Страница 57 из 64
Тривала системна невизначеність у сфері ціннісних пріоритетів українського суспільства створює таку світоглядну та психологічну атмосферу, в якій стають умовними, тобто не сприймаються як знаки реальності фундаментальні поняття суспільного розвитку. На ґрунті цієї екзистенційної порожнечі виникає та набуває катастрофічного характеру деградація внутрішнього світу особистості, що веде до фізичної недуги населення, зростання злочинності в країні, кількість самогубств, апатії, нераціональної та ірраціональної поведінки, втрати духовних і моральних цінностей тощо.
Суспільні зміни, впливаючи на соціальну ситуацію, породжують процес ціннісного відчуження, який виникає внаслідок усвідомлення особистістю невідповідності офіційно задекларованих цінностей реальним ціннісним орієнтирам. Внаслідок цього відбувається порушення усталених адаптаційних практик особистостей, різні групи людей вимушені звернутися до стратегії заміщення цінностей, які втратили свою функціональність, іншими ціннісними зразками, що більшою мірою відповідають новим соціальним умовам.
В українському суспільстві нині переважають вимушені адаптації, що характеризуються використанням захисних, компенсаторних і деприваційних практик. Вони спрямовані на самозбереження адаптанта – підтримку всіма можливими засобами status quo та пов’язані з обов’язковою зміною способів взаємодії з оточенням, але при збереженні в цілому старих, традиційних цілей та цінностей.
У певних випадках перехід до нових можливостей, нового типу суспільних відносин вплинув на формування індивідуальної поведінкової активності. Найважливішими ознаками соціальної активності особистості (на противагу пасивності, інертності) є сильне, стійке, а не ситуативне прагнення, впливати на соціальні процеси (в решті-решт суспільства в цілому) та реальна участь у громадських справах позитивного характеру. На жаль, близько третини мешканців України залишаються життєво індиферентними, вони сподіваються на опіку з боку держави й суспільства. Серед них не лише люди похилого віку, а й значна кількість цілком працездатних.
Процес трансформації в нашому суспільстві охопив усю систему соціальної організації та систему життєвих цінностей, що знаходить своє відображення в індивідуальній свідомості особистості. Глибокі зміни, які охопили широкий спектр соціальних чинників, вимагаючи зміни стратегії життя й техніки повсякденної поведінки, зумовили потребу введення в дію нових адаптаційних механізмів. Для багатьох це завдання виявилося занадто складним. Нового змісту набули процеси: ідентифікації, з поступливо-компромісним типом поведінки; індивідуалізації з відчуженим типом поведінки; інвестиції – з інвестицією, як формою найбільш корисного для суспільства та людини розв’язання внутрішнього конфлікту, шляхом вкладення особистісного потенціалу в реалізацію соціокультурної мети, тип поведінки колаборативний; також маргіналізації, з нонконформним, негативістським типом поведінки; девіації з агресивно-руйнівним типом.
Виявилося, що криза в українському суспільстві інтенсифікує соціальні ідентифікації особистості з повсякденним ближнім оточенням (родина, близькі, друзі по роботі, люди одного покоління, сусіди). Якщо в певних адаптантів незначне або взагалі відсутнє близьке коло людей, а інші “соціальні опори” ідентифікації послаблені (старі зруйновані, нові не створені), то це посилює деструктивну спрямованість адаптивної поведінки, провокуючи виникнення різноманітних соціальних патологій.
Сьогодні соціальні суб’єкти використовують для задоволення власних потреб протизаконні засоби частіше, ніж у попередній період. Одні й ті самі індивіди або групи стають учасниками відразу декількох типів неправових соціальних взаємодій: в одних вони можуть бути об’єктами сваволі більш сильних соціальних суб’єктів, а в інших, навпаки, самі стають цими суб’єктами.
Ми змушені констатувати, що сучасне суспільство перебуває в стані аномії, що є результатом конфлікту чи розбіжностей між “культурною” та “соціальною” структурами. Вона виражається в унеможливленні досягнення “цілей, що їх визначає культура”, нормальними, законними, встановленими в суспільстві засобами. Цей стан спонукає до пошуку інших – девіантних – способів задоволення потреб і пошуків шляхів адаптації до ситуації, що склалася.
Доцільно наголосити на тому, що соціальні суб’єкти часто змушені діяти не за моральними нормами, а керуючись уявленням про економічну доцільність. Їхня ціннісна орієнтація викривлена впливом ринку – цінувати гроші понад усе, діяти так, як вимагає того ринкове середовище. Отже особистість, розуміючи значення вселюдських цінностей, змушена діяти всупереч їх настановам. Тим-то домінуючою мотивацією поведінки стають економічні цілі та вигоди, а вищі цінності нехтуються. Наслідком означеного регресу є примітивні форми адаптації, зумовлені спотвореною системою ціннісних пріоритетів.
За умов, коли не всі соціальні суб’єкти здатні сприйняти такі цінності, значно зростає вплив чинника бідності, що посилює стомленність, апатію, розчарування та зневіру, спонукаючи до девіантної поведінки. Внаслідок глобальної переоцінки цінностей психологічні інвестування можуть бути законними та незаконними. Законні не завжди ефективні, а незаконні небезпечні своєю маргінальністю та девіантністю. Субкультура бідності, що за своєю природою є культурою маргінальних груп, стає, на жаль, домінуючою. Ця тенденція загрожує звести нанівець усі зусилля з реформування суспільства.