Страница 9 из 62
У тому жестi було стiльки розпачу й покiрностi, що я зупинив машину.
- Во-о-о-ди, - простогнав вiн.
У мене в термосi було трохи чаю. Чоловiк жадiбно ковтнув, глибоко вiдiтхнув. А потiм сказав:
- Спасибi вам. Це благородний вчинок - напоїти мандрiвника. Я йду до озера зi своїм клумаком вiд залiзничної станцiї. I не зустрiв жодної автомашини, яка б їхала до озера. Всi прямували вiд порома.
Напевно, цей подорожнiй не мав ще й тридцяти рокiв, але неголений, iз закуреним, спiтнiлим обличчям вiн здавався значно старшим.
- Чомусь у таку гарну погоду люди тiкають вiд озера, а нiхто не йде до води, джерела всякого життя. Адже на початку свiту вся земна куля була вкрита водою i все життя почалося з води, шановний добродiю.
Я ввiчливо кивнув головою. "Може, якийсь мандрiвний проповiдник?" подумалось.
- Ви теж тiкаєте вiд води, а повиннi їхати до порома. Тодi ви забрали б мене й мiй клумак. Хочете спробувати, який вiн важкий?
Я не хотiв пробувати, але вiн заходився гаряче вмовляти мене пересвiдчитися, який величезний тягар вiн мусить нести.
Я пригадав казку про мандрiвника, що зустрiв чоловiка з важким мiшком. Чоловiк попросив мандрiвника потримати мiшок, а потiм засмiявся i сказав: "Тепер ти нестимеш цей мiшок або вiддаси його комусь. Мiшок зачарований".
Мiшок Проповiдника (так я назвав подорожнього) не був зачарований. Але важив, мабуть, кiлограмiв iз п'ятдесят.
- О господи! - зойкнув я, опускаючи його на траву. - Що там у вас?
- Мов слимак, ношу на спинi свою хату i все, що менi потрiбне. Надувний човен, газову плитку, акваланг, рiзнi книжки...
- Ви пiрнаєте? - перебив я його трохи поквапливо. Не треба було менi виявляти такої цiкавостi. Але ж я приїхав на Озерище, сподiваючись знайти Чоловiка з рубцем, який плаває пiд водою. У цього, правда, не було рубця, але, може, вiн аквалангiст, якого найняв Чоловiк iз рубцем.
- Пiрнаю. Хiба це погано? - Його трохи збентежило моє рiзке запитання.
Я вдав, що не почув вiдповiдi, i сам мерщiй засипав його запитаннями, щоб згладити попереднє враження.
- У вас є книжки? А якi? Цiкавi? Бо я дуже люблю читати цiкавi книжки.
Вiн пiдняв угору вказiвний палець i сказав поважно:
- Кажуть: хто любить книги, той не нудиться. Ви добре робите, захоплюючись цiкавими книгами. Але мої не зацiкавлять вас.
- Чому ви так думаєте? У мене широкi iнтереси.
Менi здалося, що коли б я знав, якi книжки вiн читає, то здогадався б i про його фах.
Помахом руки вiн пригасив мою цiкавiсть.
- Дякую за чай. Ви врятували менi життя. Якби ви ще їхали до озера, а не вiд нього, я вважав би вас видатною людиною.
- Власне, я їду до озера. Тiльки не до протоки, де плаває пором, а до найширшого плеса, в бiк Сем'ян.
- Чудово! - вигукнув вiн. I так мiцно вдарив мене по спинi, що я мало не заточився. Цей Проповiдник був здоровило.
- Менi однаково, куди їхати. Аби тiльки до озера. На березi я зiйду, надму човника й вiдразу ж зникну.
Ми рушили. Вiн iнтригував мене, але я вже був обачний i не хотiв настирливими запитаннями збудити його недовiр'я. Один тiльки раз я наважився виявити свою цiкавiсть.
