Страница 15 из 60
В Ы Д Е Р Ж К А
из справки о подл./лит. дело № 199
ГУБЕНКО Павел Михайлович – служит секретарем редакции «Селянська правда». С сотрудниками обращается хорошо.
Имеет связь с бывшим деятелем Центральной Рады /с Голубовичем и др./ Часто за протекциями к нему обращаются лица, далеко стоящие от Соввласти /напр. один бывший поп и т. д./ Сейчас он проводит много времени с артисткой Держдрамы – МАСЛЮЧЕНКОВОЙ. Обязанности секретаря исполняет хорошо. Хорошо связан с провинцией /частая переписка/.
Верно:
Пом. Уполномоч. КРО ГПУ УССР /Шерстов/ [Підпис]
Сов. секретно
МЕМОРАНДУМ
по гр-не ГУБЕНКО Павле Михайловиче /ОСТАП ВИШНЯ/.
За вчерашний день установлено, что в продолжение последних двух месяцев ОСТАП ВИШНЯ выезжал месяц тому назад в г. Москву. Ездил он туда вместе с Гнатом ЮРОЙ, ЗЕГЕРОМ /сотрудником журнала «Всесвит»/ и еще кем-то по делам Держдрамы. Из Москвы он, вместе с этими лицами, никуда не заезжая, вернулся в Харьков.
Последний раз ВИШНЮ видели 22 марта.
ВИШНЯ в прошлом – украинский эс-эр. Имеющиеся у нас о нем данные говорят, что он лояльно относится к Советской Власти и ругает себя за прошлое участие в петлюровском движении, когда он работал в петлюровской печати.
Компрометирующих сведений о нем не имеется.
НАЧ. СО ГПУ УССР [Підпис] /ГОРОЖАНИН/
26 марта 1926 года.
ГУБЕНКО бывш. член УПСР. Вступил в партию в 1917 г. или 1918 г. При УНР работал в газете «Трибуна» – оффициозе правительства УНР и в журнале «Тризуб». Отступал вместе с войсками Петлюры до Каменца. В Каменце жил в 1919—20 г.г. В 1920 г. вместе с ГОЛУБОВИЧЕМ остался в подпольи. В момент ареста ГОЛУБОВИЧА, ГУБЕНКО скрылся в Полтавскую губ. и жил в своем селе – Грунское. Сейчас много работает над литературой и посвящает ей все время. В общественной жизни участия не принимает. В широких украинских кругах его не видно. До 1922 г. он поддерживал материально автокефальную церковь, но затем перестал вносить деньги.
ЖУК
ВЕРНО:
П/УПОЛНОМОЧЕННОГО [Підпис] /ШЕРСТОВ/
Довідка про встановлення постійного нагляду
за Губенком П. М.
28 березня 1926 р.
С П Р А [В] К А
28/III дано задание в осведомотделение об установлении постоянного наблюдения за Губенко Павлом Михайловичем с целью освещения его политфизиономии в настоящее время.
Пом. Уполномоченного КРО ГПУ УССР [Підпис] /Шерстов/
28/III 1925 г.
Марину Кривоверху знав я дуже добре… Прекрасна жінка… Працювала вона в однім із «коматів», а я туди (в «комат») частенько зазирав по ділах (ділов! ділов!). Ну й познайомилися…
Марина Кривоверха, розносячи чай, уздрить, бувало, і мене, та й до мене:
– Мо, й ви випили?.. Випийте!! Чайок – він не вредить!..
Марина, як бачите, була в тому «коматі» за служницю… Чай ото, було, розносить, а після «державних трудов» – «наслідки» було то підмітає, то ганчіркою повитирає, щоб чисто було скрізь…
Завхоз так їй і наказав, як бралася вона за працю:
– Щоб мені скрізь чисто було!
А Марина на те йому:
– Та то вже сама знаю. За те й гроші платите.
Справна була жінка Марина… Ніколи їй ніякого «замічанія»…
Була Марина з Полтавської губернії, округ ніяких не визнавала і казала завжди, як було спитаєш її:
– Якої ви округи, Марино?
– Та я ж уже вам казала: Полтавської я губернії, а «в'єзду» Кобиляцького… То тепер округи, кажуть, пішли, а я як з села виїхала, так тоді ще писалося, що з «в'єзду».
