Страница 20 из 27
– Але, товаришу майор...
– Ну, досить, досить словесних овацій, – підняв руку майор, наче автоінспектор на перехресті. – У кожної людини є слова-паразити, які супроводжують її все життя У вас, наприклад, – «але, товаришу майор...» У Квочки – «достеменно так», «кардинально». У мене – «спасибі, дякую», «між іншим», «до речі», «тим більше». У професора Шлапаківського – «молодий чоловіче, я тепер живу між небом і землею» або «я добре пам'ятаю лише одне: у мене склероз». До речі, це його улюблений дотеп. Саме тому, вручивши вам візитку з старою адресою, він забув внести поправку...
– Забув чи не захотів?..
– Забув, лейтенанте. Або через свій хронічний склероз, або через професорську неуважність – з людьми його професії це частенько трапляється.
– Але... – дещо самовпевнено посміхнувся лейтенант.
– Ви хочете сказати: «Але в мене є його адреса»? Я це бачу – он по тому аркушику паперу, що стирчить з вашої нагрудної кишені. То тимчасове пристанище професора. Що ви на це?
– Припустимо, але для чого ж мені він дав і візитку, і папірець з адресою? – допитливо глянув в майорові очі лейтенант.
– Цей папірець вам дала Галя. То ж анотаційний ярличок з художньої книжки. Написаний круглим, як млинове колесо, дівочим почерком...
«І про це здогадався», – подумав Фостиков.
– Здогадався. Ви залучили до нашої роботи громадськість, і це дуже похвально. Мені тільки одне прикро, що ви Галю посадили в машину Голубея, попросивши її простежити, де тепер мешкає Арнольд Іванович, самі ж спокійно поїхали в аеропорт, переконавшись, що Галина сіла в автомобіль номер 13-13 і шофер помчав слідом за Шлапаківським...
– Чому ви кажете «шофер», а не Голубей? – поцікавився лейтенант.
– Якби там сидів Голубей, ви б не посадили свою дівчину поруч цього сучасного донжуана. Про це ми з вами говорили. Ви швидше поїхали б самі. Але ви цього не зробили – я доручив вам затримати містера Аллана, який усе ж сів за обгороджений столик у ресторані. А тепер досить розгадок, давайте сюди нову адресу Шлапаківського і запрошуйте цього ікса. Бо Квочка вже не витримує. Ви чуєте, як він нетерпляче крякає під дверима, і від цього постійно морщитесь...
Лейтенант подав квадратний папірець на цупкому папері № 218 і, захоплено дивлячись на шефа, майже вигукнув:
– Ну, товаришу майор, якби я міг стати таким, як ви... Я б... Ну, я не знаю, що б я зробив, якби тільки...
– Станете, Женю, станете. Я вже вам про це казав. Тут головну роль грає загострена з двох кінців, як олівець, спостережливість і глибокий, як артезіанський колодязь, аналіз. Поставивши себе в уяві на місце іншого, ви повинні завжди запитувати себе: «Як би в такому випадку вчинив я?» А тепер запрошуйте того містера Аллана, чи як там його.
Майор сів і, відкинувшись у кріслі, приготувався до зустрічі.
Містер Ікс
Містер Ікс до кабінету не увійшов, а швидше вплив. Перевалюючись з боку на бік, він нагадував качку, якій у воло замість ряски хтось накидав з півпуда шроту. Невеликий, опецькуватий чоловічок, схожий на Піквіка[15], але з товстішими і значно коротшими ніжками, зупинився напроти майора. З плеча містера Ікса звисав фотоапарат. У лівій руці він тримав старий і потертий портфель, на якому виблискував латунний ромбик з дарчим написом. Щоб усе це зафіксувати в своїй пам'яті, майору Ситорчуку було досить однієї тисячної долі секунди. «Цей портфель належить професорові Шлапаківському», – із швидкістю, більшою, ніж швидкість світла, прорізала думка його аналітичний розум.
– Містер Аллан Калл, – відрекомендувався Ікс і запитав Ситорчука, якою мовою інспектор міліції найкраще володіє, щоб вони могли ліпше порозумітися.
– Ви краще запитайте мене, – попихкуючи люлькою, промовив майор і вказав на м'яке крісло – улюблене місце сержанта Квочки, – якою мовою я не володію. На це питання мені буде легше відповісти.
