Страница 26 из 36
Т. Шевченка.
Княжне Варваре Николаевне.
97. О. П. Чернишова до Т. Г. Шевченка
2 грудня 1847. Оренбург
2 декабря 1847. Оренбург.
Любезный друг г[осподин] Шевченко!
Простите меня за мое столь долгое молчание, причин тому решительно никаких не было, кроме лени, которою я могу гордиться перед всеми лентяями. Письмо ваше от 24 октября с[его] г[ода] я получил, за которое весьма, весьма Вас благодарю – приложенные же письма, по приезде моем в Петербург, будут отданы по принадлежности.
Вручитель этого письма Лев Иванович д’Андре, с которым я хорошо знаком, прошу и Вас последовать моему примеру, он прекрасной человек и большой любитель до изящных искусств – даже сам немного занимается живописью – он брал уроки в Петербурге у нашего общего знакомого Ник[олая] Иван[овича] Тихобразова (который теперь уже находится в Риме). Генс Вам кланяется, он целое лето жил во внутренней Орде киргизов и недавно только что приехал. Много рассказывал мне про живописность тамошних киргизов, которые отличаются от здешних тем только, что одеваются гораздо богаче.
Теперь скажу Вам, что я воспроизвел в течение лета; совестно даже говорить, потому что очень мало, а все это потому, что я страдал ужасно глазною болью, так что и теперь еще у меня глаза чрезвычайно слабы, в день 5 часов работ, никак не больше. Написал 2 этюда с натуры, один в здешней роще, другой за Прорвою (верстах в 5-ти от Оренбур[га]) и еще вид киргизской степи, за Меновым двором. А потом несколько рисунков акварелью и сепиею, более сцены: киргиз и бухарцев.
Будьте осторожны, милый мой Тарас, в отношении рисования, т. е. не рисуйте, не нарушайте волю Государя – в Орской креп[ости] есть какой-то арестант из сенатских чиновников, который имеет страсть писать доносы, черт его знает, как он это умеет делать, за ним строжайший надзор имеют, и при всем этом он доносит разные пасквили; так не желая Вам более несчастия, прошу Вас остерегаться. Прощайте, любезный сотоварищ, желаю Вам быть здоровым; будьте тверды духом и уповайте на Бога.
Вам предан[ный]
Алексей Чернышев.
Отец мой свидетельствует свое глубочайшее почтение, брат Александр тоже, и мой младший брат с Олею кланяется.
98. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба
11 грудня 1847. Орська фортеця
К[репость] Орская, 1847.
Декабря 11.
Великим веселієм звеселили ви мене своїм добрим, християнським листом у цій бусурманській пустині. Спасибі вам, друже мій добрий, я з самої весни не чув рідного, щирого слова. Я писав туди декому. А вам першим Бог велів розважить мою тяжку тугу в пустині щирими словами. Спасибі вам. Не знаю, чи дійшов мій лист до ваших рук (бо я послав у Седнев 24 октя[бря], не знаючи, що вас Бог заніс аж у Одесу). Жаль і дуже мені вашої маленької, згадаю, то так, неначе бачу, як воно манюсіньке танцює, а Ілья Іванович грає і приспівує… не скорбіть, може, воно добре зробило, що перейшло на той світ, не мучене страстьми земними. Були ви у Яготині літом, що там діється? Де тепер живуть яготинськії анахоретки? Я писав через вас до В[арвари] Н[іколаєвни], не знаю, чи дійшло. Що вона, сердешна, поробляє? Скажіть їй, як побачите, або напишіть, нехай до мене напише хоч одну стрічечку, її прекрасная, добрая душа мене частенько навідує в неволі. Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. І до всього того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм, а тепер цинга, у мене її зроду не було, а тепер така напала, що аж страшно. Холера, благодарить Бога, минула нашу пустиню, а ходила близько. Сажин мені нічого не пише, не знаю, де він дів мою портфель з рисунками дрібними, там цілий жмут їх було. Як побачите його, то спитайте, та й возьміть до себе, а ящик з олійними фарбами нехай собі оставить. Ви питаєте, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна. Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать и рисовать. А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! – та ще й у казармах. Добрий мій друже! Голубе сизий! Пришліть ящичок ваш, де є вся справа, альбом чистий і хоч один пензель Шаріона. Хоч інколи подивлюся, то все-таки легше стане.
