Страница 56 из 62
Iнодi я обходив берегом затоку Красноперiв, а там iшов зарослою дорогою, аж туди, де колись переправлялись поромом на той бiк затоки. Там тепер отаборились пан Анатоль i пан Казик зi своїми дружинами, за кiльканадцять метрiв вiд берега стояла на якорi бiла яхта Вацека Краватика. Я непомiтно сiдав на невисокому пагорбi й стежив крiзь бiнокль за життям на палубi яхти. Однак тi спостереження були нецiкавi, бо там нiчого незвичайного не вiдбувалося. Вацек Краватик i пан Анатоль з ранку до вечора ловили спiнiнгом, Бородань i Едiта засмагали на лежаках на палубi або купалися поблизу яхти. Розум пiдказував менi, що сидiти на пагорбi й стомлювати очi скельцями бiнокля немає нiякого сенсу, але iнтуїцiя шукача пригод щоранку гнала мене на пагорб, i я просиджував там годинами.
Може, зрештою, це була не тiльки iнтуїцiя? Мене весь час гнiтило двоє нез'ясованих питань: чому Вацек Краватик, здобувши свою карту, надовго засiв у затоцi, замiсть шастати по озерi, i що криється за дружбою Вацека Краватика й пана Анатоля, до якого ранiше князь спiнiнгу ставився з поблажливою зневагою. Пан Анатоль був нестерпним навiть для друзiв, i Вацек Краватик мав би втекти вiд нього на той край озера. До того ж, як я помiтив, князевi спiнiнгу не дуже таланило в рибальствi, i ця обставина могла б пригасити захоплення пана Анатоля його свiтлiстю.
Через кiлька днiв я сказав Мартi, щоб вона зацiкавилася паном Казиком.
- Пан Анатоль зовсiм позбавив його своєї ласки. Не може пробачити, що Казик спiймав тодi з вами бiльше красноперiв, нiж вiн. Тепер Анатоль забрав їхнього спiльного човна i ловить з нього рибу разом з Вацеком Краватиком. А пан Казик сумно дивиться на них з берега i марно закидає свою вудку. Чи ви не могли б допомогти йому? А при нагодi спробуйте дiзнатись, що криється за раптовою дружбою Анатоля i Краватика.
- Знову якась пiдозра? - спитала Марта.
Але вiдразу ж засмiялася. Вона, певно, тiшилась вiд думки, що встругне щось Краватиковi й пановi Анатолю.
- Пливiмо до затоки, - звелiла вона Чорному Франековi, який тепер був її слухняним зброєносцем.
Обоє сiли в човен, не вмикаючи мотора. Франек узявся за весла, i вони попливли до мису Судака.
А я, замкнувши автомобiль на ключ, поволi пiшов через лiсок, знаючи, що й так на березi затоки буду одночасно з ними.
Уже з самого ранку було незвичайно жарко. Пан Анатоль i Казик переставили свої машини в холодок пiд дерева. Дружини лицарiв спiнiнгу засмагали на ковдрi бiля самої води, тож я мiг знову непомiтно сiсти на своєму спостережному пагорбi. Той пагорб був так близько вiд берега, що я навiть чув, як ходили на палубi яхти.
Там, як завжди о цiй порi, вже засмагала на лежаку Едiта, а Бородань, повернувшись спиною до сонця, захопився якоюсь книжкою. Вацек Краватик сидiв на лавцi в човнi пана Анатоля i намагався натягненим на дротi сачком спiймати живця.
Саме тодi в затоку вплив човен з Мартою i Чорним Франеком.
Бородань кинув читати i довго приглядався до них. Пан Анатоль гнiвно пирхнув i щось буркнув пiд нiс. Вацек Краватик рвучко висмикнув сачка з води. Пересвiдчився, що в ньому немає живця, i зi злiстю викинув на берег, кажучи:
- Як немає принади, будемо ловити спiнiнгом.
