Блуд

І за третім разом я взяла гроші зі свого бевзя. І так з того часу беру з нього гроші, й він платить, бо справді сказився — й полюбив. Мужики ж поголовно дурні, ти знаєш, поки ти йому вся належиш — він не цінує, а тільки ти випурхнула з його рук, стала для нього жар-птицею, то він уже з розпачу рве на собі волосся, обіцяє тобі золоті гори. А мені сподобалося з ним бути проституткою, зі своїм колишнім законним. Я з ним зовсім інша, ніж з тобою. Ти хоч здогадуєшся, що в жінці ховається не одна жінка, а кілька жінок? В одній особі ласкава жінка — й жорстока, щедра — й скупа, сердечна — й безсердечна, милосердна — й бездушна. Все залежить від чоловіка, з яким вона поведеться. Це від чоловіка залежить, що негарна жінка біля нього стає вродливою або ж красуня стає потворою. Не уявляю, щоб я з Марком Маркевичем вела такі розмови, які веду з тобою. Ой, обережніше, делікатніше, з більшим почуттям, а то гризеш мене, як скажений собака, я ж у тебе істота ніжна. Будьмо чоловіком-жінкою і жінкою-чоловіком. О, забула сказати. Купила тобі подарунок — німецьке пиво і американські цигарки, забула викласти з сумки. Де взяла гроші? Ти знаєш, де взяла.

… а я питаю сусіда: чого ти мене боїшся, не бійся, я тобі не Бермудський трикутник. Отоді він зі мною заговорив. Який Бермудський трикутник, питає. А ти не чув про Бермудський трикутник, питаю. Не чув, каже. То що тобі казати, раз ти не чув, кажу. Отак ми з ним познайомилися. Увечері сусід на кухню не виходить, ми з Лізкою вечеряємо, п’ємо пиво, а сусід у своїй кімнаті дивиться телевізор, бо вона ж баба. Я болільник, але я до сусіда не піду футбол дивитися, правильно, бо ми з ним тільки сьогодні познайомилися, а то ж незнайомий, правильно? Один-нуль, чую, один-нуль, чую, а чий нуль, чий один — не чую, бо сусід звук вирубав. Кажу Лізці: піди скажи, хай врубає звук, а то не чути, чий один-нуль. А вона сміється: я як піду, то й весь футбол подивлюся. Тоді не йди, кажу, давай пиво. Потім сусід у коридорі мене питає: про який це ти Бермудський трикутник казав, ніяких Бермудських трикутників я не боюся. А я не лякаю, кажу йому, я тобі тільки сказав про трикутник, але я не лякаю. Ми сусіди, кажу, у тебе своя кімната, у нас з Лізкою своя кімната, і є нейтральна територія — кухня, коридор, ванна і туалет. А з Лізкою, кажу, ти розлучився по закону, і я до тебе ніяких претензій не маю, хоч ти й її колишній чоловік. Що раніше у вас було — то ваше діло, я не мішаюся, але тепер у нас з Лізою — наше діло, зрозумів, і ти не мішайся. А я не мішаюся, він каже. А я не кажу, що ти мішаєшся, я йому кажу, але ти не мішайся. Поговорив з ним, як мужчина з мужчиною, він пішов, і я пішов. Правильно? Правильно. Щоб знав, що тепер у Лізки є сожітєль, що прийняла сожітєля, і ти сам по собі, а ми самі по собі. А потім я йому в коридорі кажу: що це ти ввечері сидиш у своїй кімнаті, дивишся телевізор і ніяких бабів до себе не водиш, ти що, скучаєш за Лізкою? Я знаю, кажу, ти скучаєш за нею, то щоб не скучати, води собі всяких бабів, хоч завались, я ніяких претензій до тебе не матиму. А він до мене — яке твоє діло, водити мені бабів чи не водити. Ніякого мені діла немає, кажу, я на твоїх бабів і не подивлюся, а коли хочеш, я з тобою своїми поділюся, у мене вистачає, усякого класу — і лялі, і лярви. А сусід роги наставляє, що ніяких йому бабів не треба, що він от саме через Лізку нікого не водитиме. «Через Лізку?» — «Через Лізку». — «А вона тобі забороняє? Щось я не чув, щоб зона тобі забороняла, і я тобі не забороняю». — «Та котись ти із своїми заборонами, я без тебе якось розберусь! — Даремно, — кажу, — я хотів по-доброму, бо ми сусіди, нам треба в мирі жити. А ти не бійся мене, я тобі не Бермудський трикутник, не бійся». — «Та який іще Бермудський трикутник?..» А що я з ним далі буду говорити, коли він отакий лапоть? Лізка йому не забороняє когось водити, води кого хочеш, а він — Лізка й Лізка! Я їй розказав, а вона: то він мене любить. Як то любить, питаю, коли ти з ним не живеш, а живеш зі мною, значить, я тебе люблю і ти мене любиш. Я то не живу з ним, каже Лізка, але він мене любить, він