Страница 6 из 20
Схилившись над кліткою канарки, Клара Мусіївна намагалася таким чином заспокоїти свою улюбленицю. Канарка і справді пожвавішала, з центральної поперечної перескочила на бічну діагональну жердинку і трохи схиливши голівку на бік, невідривно дивилася на господарку крихітним чорним, схожим на маленьку бусинку оком.
– Зерняток хочеш, моя хороша? Зерняточок… Гаразд, Циречко, гаразд, зачекай трішечки, зараз підсипрю тобі проса. А ще ябручко поїж, ябручки дря нашої Циречки дуже корисні… Отак, отак, розумничка ти моя!..
Сварка у сусідів за стінкою поступово вщухла. Отож поклювавши запропоноване частування, канарка заспівала знов. Що ж до Клари Мусіївни, то вона умиротворено завмерла на краєчку ліжка, як завжди на дозвіллі розмірковуючи на улюблену тему.
Адже сьогодні була не просто звичайна п’ятниця, нічим особливим не прикметна з-поміж інших п’ятниць протягом року. Одного разу вона навмисно уточнювала в розташованому неподалік Флорівському монастирі, що 17 вересня є днем пам’яті пророка Мойсея – того самого, який вивів єврейський нарід з єгипетського рабства. А вона ж по батькові Мусіївна!..
Більш того, колись давно по війні її покійний нині тато зробив невеличкий шахер-махер у паспортному столі, завдяки якому з власне Мойсея Гершелевич перетворився на Мусія Григоровича, а родове прізвище Гебель[13] виправив на Габель[14]. А це, як новоспечений Мусій Григорович полюбляв пояснювати всім і кожному – прізвище дворянське, шляхетське. Чи то німецьке, чи польське, чи навіть французьке – не надто суттєво. Головне, що у «п’ятій графі»[15] його паспорта відтоді красувалося гордовите «росіянин». Цим пишався і сам власник паспорта, і його дружина – уроджена Фріда Зерахіївна Плятт, яка синхронно з чоловіком стала Фредерікою Захарівною Пляттер[16]. Теж, ясна річ, росіянкою. І єдиній дочці вони наввипередки втовкмачували премудрощі нового стилю життя.
– Ти, Кларочко, мусиш зрозуміти, що внаслідок останньої війни, найжахливішої з усіх воєн, що відбувалися будь-коли, світ неповоротно змінився, – авторитетним тоном заявляв батько. – І хоча говорити про це вголос не варто, однак і наш Радянський Союз насправді змінився також. В армії погони й генеральські лампаси повернули, деякі церкви знов повідкривали… Та колись про щось подібне навіть подумати було лячно!
– Так-так, і практично те ж саме сталося з дворянством: хоч як жорстоко винищували дворян до війни, але ж подивись от хоч би на Олексія Толстого: неперевершений літературний класик, тричі сталінський лавреат! – вторила йому матір. – Ні-ні, особливо тепер, після війни шляхетних людей заповажали, а далі поважатимуть ще більше. Отож повір нам, донечко: хоч як важко тепер навіть простого нареченого розшукати, та для тебе рано чи пізно знайдеться свій «червоний граф», з яким ти житимеш довго і щасливо. Можливо, навіть десь за кордоном – але можна і тут, у нас. Аби лише щасливо, заможно і довго.
Клара була довгоочікуваною пізньою дитиною. Вона повною мірою відчувала ніжність, з якою ставилися до неї престарілі батьки, а тому вірила їм беззастережно. Та й який їм сенс вводити в оману єдину донечку?! Жодного!.. Отже, все обіцяне могло бути правдою, тільки правдою і ще раз правдою. Святою непорушною правдою. Без варіантів.
І вона чекала на чудесну появу обіцяного батьками шляхетного нареченого. Чекала багато років. Раділа батьковій мудрості й далекоглядності: ще б пак, дуже вчасно прикинувшись обрусілими німцями – нащадками родів Габелів і Пляттерів, вони жодним чином не постраждали під час кампанії боротьби з безрідними космополітами і процесу ЄАК, та й всенародна ненависть до «лікарів-отруювачів» на них не позначилася. Хіба ж могло щось піти не так надалі?! Звісно ж, не могло…
Утім, рік спливав за роком, а довгоочікуваний наречений з’являтися не поспішав. Престарілі батьки померли, з відомчої квартири, колись виділеної татові, Клару Мусіївну відселили у восьмиметрову кімнатку на Старому Подолі. Хоча були в цьому і свої плюси: по-перше, діставатися до поліграфічного комбінату, в палітурному цеху якого вона працювала, було доволі зручно, по-друге, до Андріївського узвозу звідси загалом рукою подати. А це було дуже добре, оскільки саме там відбувалися час від часу зібрання неформального товариства місцевої шляхти.
