зарізав її батька на операційному столі, ніж отак зарізав її молоде життя.