Марта була вже дуже близько вiд яхти й почула його слова. Вдала, що дуже зрадiла:
- Можна подивитись, як ви закидаєте?
Не чекаючи запрошення, дiвчина пiдпливла до берега, вискочила на пiсок. Пiдiйшла до пана Казика.
- Як ловиться? - спитала ввiчливо. - Чи ви пробували ще ловити красноперiв?
Пан Казик безпорадно розвiв руками.
- Намагався, але марно. У вас тодi були чудовi черв'яки. Такi рухливi, червонi, трохи iншi, нiж дощовики, яких ми тут копаємо. I я гадаю, що краснопери бiльше люблять вашу принаду, анiж мою. Чи немає у вас зараз трошки тих чудових черв'якiв?
Пан Анатоль не втримався:
- Таємниця рибальських успiхiв, - промовив вiн поважно, - звичайно криється у вдало пiдiбранiй принадi. Цiкаво, що то за черв'ячки?
Марта аж здригнулася з удаваної огиди:
- Гидкi черв'ячки. Я збираю їх у купi гною.
Дружини лицарiв спiнiнгу запищали на своїх ковдрах:
- Анатолю, не здумай торкатися до тих черв'якiв.
- Казику, я втрачу апетит на цiлий день...
Марта вийняла з човна бляшанку з черв'яками i сказала з огидою:
- Це гнойовi черв'яки, червонi. Вiд них такий дух... Мене аж нудить, коли треба настромлювати їх на гачки.
- Це нiчого, нiчого, - тiшився пан Казик.
Вiн знайшов у травi свою дiряву коробочку на принаду й вiдсипав туди трохи черв'якiв з Мартиної бляшанки. Пан Анатоль хотiв зробити те саме, але його зупинив грiзний голос дружини:
- Анатолю! Адже ти можеш закидати спiнiнг...
Пан Анатоль завагався i не взяв черв'якiв. Не так через дружину, як тому, що приятель уже стояв з вудкою на березi, збираючись ловити рибу. Вiн не хотiв наслiдувати Казика, якого вважав новачком.
- Справжнiй рибальський спорт, - звернувся вiн до Марти, - це лише спiнiнг. Правда, пане Вацеку?
- Еге ж. Будемо ловити спiнiнгом, - пiдтримав його Вацек. Марта радiсно сплеснула руками.
- У мене теж є спiнiнг. Ви дозволите менi спробувати ловити разом з вами?
- Нi, - буркнув Анатоль.
Але Вацек Краватик, мабуть, вразливий на дiвочу вроду, привiтно всмiхнувся.
- Звичайно, люба панi.
I пiсля цього настали хвилини, коли я силою волi мусив стримувати себе, щоб не зареготати.
Спершу кiлька разiв закинув спiнiнга сам князь. Двiчi не вдалося йому, бо попадав дуже близько, за третiм разом вiн заплутав волосiнь. За четвертим закинув надто далеко й зачепив гачком за очерет. Вiн розгнiвався, шарпнув спiнiнга, i блешня обiрвалась.
- Я хотiв попасти бiля отих водяних лiлiй, - пояснював вiн.
- Хiба це так важко? - здивувалася Марта.
- Ха! Ха! Ха! - зневажливо розсмiявся пан Анатоль. - Чи ви розумiєте, з ким розмовляєте? Цей пан - князь спiнiнгу, вiн закидає точно. Поцiлити на такiй вiдстанi дуже важко.
- Ви хочете спробувати? - зацiкавився Вацек. - Застерiгаю вас, що в тому листi можна загубити якiрець.
Марта взяла в руки свiй спiнiнг.
- Ви бачите отой трохи пожовклий листок? - показала вона Вацековi. - Я спробую вцiлити бiля нього, а потiм почну затягати блешню.
Вона замахнулася дуже обережно. Якiрець упав у воду за кiлька сантиметрiв вiд пожовклого листка.