Страница 15 из 37
Уважається, що Хозарія виникла в середині VII ст., виділившись із західної частини Тюркського каганату. На її чолі стали кагани з династії Ашинів. Ця держава контролювала землі Північного Кавказу й Передкавказзя, Нижнього й Середнього Поволжя, сучасного північно-західного Казахстану, Приазов’я, північну частину Криму, а також степи й лісостеп Східної Європи й Дніпра. Спочатку центр каганату розташовувався на території північної частини сучасного Дагестану, але пізніше перемістився в пониззя Волги.
Поширеною є думка, що хозари були кочівниками й розмовляли однією з тюркських мов. Щоправда, Хозарський каганат, як середньовічна імперія, був поліетнічним, а його мешканці займалися не лише скотарством, а й землеробством. До складу каганату входили слов’янські племена – далекі предки сучасних українців. Велику роль у економіці держави відігравала транзитна торгівля.
Через терени Хозарії проходили важливі торгові шляхи: водні (Волгою та Дніпром), а також великий сухопутний «шовковий» шлях із Китаю до Європи. Цією транзитною торгівлею переважно займалися євреї. Для них Хозарських каганат із часом став «їхньою державою», де вони користувалися чималим впливом.
На початку ІХ ст. в каганаті відбувся державний переворот, і владу тут захопив Обадія, який, схоже, був єврейського походження[52]. Відтоді влада кагана стала символічною. Він ніби репрезентував вищі божественні сили, жив ізольовано у своєму палаці і його лише раз на рік показували народу. Становище хозарського кагана нагадувало роль, яку в багатьох народів відігравав священний правитель[53]. Натомість реальна влада опинилася в руках беків. Обадія поширив у державі равіністичну форму юдаїзму, збудував синагоги й школи, запросив до країни юдейських учителів, установивши їм щедру плату. Показово, що відомі нам імена каганів зазвичай були тюркськими. Лише останні кагани мають уже єврейські імена. І є свідчення, що вони дотримувалися юдаїзму. Зате беки мали імена єврейські й, безперечно, ідентифікували себе як юдеїв.
Хозарський каганат
Легенда про прийняття хозарами юдаїзму наводиться в листі царя (кагана) Йосипа з Хазарії до Хасдая ібн Шапрута, що мешкав у Іспанії[54]. Лист датується ніби 930 р., хоча існує думка, що це фальсифікат пізнішого періоду. У цьому творі говориться, ніби за царя Булана, який був попередником Обадії, хозари здійснювали вибір віри між християнством, мусульманством та юдаїзмом. І вибір був зроблений на користь останнього. Дещо подібну легенду маємо в «Повісті минулих літ», де йдеться про прийняття християнства князем Володимиром.
Лев Гумільов
Юдаїзм ніби став державною релігією в Хозарському каганаті, точніше його верхівки. Це не означало, що цю релігію прийняла більша частина населення.
У ІХ ст., завдячуючи транзитній торгівлі, яка опинилася переважно в руках єврейських купців-рахдонітів, Хозарський каганат процвітав. Його великі міста були торговими, ремісничими й, очевидно, адміністративно-політичними осередками. Одне з таких міст розкопали археологи біля сучасного Харкова. Це т. зв. Салтовське городище. Його укріплена частина займала територію 120 гектарів. Окрім того, навколо цієї укріпленої частини простягалися передмістя на відстань до 3 кілометрів[55]. Хозарська столиця Ітиль, яка була розташована в пониззі Волги, вражала подорожніх своїми розмірами. Довжина міста сягала близько 10 кілометрів. Були там різноманітні культові споруди, палаци правителів, караван-сараї, бані, величезні базари, на яких можна було купити дешеву баранину, рибу та інші продукти. Сюди постійно прибували кораблі й каравани з товарами. Життя міста кипіло. Значну частину його населення становили євреї[56]. Поряд із ними проживало чимало представників інших етносів та віросповідань.