– О, – тільки й промовив містер Аллан Калл і, сівши в крісло, сказав: – Mersi. Тоді вибираємо французьку, оскільки я є англієць...
– Гаразд, – відповів Ситорчук чистою французькою мовою без найменшого акценту, що викликало в душі лейтенанта Фостикова нову хвилю захоплення своїм шефом. – Це моя улюблена мова, – додав майор і тут же уточнив: – Після рідної, звичайно.
– І моя теж, – криво посміхнувся містер Калл. – Хоч я є англієць і, як кожний англієць, люблю французьку мову, але не люблю самих французів.
– Я, – вийняв з рота люльку майор і хотів сказати, що за вимовою містер Калл швидше німець, ніж англієць, але той перебив його:
– О, ви говорите й по-німецьки?
– Яволь.
– Зер гут! – похвалив містер Аллан і знову перейшов на французьку: – Noblesse obliqge[16]...
Майор кивнув головою на знак згоди й затягнувся.
– Mon amie, – вів далі Калл, – La valon te du diable[17]...
– Де саме? – перепитав майор.
– Aeroportu... Ich bin... tout-a-fait épuisé...
– Квочко, – звернувся до сержанта майор; – Принесіть, будь ласка, пляшку чогось міцненького.
Коли сержант Квочка приніс пляшку молдавського коньяку «Дойна» і дві склянки місцевого виробництва, містер Аллан Калл позитивно завовтузився, і радісна усмішка вже не сходила з його круглого, як ювілейна тарілка, обличчя.
«Англієць, а наче "Людина, котра сміється", – подумав майор. – Тут щось не так».
– Ви дуже догадливий, містер Ситорчук, а мені й справді tout-a fait degoutant[18], – беручи склянку, мовив містер Аллан.
– А зараз давайте спробуємо розібратися в ситуації, – з чистим французьким прононсом сказав Ситорчук і, ледь пригубивши, відсунув склянку вбік. Потім підійшов до свого улюбленого місця – вікна – і раптом, ні сіло ні впало, згадав Іспанію, кастаньєти, кориду, тореадорів і чарівну танцівницю з Андалузії.
– Hace demasiando calor[19], – промовив Ситорчук і відчинив вікно.
– No es muj oqradable, Mucha coriente[20], – мовив йому в унісон містер Аллан і, глянувши на майора, перевів погляд на повну склянку. – Junesse ne dure qu
– Буна зіва! – посміхнувся містер Аллан, збившись після другої повної склянки «Дойни» на молдавську мову.
– Ви хотіли сказати «мулцумеск», тобто дякую?
– А що я сказав?
– Ви сказали «добридень!» – переклав майор. Квочка ледь не затанцював на місці. «Молодець майор. Один – нуль. Втер носа цьому закордонному вискочці». Очі його так світилися, ніби не містер Аллан ковтав коньяк, а сержант.
– О генацвале, салам алейкум, герай[22], – містер Аллан потягся до маслин. – Il faut absolument que je vois[23] Шлапаківського.
– Мені теж, – промовив холодно майор. – Але де він тепер, вам, містере Калл, краще знати.
– Je ne comprends pas[24], – містер Аллан перестав посміхатися.
– Мені теж не все зрозуміло. Скажімо, яку ви ставили перед собою мету, щоб у такий спосіб викрасти нашого науковця, а подати це так, начебто він у вас викрав документи і втік за кордон... Тут нема логіки: втікати з документами туди, звідки їх привезено. Ви розумієте мене?
– La cauchemar, merdeÿ[25].
– Він наче крізь землю провалився.
– O, lj est mort[26], – містер Аллан остаточно перестав посміхатися й пити. На його обличчі застигла гримаса переляку...
15
Піквік – натяк на головного героя роману Чарльза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу».
16
Шляхетність зобов'язує (франц.).
17
Друже, лихий поплутав (франц.).
18
Так гидко, що далі нікуди (франц.).
19
Тут надто душно (ісп.).
20
Це не зовсім приємно. Тут дме (ісп.).
21
Вічно молодим не будеш (франц.).
22
О, любий друже, добрий день, хорошо – набір слів з трьох мов: грузинської, узбецької, литовської. (Прим. авт.).
23
Мені обов'язково треба побачити пана... (франц.).
24
Я не розумію (франц.).
25
Кошмар, чорт забирай (франц.).
26
О, він мертвий (франц.).