Любив я з Мариною побалакати: землячка ж, полтавська. Ну, ото, було, й спитаєш:
– Хто ж ви така, Марино, українка, чи хто?
– Авжеж не хто: полтавська, українка.
– А якою ви мовою говорите?
– Ото причепились! Такою, як чуєте… Якою люди, такою й я…
– І в школі вчилися, Марино?
– Аякже, дві зими ходила.
– Так якою ж ви мовою говорите?
– Та знаю вже я вас, знаю: вкраїнською говорю.
Побалакаємо ото, так і розійдемося. Хороша була жінка Марина, і роботяща, й привітна… І про панів не любила згадувати.
Трапилося так, що давненько я з Мариною бачився: не ходив до того «комату».
Чимчикую якось улицею, а до мене:
– Драстуйте!..
Дивлюсь – Марина.
– Драстуйте, голубочко! Ну, як воно, що воно? Де ви йдете?
– Та йду оце квитка купувати. Додому їду. Розщитали!
– Як?
– А так. Не видержала тої мови вкраїнської… «Здаменту не здала».
– Як? Розкажіть!
– А так. Вчили ото нас на курсах, чи як вони, щоб усі по-нашому вивчилися говорити й писати… Раніш ото воно «по-панському» все було… І я ото ходила, слухала… Як я людина не дуже ото грамотна, ходила так собі… «Трохи поспиш, трохи послухаєш». Коли ось комісія.
– Марино, – говорять, – Кривоверха!
Підходю…
– Звідки ви? – питають.
– Полтавська.
– Українську мову знаєте?
– Аякже… Руської не втну, а свою, – кажу, – знаю.
– Так скажіть нам, що таке «родовий відмінок»?..
Я їм одказую:
– Відмінка не чула, а щодо родів, то траплялося. Родила, – кажу, – од покійного чоловіка Пилипка, та господь прибрав… Та воно й краще. Як удовою, та ще й з дитиною…
А вони мені:
– Не те! Не те! Ми не про те… «Відмінок»… а «падеж» знаєте що таке?
– Так чула від батька, що колись на скотину було таке лихо, падіж, а за моєї пам'яті не було такого.
– Не знаєте, – вони говорять, – ви граматики… Сквернувато. А про «вольовий спосіб» знаєте? Про «повелительное наклоненіє»?.. Як воно в нас буде?
– А чого ж не знаю. Звелять – зроблю, не звелять – не зроблю. Наше діло таке.
– Ну, йдіть, – кажуть.
Пішла я… Та оце як бачите – на вокзал аж іду.
– Да-а-а-а!
Замислився я дуже: шкода мені землячки зробилося.
«І чого я, – думаю, – не комісія?!»
Сів в автобус і їду.
Чую розмову:
– Откуда ви, Вадим Федорович?
– Ф-ф-у! Екзамен по українізації дєржал!..
– Ну і как?
– Прекрасно. Спросили меня про «вольовий спосіб»… Я їм как зашпандьоріл. «Вольовий спосіб», ето бившеє повєлітельноє наклоненіє. Полноє окончаніє, – говорю, – форм «вольового способу» такоє… Ах, чорт, уже забил! Да ето і нє важно… Однім словом, первая категорія…
– Поздравляю! А мнє еще предстоїт ета непріятность!..
Щасливий Вадим Федорович.
А Марині, бідолашній, не поталанило.
P.S. Не знаю, може, мої тут приклади (про Маринин іспит) подібні до прикладів Виборного Макогоненка в його знаменитих гуморесках, – пробачте мені цей «плагіат», – я тут зовсім в іншу точку б'ю. Приклади тут мають другорядну вагу.
ДІЙОВІ ОСОБИ:
1) Голова комісії українізації.
2) Два члени комісії.
3) Радянська панна.
4) Кумедник.
5) Хор бурсаків.
Всі дійові особи – переодягнені бурсаки.
Кумедник (вискакує й дзвонить). Гей, латрижники, ланці, розбишаки, поганці, цитьте! Тихо, невігласи, сміріте ваші гласи! Зараз почнеться комедія, весела інтермедія.