Варта у Грі

— Трясця! Я б хотіла побачити обличчя Люсент, коли хтось перекаже це їй, — Варта всміхнулась. — Вона ж на тебе має серйозні плани.

— Уже ні. Загалом, якщо світлим треба буде підтвердження моєї зради, я з ними поспілкуюся особисто. Але нам справді пора, — Златанова рука наполегливо вчепилася в зап’ястя Варти.

— Ні, стійте, — дівчина вирвалася вдруге. — Златан, звичайно, може западати на кого завгодно. Але у цієї відмазки дір більше, ніж у тієї, що я втріскалась у низькорослого блондина-алхіміка. Зробимо по-моєму. Ви, — кивнула вона до Евереста, — маєте звідси зникнути негайно і не втрапляти на очі вашим. Я наберу Тайфуна, і скоро в цьому районі збереться більше темних, ніж будь-де. У разі чого валіть усе на Тая: прийшов цілий натовп пітьмавих. Напав, переміг, Оркові в зуби дав. Виходу не було. Точка наша.

— Гаразд, вона має резон, — Еверест зиркнув на чеха так, наче чекав від нього дозволу.

Той стенув плечима.

— Якщо тобі стане ще сил утекти, то вперед...

Світляк сприйняв це за згоду й обережно взяв Анну на руки. Вони розчинилися в темряві швидше, ніж чаклунка встигла набрати номер голови темних. Тайфуна прохання трохи здивувало, але новина про восьму мітку на рахунку темних перемогла всі його сумніви.

— ...Що це було? — втомлено видихнула Варта, безпечно сидячи в машині Златана за кілька хвилин. Дорога автівка пом’якшувала всі ями на дорогах Підзамча.

— Це був довгий день, коли ми втерли носа світлякам і без зайвої крові позначили нову точку, — безтурботно відповів той.

— Ти знову кинув мене без попередження, — невдоволено зауважила Варта. — А ми наче домовлялися: про всі свої таємничі плани розповідаєш наперед, а не опісля.

— Ситуація вимагала, — чех осміхнувся. — Я не міг йти прямо до точки, поки не був певен, що там саме угорський суддя. А не, скажімо, наш добрий друг Емек чи Богумін-старший. Довелося трохи відійти вбік і поспостерігати. Пики Альтера й Гаррана, коли Берток обламав їх, були просто безцінні!

Варта застогнала. Ну, звичайно, Златан навіть не подумав розповісти їй про Бертока і домовленість із ним.

— Ти певен щодо свого родича? — вона скосила погляд у бік мага.

Той кивнув.

— Так. По-перше, Берток ненавидить мого старого. По-друге, він певен, що я лише спостерігач. Судді насправді мало контактують і втручаються в справи одне одного... Та і я вже згадував: угорець за темних. Тому за шанс влаштувати якесь западло світлякам він радо погодився на співпрацю. Тим більше формально правил ми не порушували. Це світлі привели тебе до точки й пролили твою кров — а що вони помилилися, то вже їхні проблеми, а не твої чи суддівські.

— Ти ходиш по лезу, — зауважила Варта.

— Отож, нічого особливо не змінилося, — відказав чех.

— Ох, як знаєш... Додому мене. Давай-давай.

Златан помітно напружився.

— Вибач, тобі не можна додому. Зате саме час довіритися мені. Попереду довгий день, але ми прорвемося.

Дівчина кілька секунд не могла зрозуміти, чому він сказав це. Проте відповідь прийшла сама — у вигляді слабкого тепла, котре розливалося під шкірою. І поколювання, ніби сотні маленьких голочок нашпичилися на її передпліччі.

Дев’ята мітка обрала свою жертву.

Розділ 11

Дев’ята і одинадцятий

— Без питань, я організую народ, — Тайфун реготнув десь по той бік дроту, коли вислухав прохання Варти. — Учора ти, звичайно, вшкварила. Шкода, що Люцема там не було.

— Так, — чаклунка осміхнулася силувано. Сама вона про це ні краплі не шкодувала.

— Але слухай, Варт! Про такі плани треба заздалегідь попереджати!

— Та це був спонтанний план. А тепер ось я тебе попереджаю, — відказала дівчина, краєм ока слідкуючи за тим, як Златан наливає зілля в склянку. Заздалегідь попереджати про плани — хах. Передайте це чехові...

— Треба ще вчорашню перемогу відзначити.

— Відзначимо, як тільки вся ця катавасія закінчиться...— втомлено відказала Варта. — Загалом, ти зрозумів. Здійми стільки шуму, скільки вийде. Хай маги натхненно шукають точку на Підзамчі, алхіміки мозолять очі світлякам на Сихові, а відьми — в центрі. Спробуйте палитися настільки явно, наскільки це ще виглядає достовірним.