Ну-у-у, точніше, не те щоб товариства… і тим паче не Дворянського зібрання, як воно іменувалося за часів царату. Боронь боже! Це було просто щось на кшталт «клубу за інтересами», де ніхто не мав жодного офіційно закріпленого статусу – просто всі знали всіх в обличчя й неодноразово вислухали історію багатовікового шляхетства кожного з членів…
Точніше, членкинь-дворяночок: адже збори відвідували чомусь лише перезрілі дівчата – такі ж шукачки руки і серця довгоочікуваного «принца», як і Клара Мусіївна та її найкраща подруга «Ріря». Жодна шляхтянка не вирізнялася з-поміж інших красою чи інтелектом, зате у кожної був якийсь хатній улюбленець: породиста кішечка, песик з підтвердженим родоводом чи на крайній випадок пташка. Отож і маскувалися вони під «товариство любителів хатніх тварин». Саме під впливом найкращої «клубної» подруги Клара Мусіївна врешті-решт вирішила обзавестися канаркою, й відтоді яскраво-жовта «Циря» скрашувала заливистими трелями процес впертого очікування шляхетного нареченого.
А сусіди?! А що з них, вбогих, візьмеш!.. Нехай собі сваряться досхочу – для їхнього рівня недорозвитку це дуже навіть припустимо. Нехай майже шістдесятирічний Самсон Данилович навідується до коханки, а його дочка Агата вичитує батька за непристойну поведінку, нехай вони там, за стінкою, навіть повбивають одне одного – можливо, Клара Мусіївна тоді матиме шанс переїхати з нинішньої восьмиметрової кімнатки в значно більшу – наприклад, в дванадцятиметрову, яку зараз займає цей престарілий «герой-коханець», якому сивина в бороду, а біс у ребро.
Отож нехай собі сваряться-чубляться! Якщо на відміну від Мойсея Гершелевича Гебеля, у Самсона Даниловича Литвака забракло кмітливості переписатися з єврейської національності в якусь іншу, більш пристойну – туди йому разом з нащадками і дорога.
А якщо ліньки було шахер-махер у паспортному столі влаштовувати… Ну, тоді можна було повестися і простіше – наприклад, як її найкраща подруга «Ріря»: просто повідомити в «клубі за інтересами», що насправді вона зовсім ніяка не Ліля Фішелевна Димарська, але уроджена Лілія Францовна Демаре. А Демаре – це французькі дворяни де Маре. Зовсім як знаменитий актор Жан Маре… Безперечно, так воно і є! «Ріря» навіть стверджувала, що в їхньому роду були знамениті французькі письменники[17], отак!..
Отже, годі й сумніватися, що і Лілія Францовна Демаре, і Клара Мусіївна Габель таки дочекаються жаданих наречених-шляхтичів. Рано чи пізно – але дочекаються. Звісно, краще б це сталося якнайшвидше, але… заради такої високої мети, як продовження шляхетних родоводів, можна і потерпіти. А поки що… поки що…
– Ну що, Циречко, сподобарися тобі зернятка? Сподобарися, ой, до чого ж сподобарися, я бачу, бачу, моє ти зоротаве сонечко!..
Канарка заливалася трелями, вдячно дивлячись на господарку крихітними чорними бусинками очей.
Вул. Правди[18], Рівне, початок жовтня 1965 року
– Микито…
Зробивши вигляд, нібито він нічого не чує, хлопець навіть не озирнувся і продовжував прямувати вулицею.
– Агов, Микито!
Ну що ж це таке?! Невже аж настільки важко зрозуміти просту річ: якщо когось кличуть, а він не озирається – то це відбувається через небажання розмовляти з тим, хто кличе! Здавалось би, все просто…
– Микито, та стривай же ти!!!
Ото причепився… Впертий. Цікаво, хто це? Здається, Ромчик… або не Ромчик?! Тоді Вілька?.. Борька?.. Максимко?.. Хоча він навчався тут вже понад місяць, проте й досі не навчився розрізняти голоси однокласників наосліп – не дивлячись на того, хто гукає. Отже?..
13
Єврейське прізвище, що походить, ймовірно, від їдишистського «губл» – «рубанок».
14
Gabbel – виделка (нім.). Також gabelle – це непопулярний соляний податок у Франції, що стягувався до 1790 року.
15
Графа радянського наспорта, до якої вписувалася національність людини.
16
На відміну від єврейського «Плятт», Плятери або Платери (нім. von dem Broele, gena
17
Жан Демаре де Сен-Сорлен (Jean Desmarets de Saint-Sorlin; 1595–1676) – французький поет і драматург, член Французької академії від самого її заснування. Походив зі шляхетної родини.
18
Нині вул. Гетьмана Сагайдачного.