- I в мене є намiр пожити в наметi над озером, - мовив я. - Може, зустрiнемося де-небудь...
- Ви тут уперше? - вiдповiв вiн запитанням.
- Еге ж. А ви?
- Теж уперше. Але вже дiзнався про озеро з путiвника. Може, поїду на Чаплинець або пошукаю собi якогось вiддаленого острiвця. Читав, що їх багато є бiля Сем'ян.
Хоча стояла спека, в мене по спинi пробiг мороз. Цей чоловiк вибрав собi для вiдпочинку мiсця, де, як я передбачав, шастає Чоловiк iз рубцем. А що Проповiдник, як вiн сам признався, мав акваланг, то в мене зростала пiдозра...
Нiчого не помiчаючи, вiн повiв далi:
- Я шукаю мiсця, де люди рiдко бувають, а птахи живуть вiльно. На жаль, люди нищать природу, птахам уже нема де спокiйно гнiздитися, i вони вимирають. Так. Хiба птахи - не найпрекраснiшi створiння на землi? Вони символ краси й волi. Так. Байдарки з моторами, моторнi човни, галасливi, наче ватаги чортiв, усе це вдирається влiтку на нашi спокiйнi води й завдає непоправної шкоди. Протягом десяти рокiв я їздив улiтку на Снярдви, на Негоцiн або на Нiдське озеро. Спершу там було тихо, чудова незаймана природа. А тепер? До другої години ночi деркочуть моторки, що пливуть iз озера до берега, а о третiй ранку на лови вирушають рибалки. Жахливо. I як у таких умовах може жити великий баклан? На Озерищi хоч не так багато туристiв, страхiтливих листоїдiв, якi нищать природу. Тому я прибув сюди. А ви? Ви теж плаваєте по озерi з деркотливим мотором?
- Нi, - вiдповiв я гордо. - На моєму самоходi чудовий глушник, i вiн плаває майже нечутно.
Та ось дорога раптом звернула, i перед нашими очима постала зеленава гладiнь озера, що прозирала мiж стовбурами вiльх.
- Я виходжу! - скрикнув Проповiдник.
Берег тут був незручний, порослий очеретом. Та мiй новий знайомий на це не зважав. Коли я спинив машину, вiн одразу ж витяг iз неї свого величезного мiшка i так заквапився до озера, що я подумав: "Навiть не попрощається зi мною".
Та раптом вiн наче згадав про мене.
- Стривайте хвилинку, - промовив до мене. Став навколiшки перед своїм бездонним мiшком, розв'язав мотузку i застромив руку всередину.
Довгенько порпався, аж нарештi видобув щось схоже на довгу сопiлку чи дудку.
- Спраглого ви напоїли, знеможеного пiдвезли, - промовив вiн, наче виголошував якесь заклинання. - Якщо коли-небудь ви потрапите на озерi в якусь халепу, будь ласка, подмiть у цей рiг. Коли я буду поблизу, то прийду вам на допомогу.
Вiн тицьнув менi в руки свою дудку чи сопiлку, лукаво пiдморгнув до мене правим оком, потiм завдав собi на плече важкий мiшок i легкою ходою, наче нiчого не нiс, почав спускатися до озера.
Я поїхав далi, спантеличений, з повною головою тривожних думок.
Хто цей чоловiк? Що вiн шукає бiля Озерища? Чи тiльки самотностi й спокою? Навiщо вiн дав менi свою дудку? А може, це й є отой таємничий Капiтан Немо?
Лiс скiнчився, дорога вибiгала в поле. Понад берегом озера прослалася зелена лука, а проїхавши кiлометр, я побачив червонi цеглянi стiни першої хати якогось села.
Не довго думаючи, я звернув. Пастушок бiля невеличкої череди корiв аж скрикнув з подиву, коли мiй самохiд попрямував просто до води. Стрибок - i я вже плив спокiйним водяним плесом.