чокнутий, сантехнік, тепер з усякою сантехнікою дефіцит, ніяку потрібну залізяку не знайдеш і йому в голову не вставиш. І тобі, питаю, однаково, що він тебе любить? «Однаково!» — «Як то однаково?» — «А мені навіть цікаво! — «Та що тут цікавого, коли ви жили разом, і спротивили одне одного, й ви розійшлися?» — «То я його спротивила, а він мене не спротивив, і мені цікаво, що любить, хай любить, мені не жалко». — «Та що ж там у тобі такого, що він любить?» — «А то ти не знаєш?» — «Ні, ти скажи». — «А те, що всі люблять». — «І ти дозволяєш, шоб він тебе любив?» — «А що я йому скажу? Мені не жалко». — «Не жалко?» — «Не жалкоГ' — «Ну, ти даєш. Він тебе любить, а тобі не жалко. А мені що робити?» — «Нічого не робити». — «Я з ним поговорю!» — «А що ти будеш з ним говорити?» — «Як мужчина з мужчиною». — «Та які ви мужчини? Якби ви мужчини, то хіба б жили отако в одній квартирі? Мужчини!..» Ох, обидила мене Лізка, так обидила… І я розказав, як у молодості був сторожем у санаторії, у Пущі-Водиці, в лісі, на озерах. Природа — ісключітєльна! Я недавно їхав трамваєм через Пущу-Водицю, але там такої природи вже нема. Я там сторожував, а жив у підсобці. Як тільки заїжджала нова зміна — в мене була нова дама. І всі — во! Ні одної не було необразованої, всі образовані. І я їх не шукав, а вони мене шукали. Ха, вони знали, як мене шукати, й кожна як приходила зі мною знайомитися — приносила пляшку казьонки, пляшка була як пароль. А чого так? Усе від Гертруди пішло, від моєї там першої, вона в Києві юристом у юридичній консультації. Не віриш? Можу дати адресу юридичної консультації, підеш подивишся на неї — о женшина! Як у неї строк минув, то не хотіла їхати з санаторію, так у неї зі мною все виходило. Хочеш, питає, я тебе познайомлю із своєю подругою, вона слідом за мною приїжджає, ось тільки як ти її впізнаєш? А я кажу, пізнати не штука, нехай бере пляшку горілки в целофан — от і впізнаю. Приїхала Дора. Дора — во! То вона мені щодня пляшку приносила. Дора собі відпочивала, як хотіла. Потім уже, її якась подружка приїхала, потім ще. І так само на другий рік уже нікуди не хотіла їхати, лиш у Пущу-Водицю, вони мене називали знаєш як? Перехідною паличкою. Або перехідним червоним вимпелом. Або навіть червоним прапором… Ото я розказав Лізці, а вона чомусь заскучала, вечеряти не готує, щось там пере. Чого ти обижаєшся, питаю, це ж усе було до тебе, я ж не обижаюся на тебе за те, що в тебе колись було до мене. Може, кажу, ти служила в підпільному бардаку, то твоє діло, я про те не хочу знати, я тільки хочу, щоб зі мною в тебе не було ніяких бардаків, і так би тобі кожен сказав на моєму місці. Лізка слухає, й морда в неї кисла-кисла, й морду від мене відвертає. Може, думаю, вона вже передумала за мене, а задумала знову знюхатися з своїм сусідом, бо він їй вроді і як сусід, і як колишній чоловік. Я давай ловити сусіда на кухні, зловив, давай йому розказувати за санаторій, за Пущу-Водицю, як я там був перехідним червоним вимпелом у жінок. То чого, питаю, Лізка обидилась? Тоді Лізка жила з тобою, а не зі мною, правильно, то чого їй обижатися саме на мене? Може, там, у Пущі-Водиці, тепер другий такий сторож у тому санаторії, теж за естафетну паличку у жінок усяких, у тому числі у Гертруди і в Дори, то чого Лізка на нього не обижається, а на мене обижається. Так можна обидитися на всіх мужиків у світі — на білих, на чорних і на жовтих, правильно? Сусід слухав-слухав мене, а потім і каже. Каже, відчепися від мене ти, Бермудський трикутник. Який Бермудський трикутник, питаю, від кого відчепитися? А від мене, каже, відчепися разом із своїм перехідним червоним прапором. А я кажу, так ви заодно з Лізкою. За чемодан — і адью. Удвох проти мене! Чого? Може, я ваш нашатирний спирт випив, так на фіг мені ваш нашатирний спирт. А Лізка теж… Коли ти вже береш собі сожітєля, то бери, живи з ним, а не починаєш морду кривити, починаєш на свого комунального сусіда оглядатися. Ні, я їх не зловив, та й не було коли ловити, я там у них тиждень прокантувався, але я ж не дурний, ідіть ви туди-перетуди разом із своїм Бермудським трикутником, ядрьона вош…