Врятований

— Послухайте, — юнак опустив голову, і знову скинув. — Не я приймав це рішення. До того ж, нам потрібні люди. Ми повинні відновити інфраструктуру Сунаґіші та розпочати здобуток біомаси. Станція Ходері не може існувати на самому бустері, там скоро почнеться голод, а коли ми розпочнемо наступ на Анзуд та Землю…

— Он як? — підняла підборіддя сестра Гелена. — В домініона Шезаар далекі плани…

— Не тільки Шезаар…

— Ви хочете сказати, імператор поділився з вами своїми стратегічними міркуваннями?

— Але ж це очевидно! — спалахнув Реван. — Після всього, що сталося, ми тепер просто повинні перемогти Вавилон та повернути собі нашу батьківську планету!

— Вашу? — здивовано перепитав Саґара.

— Так, нашу! Треба відновити історичну справедливість!

— Даруйте, юначе, — проказала сестра Сільвія, — але хіба вавилоняни не походять так само від поселенців з Землі, як і ми?

— Мені дивно таке чути від черниці! — молодий адміністратор стиснув кулаки. — Ви ж повинні знати, що…

— Я сама знаю, що я повинна знати, — перебила його інквізиторка. — Земля є нашою не більше, ніж вона є їхньою. Заборона відвідувати планету, яка лежить на всіх нас — безглузда, але для її скасування не потрібна окупація Землі.

— Земля буде нашою! — юнак виставив підборіддя. — А вони… нехай дякують, якщо ми їм не заборонимо її відвідувати! Іноді. Бо після того, що вони тут вчинили, не мають права… взагалі ні на що.

— Цікаво, це офіційна думка представника домініону Шезаар, чи ваша особиста? — начебто вбік сказала сестра Катерина.

— Це… — хлопець схаменувся. До нього нарешті щось дійшло. — Це я особисто так думаю. Але я вважаю, що кожний справжній християнин думає так само.

— Тоді ви, мабуть, єдиний тут справжній християнин? — посміхнулася красуня-черниця.

— До біса, — сказав раптом Гельтерман. — Даруйте, преподобні сестри і брати, але віра тут ні до чого. Тут сама лишень стратегія та астрополітика. Ріва користувалися простором Сунаґіші як опорною точкою для оперативних дій проти Анзуду у своїй громадянській війні. Ми будемо дурні, якщо не скористуємося цією планетою так само. Та вони цього й чекали — гадаєте, навіщо випалили місто? Вони знали, що ми можемо навезти сюди кораблів та мобільних заводів — а от завезти п’ятдесят тисяч робочих рук буде важкенько.

— Сто тисяч рук, — сказала пані Твіддл з усмішкою. — Якщо не йдеться про одноруких робітників звичайно.

— Даруйте, — вишкірився Гельтерман. — Я мав на увазі півста тисяч робітників.

— Насправді менше, — зауважила сестра Гелена. — Так, населення Сунаґіші складало на момент початку громадянської війни Ріва проти Кенан п’ятдесят три тисячі сімсот шістьдесят шість осіб… але безпосередньо у виробництві біомаси були зайняті лише тридцять шість тисяч чотириста сімдесят дві особи. Решту складали літні люди, діти, робітники сфери обслуговування місцевої інфраструктури та сфери розваг для персоналу станції…

— Зрозумів, — Гельтерман махнув рукою. — Порядок цифр неважливий. Важливий сам факт: ми маємо знову змусити систему працювати, і для цього нам треба із шкіри випнутися, бо Ріва залишили після себе самі шкварки.

Пан Іто встав і вийшов з-за столу.

— Даруйте, — сказав він. — Я бачу, що більше не потрібний вам, панове…

Повернувся і вийшов у коридор.

— Пане Іто! — Саґара, Сео та сестра Гелена підхопилися водночас, але старий вже покинув кімнату.

— Я поверну його, — сказав Саґара, та попростував навздогін.

Старий майже дійшов до сходів — і по його щоках котилися сльози. Саґара заступив йому дорогу.

— Пане Іто, я… благаю вибачення, — сказав священик.

— За віщо? Ви не зробили і не сказали нічого поганого, — старий усміхнувся до нього.

— Ці люди… вони стомлені, розгублені і не завжди добре розуміють, що верзуть. Зважте на те, що Реван — лише хлопчисько, а Гельтерман — просто йолоп.

— Але ж це правда, панотче. Діти та дурні просто кажуть ту правду, яку не зважуються висловити мудрі та дорослі. Сунаґіші потрібна Імперії, бо це транспортний коридор, і тут дуже зручно тримати транзитну станцію. Нас тому й захопили Ріва — це також правда. Домініонові Шезаар планета потрібна, бо через цю війну він підвищиться у Імперії. А ми… ми просто шкварки, панотче. І не потрібні нікому.

— Це не так, пане Іто.

— Ви співчуваєте нам, панотче — але ви ж чернець. Мине час, і вас покличуть у інше місце.

— Ми не ченці, - Саґара сказав це автоматично, бо завжди так відповідав, коли йому казали, що він чернець. — Але так, мене можуть відкликати будь-якого дня. Я наполягатиму, аби тут створили постійний шінден-пост.

— Для чого? — старий втер очі та усміхнувся. — Повірте, панотче, ми найбільше прагнемо одного: полишити цю планету якомога скоріше.

Саґара відчув наплив безпорадності, болісний майже до крику.

— Не робіть цього, — сказав він. — Це значитиме, що вони перемогли вас, пане Іто. Перемогли остаточно.

— Мені це байдуже, — сказав старий. — Я не був у Опорі і не підтримував Маеду.

Саґара не знав, що сказати. Старий обійшов його, почав спускатися по сходах. Саґара перестрибнув через поруччя, знову заступивши йому дорогу.

— Гай-гай, — усміхнувся пан Іто. — Чи личить священикові отак гасати?

— Але ж ми не скінчили розмову, — Саґара зморщився від болю у п’ятах. — Пане Іто, в нас достобіса роботи. Без вас ми не впораємося. Ви знаєте місто краще за всіх. Ви знаєте своїх людей. Ви не можете покинути мене так просто. Поверніться, благаю вас.

— Я стомився, — зітхнув старий — але повернувся і почав підійматися.

Сестра Сільвія знайшла у підвалах архіву плани каналізації. Трохи застарілі, але Саґара сподівався, що в цілому нічого не перемінилося.

Він хотів був того самого дня відрядити хлопців на пошуки дитини, що жила під землею, але сталося несподіване. Себто, закінчення робіт на розбиранні завалів у школі ніякою несподіванкою не було. Несподіванка сталася, коли відкрили підвал — і звідти полинув такий страшенний сморід, що Саґара не міг вдихнути, аж поки не ввімкнув фільтр шолома, і так само зробили всі інші шінденівці — взвод Коннора. А люди Яґдберґів, які не мали на собі костюмів з фільтрами, рвонули чимдуж у навітряний бік, покидавши техніку.