Страница 78 из 79
Почну я мабуть своє ессе з того, що, хочемо цього ми, чи не хочемо, але всі ми, хто у великій, хто в меншой мірі, но є потенційними жертвами; (лохами) ошуканців, злочинців, шахраїв, бомбил, фармазонщиков та іншої нечистоплотної на руку публіки, якої у наш неспокійний час розвелося незліченна безліч.
Так, так, шановні читачі, це сумно, але таки факт має місце. Парадокс ситуації полягає в тому, що в людині самою природою вже закладено потяг до обману і якщо йому не вдається самому когось обдурити по житті, то незабаром обдурять його самого. Обведуть на рівному місці, як останнього лоха. На жаль,.. така проза жанру самого життя. Як кажуть вченні люди — аксіома.
Може кто хоче зі мною посперечається і спробувати мене переконати в тому, що прожити життя можна чесно? Спробуйте, хоч не раджу марно витрачати на мене своє красномовство. Життєвий досвід мені не дозволить з вами погодитися. Бажав би я особисто поглянути на такого сумлінного і чесного чоловіка, який прожив своє життя ні разу не вдаючись до шахрайства, обману, крадіжки, ліні, обжерливості, й іншим надмірностям, які так допомагають нам гарно проводити наші швидкоплинні дні на Землі.
Просто одні люди це роблять з філігранною майстерністю — такий тебе обжулить і хочеться його наздогнати і ще дати йому грошей, тому що він майстер своєї справи, а інший пре, як бик на роги, ніби він не аферу з видавництвом книг провертає, а хоче ломанути фомкою сейф. Подивишся на такого ломовика, на його кустарно виготовлену в домашніх умовах заготовку і мимоволі закрадається думка: «А чи все у нього гаразд з головою, хто поведеться на його безмозклу затію?» Ви не повірите: і знаходяться, і ведуться, і кланяються у пояс дякують благодійнику, який надаючи, за їх же гроші, їм послугу, друкує в чужій друкарні їх літературні праці. Беручи за свою працю (балаканину своїм язиком?) саму малість — їх шмат масла на свій шмат хліба.
Що тут можна сказати — якщо у людини є своя друкарня — це одне. Його прибуток, ваш шмат масла, осідає в його кишені по праву більш підприємливого чоловіка, який зумів, на відміну від вас, організувати свою справу — скажімо ту ж друкарню. І все одно він вас жучит на розцінках, які могли б бути і нижче. Совість же треба все-таки мати. Але звідки вона візьметься, якщо він ще в дитинстві поміняв її у дітсадку на жуйку.
І зовсім іншу справу, ми спостерігаємо, коли між вами та видавництвом виникає оснащений фомкою жучара посередник, який крім свого чесного слова, що його прибуток буде мінімальний, нічого за душею не має — ні тієї ж друкарні, ні свідоцтва про підприємництво, і навіть на відміну від видавництва він не береться допомогати вам продати ваші видані книги.
У мене питання: Який сенс зв'язуватися з посередником, коли ті ж друкарні зроблять все що потрібно і навіть допоможуть вам з реалізацією ваших книг?
Поки ви, шановні читачі будете обдумувати відповідь, я піду загрунтую холст на свою картину. Хочу заваяти на ньому шедевр Далі або Пікассо і впарити якомусь лоху за оригінал. Жартую, шановні читачі, жартую, мої авторьськи картини і так непогано розкуповуються. Я мабуть і є приклад того чоловіка, який чесно їсть хліб з маслом зі своєї праці.
Заробляти чесно на шматок хліба у наш нелегкий час надзвичайно важко, але заробити ще й на масло подвійно складно. Я б навіть сказав неможливо. Сама держава не поспішає надавати допомогу підприємцям, а молодим і поготів.
Я розповім про один випадок, який стався не так давно. Прийшли якось до мене за порадою і фінансовою підтримкою два молодих хлопця. Захотілося їм своїм ноу-хау, поліпшити людям життя в місті. Що можна сказати — добра справа. Але не тут-то було — не всі так думали. Чиновники, які сидять у своїх кабінетах свою справу туго знають — тримати і не пущати. Що я спробував, молодим підприємцям і пояснити: «Ніхто вам тут молоді люди не допоможе. і тим більше грошей під вашу витівку не дасть. У кращому випадку срісуют ваш проект і вже виставлять під своїм дахом. А вам порадять йти працювати на завод»
Як у воду дивився, кинули молодих підприємців, як лохів, підім'яли їх ідею під себе і стали заробляти гроші, не особливо обтяжуючи себе моральними принципами. Але й хлопці в боргу не залишилися, більше бути лохами не захотіли — пішли по шляху найменшого опору — влаштувалися чиновниками і стали брати хабарі.
Чи виграло від цього місто? Якщо врахувати, що вкрадене у них чиновниками діло, незабаром стухло, а місто збагатився кількома пройдисвітами — не думаю.
Можна навести масу прикладів, коли чесні люди намагалися просто робити свою справу, займаючись бізнесом, забезпечити собі спокійну ситу старість, а дітям забезпечене життя. Начебто все просто — продається квартира, на часть тих грошєй купується машина, а на іншу закуповується, з метою перепродажу, на оптовому ринку, якийсь товар. Схема проста і не вимагає багато розуму. Працювати повинна без осічок — купив, привіз, перепродав, знову привіз і так до нескінченності або поки не назбирається сума, яка влаштувала б усіх. Знову жартую. Зазвичай це погано закінчувалося: або машину уженуть з товаром на трасі, або хвацько клофеліну наллють у вагонний кип'ятильник і поки весь вагон спить, виносять усе найцінніше, або просто діло не йде як слід і люди стають банкрутами без грошей та житла. А там вже куди крива вивезе. Зазвичай в кримінал, робити чергових лохів.