Страница 34 из 44
В сучасних умовах основним засобом передачі досвіду минулих поколінь є не традиція, а система масової комунікації. Відбувається активний процес утворення нових традицій, обрядів, які, відбираючи найбільш прогресивні елементи існуючих обрядів, витісняють їх пережиткові форми.
У весільному дійстві на Україні здавна існував ряд емоційних підрозділів, багато з яких збереглися до наших днів. Одними з найважливіших були і є випікання короваю і спільна весільна трапеза. Дедалі більшого значення в церемонії укладання шлюбу набуває урочиста реєстрація. І цілком справедливим було висловлення М. Т. Рильського, що «від сучасного весілля відпала церковна і в цілому релігійна частина»[45]. Натомість радянською (громадянською) весільною обрядовістю засвоюються кращі народні традиції, символи. Символ єдності шлюбу і утворення сім’ї — коровай, хліб тепер стає необхідним елементом урочистої реєстрації шлюбу. Так, у селах Коженики Білоцерківського р-ну Київської обл., Ст. Бабани Уманського р-ну Черкаської обл. молоді приходять до клубу, де їх зустрічають вже принесеним туди весільним короваєм[46], а у с. Слобода Яришівська на Вінниччині голова сільради зустрічає молодих з хлібом-сіллю на вишиваному рушнику[47]. Коровай кладуть на рушник поряд із громадянською атрибутикою — прапорцями СРСР та УРСР, документами про одруження тощо. Перше вітання — благословіння батьками молодих відбувається саме короваєм (або хлібом).
Традиція частувати присутніх короваєм при виході з кімнати урочистих подій подекуди збереглася на Черкащині, Полтавщині, Івано-Франківщині, Волині[48]. У с. Слобода Яришівська Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл. нанашки (весільні батьки) беруть з собою до клубу по парі калачів, перев’язаних червоними стрічками[49]. В с. Дударків Бориспільського р-ну Київської обл. коровай після урочистої реєстрації ділять на сцені клубу під час поздоровлення молодих[50].
У сільскій місцевості зберігся звичай обсипання молодих хлібним зерном, хмелем, цукерками, грішми, який тепер відбувається при виході молодих з приміщення після церемонії реєстрації шлюбу. Таке обсипання є певною мірою і частуванням дітей і молоді, присутніх на церемонії.
Слід зауважити, що народна символіка зберігає до наших днів здебільшого ті дії, які спрямовані на побажання добра, щастя, добробуту, продовження роду тощо, відкидаючи забобони і пережитки, пов’язані з вірою у недобрі сили. Як відомо, за традицією, коровайницями мали бути обов’язково «парні», тобто одружені, щоб і новостворена сім’я не розпалася. Цього звичаю у весільній обрядовості нерідко дотримуються й досі. Однак тепер трапляються випадки запрошування в коровайниці навіть удів, якщо вони близькі родички або товаришки матері когось із молодих (с. Чайківка Радомишльського р-ну Житомирської обл.). Одним з прикладів стійкості традицій в побуті трудящих села є відведення і в наш час великої ролі весіллю, весільному обіду. Так, у деяких районах навіть після реєстрації шлюбу молоді живуть окремо, поки не відгуляють весілля[51].
Із зростанням добробуту трудящих села стало можливим відзначати весілля як одне з найбільших свят, влаштовуючи багатий обід. Наприклад, у с. Дмитрушки Уманського р-ну Черкаської обл. готують на весілля традиційний борщ, холодець з півня, тушковану капусту м’ясом або ковбасою роблять «закуску» з картоплі й капусти, тушкованої з м’ясом і ковбасою, рідше готують затірку (локшину) до молока, фруктово-ягідний кисіль, вареники. Поряд з традиційними стравами, калорійність і смакові якості яких значно поліпшились, впевнено входять в побут і зовсім нові: котлети, м’ясні й овочеві салати, пироги з м’ясом, а також риба смажена, риба «холодяна» (холодець із риби), фарширована риба. Звичайні на весільному столі страви входять часом і в ритуал. Якщо раніше співали лише під час краяння короваю, то тепер у с. Слобода Яришівська дружки й дружби співають «під холодець». Старший дружба крає холодець, а молодь супроводжує цю дію традиційною піснею:
Крає дружбочка, крає,
Золотий ножик має
На золотім тарелі,
Ручки в нього, як папери,
Очі в нього, як терночок,
Брови в нього, як шнурочок,
Як би я такі мала,
Медом би ся вмивала,
Скоро би ся віддала[52].
Мотив приспіву збігається з мотивами пісень при поділі короваю на сучасному весіллі. Так, в с. Крупа Луцького р-ну Волинської обл. співають:
Дружко коровай крає,
Срібний ножик має,
Золотую тарілочку,
Обсилає родиночку[53].
Крім традиційних квасу і вареної, на столі обов’язковими вже стали фруктові і мінеральні води, пиво.
Цікаво, що аж до наших днів збереглися у весільних піснях згадки про мед, які, очевидно, продовжують жити у пісенному фольклорі з тих давніх часів, коли напій з меду був звичайним явищем на весіллі:
Візьми, дружба, бардочку
Та вирубай кадочку,
Та принеси водиці
З холодної криниці,
Та принеси меду
З-під холодного леду
(с. Слобода Яришівська Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.)[54].
Гей мід-вино се проливано,
Дєдика честовано
(с. Рожнів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.)[55].
Ой пропивці, братіки, пропивці,
Пропили сестрицю на горілці,
На солодкому медочку
У вишневому садочку
(с. Дударків Бориспільського р-ну Київської обл.)[56].
У середньому на весілля (за підрахунками самих селян) витрачається біля 60 кг м’яса, 20 кг риби, 2 відер капусти, 6—7 кг ковбаси (домашньої або купованої), 100—150 яєць, 20 банок консервованого горошку, 20 банок майонезу, центнер борошна, по 5 ящиків пива і фруктової води та ін.[57]
Чисельність страв, достаток оспівуються у подяці господарям при прощанні:
А це ж нам були калачі,
А це ж нам були пшеничні,
Ой устаньмо ми, підоймімося,
Господареві поклонімося,
Господареві, господиноньці.
Всій челядонці,
Ще й тим препишним кухарочкам,
За хлібопоставління,
За пивоприношення
Ще й за добрую волю,
Ще й за щасливу долю.
А це ж нам була печеня,