Суттєвою проблемою держави було те, що тут не сформувалися ефективні чинники консолідації населення. У каганаті проживали представники різних етносів: власне, хозари, інші тюркські племена, зокрема булгари, племена слов’янські, євреї, можливо, й інші етноси. Серед них були й кочівники, і осіле населення, зорієнтоване на землеробство, і такі, хто займалися торгівлею (переважно євреї).
З приводу багатств цього державного утворення Лев Гумільов писав таке: «Хозарський каганат – а точніше, колонія рахдонітів – у ІХ ст. володів величезними багатствами, які отримувалися від торгівлі китайським шовком, закамським хутром та слов’янськими рабами. Купців підтримували всі деспотичні режими: імператори династії Тан, Каролінги, Аббасиди в Багдаді та Омейяди в Кордові». Далі історик говорить про те, що каганат утримував своїм коштом добре навчену армію – від 7 до 12 тис. чоловік. Щоправда, воїни були… мусульманами. Й, відповідно, не бажали воювати проти своїх одновірців[57]. Гумільов навіть іменує Хозарський каганат етнічною та соціально-політичною химерою. Іноді дослідник у такій характеристиці перебирав міру, але певна частка істини в цих твердженнях є. Справді, багатство каганату виявилося «поверховим». Більша його частина концентрувалася в руках еліти. Простолюд практично від нього нічого не мав.
Спосіб життя, мова, культура цих етносів помітно різнилися між собою. Не було між ними єдності й релігійній царині. Юдаїзм, який сповідували євреї і який став релігією верхівки каганату, залишався релігією елітарною, вірою відносно вузького кола людей. Значна частина населення держави дотримувалася традиційних язичницьких вірувань. Водночас тут поширювалося християнство й особливо мусульманство. Мусульманською, як уже зазначалося, була армія.
Основним консолідаційним елементом Хозарії були гроші. Каганат фактично став торговою корпорацією, яка частину своїх велетенських прибутків віддавала на армію. Саме завдяки армії й утримувалися стабільність і порядок.
Про соціальну консолідацію в каганаті говорити не варто. Відмінність між верхівкою й низами була дуже великою. Вони ніби жили в різних світах.
Такий стан речей не міг зберігатися довго. Каганат – це був колос на глиняних ногах. Переорієнтація чи переформатування торгових шляхів, які проходили через Хозарію, могли боляче вдарити по державній системі каганату. Адже це могло призвести до скорочення доходів, а, відповідно, й до руйнації наявної системи відносин. Можна погодитися з такими міркуваннями щодо економіки цієї держави: «…посередницька роль отримала й негативне значення – економіка в основному почала спиратися на перепродаж, а держава ставала паразитуючим органом, який залежав не від внутрішніх, а від зовнішніх чинників»[58].
922 р. виникає мусульманська Волзька Булгарія на волзькому торговому шляху, що донедавна перебував у сфері хозарського впливу. Подібні процеси відбуваються в Подніпров’ї, яке теж контролювали хозарські правителі. Тут виникає державне утворення русів, яке бере під свою опіку шлях «із варяг у греки».
Наприкінці ІХ – на початку Х ст. Хозарська імперія починає розпадатися. На її околицях виникають конкуруючі з нею держави. Руйнування ж каганату відбулося наприкінці Х ст. «Добили» цю державу руські князі, зокрема Святослав. Його син Володимир уже іменувався каганом. Руси ніби перейняли державну традицію Хозарської держави.
Можна говорити, що в другій половині ІХ ст. формується Руська держава. З часом вона набирає сили й стає суперником Хозарського каганату. Адже Русь «відібрала» в хозарських правителів не лише шлях «із варяг у греки», а й частину великого «шовкового» шляху з Китаю до Європи.
52
Цукерман К. Про дату навернення хозар до іудаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря. Ruthenica. К., 2003. Т. ІІ. № 2. С. 54–84.
53
Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. К., 2005. С. 154.
54
Публікацію листа і його інтерпретацію див.: Коковцов П. К. Еврейско-хазарская переписка X в. Ленинград, 1932.
55
Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 162–163.
56
Заходер Б. Каспийский свод сведений о Востояной Европе. М., 1962. С. 140–143.
57
Гумилев Л. Открытие Хазарии. С. 310.
58
Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. С. 156.