— І жертва в нас, звичайно, є.

— Правильно мислиш.

— І це не ти.

— Так... Я думаю, після вчорашнього, навіть якщо прийти до Люцема й заявити, що я жертва, то він не повірить.

— Ну, це не важко перевірити. Але гаразд. Тільки тоді скажи мені, що сама робитимеш? — голос голови темних завжди звучав так, наче він знущався, але Варта за роки знайомства вже навчилася вловлювати в ньому справжню стурбованість.

— Я буду вдавати, що мене не існує. І не влазити в проблеми.

— Чудовий план. Давай пришлю тобі когось в охорону. Ти де зараз?

Варта окинула поглядом ліпнину на стелі. «У найкрутішому готелі, в самому центрі міста, вдаю, що я героїня голлівудських гостросюжетних фільмів», — посміхнулася вона сама до себе, але вголос заперечила:

— Не треба. Нічого не треба, Таю. Тільки до біса шуму, щоби збити їх з пантелику.

— З шумом розберуся. Ще?

— Ще — нікому нічого.

— Ясна річ. Тримайся, Варт.

— Дякую. Буду.

Чаклунка усміхнулась і поклала слухавку.

— Довго ще? — Златан з осудом зиркнув на неї, відриваючись від екрану телефону.

— Ми не поспішаємо, — Варта визирнула у вікно, де млів спекотний полудень. — Ні краплі не поспішаємо.

Сигнали автівок, які стовбичили в корках, звучали, як тривожні сирени.

— Справа не в часі, — огризнувся чех. — Ти багатьом ще збираєшся повідомити, хто сьогоднішня жертва?

— Тайфун не скаже нікому.

— А якщо його перестріне Люцем і виб’є всю правду?

— Люцема відсторонили на два тури.

— Тайфун не жертва. Його можна хоч закатувати — і судді й пальцем не поворухнуть, — Златан роздратовано клацнув язиком і кинув телефон на диван. — Потім не кажи, що я не попереджав.

— Слухай! Ти, може, й онучок судді та знаєш усякі модні штуки, але і я не остання чаклунка. Хочеш, щоб усе пройшло гладко — треба відвернути увагу від нас з тобою. І я саме займаюся організацією цього всього. Чи думаєш, що після вчорашнього хтось з нас заробив собі більше очків прихильності у світляних? Та на нас нападуть, навіть якщо випадково зустрінуть посеред вулиці! І Тай займається тим, щоби шанси на цю зустріч були якомога меншими.

— Хочеш обдурити ворога — почни з друга. А краще з обох, — заперечив маг. — Та й світляки не зовсім дурні, щоби сліпо за вашими бігати.

— Якщо примусити їх повірити, що темним достеменно відома точка, то побіжать, ще й як... — Варта сіпнула медальйон на шиї. — У них же програш на носі. Ми ведемо в рахунку. Ми зможемо.

— Не нервуйся так, — перебив її Златан. — Усе буде добре.

— Слухай, тільки не треба зараз гратися в турботу, — Варта примусила себе відчепити руки від медальйона і схрестила їх на грудях.

— Я думав, що ти достатньо прониклива, щоб відрізнити справжню турботу від награної, — відказав чех краплю ображено. — Я може й «онучок судді», як ти сказала, але ж не зовсім колода.

Чех важко зітхнув і розтріпав і без того неслухняні кучері.

— Коротше, слухай, якщо ми вже в одному човні дісталися так далеко, тобі варто знати: я брехло. Хай тебе це заспокоїть. Мені з самого початку були відомі імена ще деяких жертв. Але я одразу обрав тебе.

— Бо я до біса сильна... — зіронізувала чаклунка.

— ...і дуже нехороша темна, — закінчив за неї Златан. — І тому теж. Але ти мені направду сподобалась. Я вирішив, що це вийде цікава співпраця. Місцями складна, але ефективна точно. І не помилився. Тому все буде гаразд.

— Думаю, щось таке ти казав і Люсент, коли вона довкола тебе звивалася, — підколола Варта.

— Безперечно, — Златан тріпнув кучерями. — Тільки згадай також, що її я вирубив та видав себе старому, скориставшись суддівськими вміннями — і зробив усе це, щоби світлячка забула про твою роль У Грі. О, а ще коли напали на відьму... Стій, — Златан раптом осміхнувся. — Звучить, наче я виправдовуюсь і намагаюся довести, ніби насправді допомагаю. Так собі завдання. Давай зупинимось на тому, з чого Почали: не хвилюйся. Усе буде добре.