Просив я В[арвару] Н[іколаєвну], щоб мені книжечок деяких прислала, а тепер і вас прошу, бо опріче Біблії, нема й однії літери. Якщо найдете в Одесі Шекспіра, перевод Кетчера, або «Одиссею», перевод Жуковського, то пришліть ради розп’ятого за нас, бо, єй-богу, з нудьги одурію. Послав би вам грошей на все сіє, так дасьбі, до шеляга пропали. А може, Бог пошле, що я вам коли-небудь оддячу. Як будете посилать, то шліть на моє ім’я. Та, Бога ради, напишіть що-небудь про В[арвару] Н[іколаєвну] і про Глафіру Івановну та поклоніться од мене Ілії Івановичу, Надежді Дмитрієвні і всьому дому вашому. Бувайте здорові, не забувайте щирого свого і безталанного Т. Шевченка.
Адрес: В Оренбургскую губернию, в крепость Орскую.
99. Т. Г. Шевченка ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
20 грудня 1847. Орська фортеця
20 декабря 1847.
К[репость] О[рская].
З новим годом будьте здорові, любий і щирий мій земляче, де вас Бог носить, чи ви вже во Пітері, чи ще й досі во Одесі? Нехай де хоче носить, та тілько шляхи таланом стеле, та не любить вас, бо сказано, кого любить, того і карає. Тяжко, брате мій добрий, каратися і самому не знати за що. Отже, так зо мною трапилося, спершу я сміливо заглянув лихові в очі. І думав, що то була сила волі над собою, аж ні, то була гордость сліпая. Я не розглядів дна тії бездны, в котору впав. А тепер, як розглядів, то душа моя убогая розсипалась, мов пилина перед лицем вітра. Не по-християнській, брате мій, знаю, а що ж діяти? Опріче того, що нема з ким щире слово промовити, опріч нудьги, що в серце впилася, мов люта гадина, опріче всіх лих, що душу катують, – Бог покарав мене ще й тілесним недугом, занедужав я спершу ревматизмом, тяжкий недуг, та я все-таки потроху боровся з ним, і лікар, спасибі йому, трохи помагав, і те, що я прозябав собі хоч у поганій, та все-таки вольній хатині, так бачите, щоб я не зрисував (бо мені рисувать заказано) свого недуга (углем у комені), то і положили за благо перевести мене в казарми. До люльок, смороду і зику став я потрохи привикать, а тут спіткала мене цинга лютая, і я тепер мов Іов на гноїщі, тілько мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанную країну, то благав би Господа о смерті.
Іноді так мене нудьга за серце здавить, що (без сорома казка) аж заплачу.
Якби все те розказувать, що я терплю тепер по любові і милості милосердого Бога, то і за тиждень не розказав би. Цур же йому. Нехай воно сниться тому, хто людям добра не хоче.
Поклонітесь гарненько од мене Дзюбину, як побачите. Добряга чоловік. Нагадайте йому про Ізлера і ростягаї, про Адольфінку й прочії дива. Скажіть, що я його частенько згадую. N. N. Плетенєв повинен мене знать, тілько нагадайте йому П. Бориспольца та, будьте ласкаві, побачтесь з Чернишовим, він тепер уже в Петербурзі (спитайте в А[кадемії] художеств, де він живе), а як побачитесь, то розпитайте його, чи він пооддавав мої письма, що я посилав через його, і що йому сказано на ті письма, та попросіть його од мене, щоб він докучав моєю просьбою надто Карлу Павловичу, а з Дубельтом щоб притьмом побачився. Як побачитеся з В. І. Далем, то, поклонившися йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав В. Перовського, щоб той визволив мене хоч із казарм (сиріч випросив мені позволєніє рисовать). Даль чоловік добрий, розумний і могущий, він добре знає, як тут ми пропадаємо, то тяжкий гріх йому буде, як він не схоче промовить за мене хоч одно слово.