Страница 47 из 62
- Що ви хочете сказати? - пожвавiшав Баська.
- Невже ви... - зацiкавився Телль.
- Нi, ви жартуєте, - буркнув Яструб.
Я пiдвiвся з трави й показав на автомобiль, що стояв на галявинi.
- Там сидить Чорний Франек, - мовив я скромно.
Всi як один подалися до машини. Але на пiвдорозi я їх зупинив.
- Спокiйно, хлоп'ята. Я взяв Чорного Франека в полон, якщо так можна сказати, i вчиню над ним суд i визначу йому покарання. Власне, вiн не крав човна й не нищив ятера. Тодi його вже не було у ватазi. Моя розвiдка повiдомила мене, що тепер у ватазi верховодить якийсь Роман, стократ небезпечнiший за Чорного Франека. Романа можна знайти на бiлiй яхтi, що стоїть бiля острова Буковець. Яхта належить Вацековi, прозваному Краватиком, бо його мама має крамницю з краватками в павiльйонах на Маршалковськiй.
- О господи! Ви все знаєте, - здивувався Баська.
Телль гордо поглянув на своїх колег.
- Я ж казав вам, що пан Самоходик незвичайна людина. Ви не дуже вiрили менi. Казали, що вiн уникає бiйки з ватагою, бо не хоче їй перешкоджати. Ну й що? Хто спiймав Чорного Франека? Хто має таку докладну iнформацiю про ватагу?
Яструб глянув на мене захоплено, але трошки недовiрливо.
- А може, ви знаєте також, де таємний табiр ватаги? - задав вiн каверзне запитання.
- Напевно не знаю. Але можу визначити район.
- А ви нам його не вкажете? - спитав Яструб, сподiваючись, що, може, я все-таки розкрию їм якийсь секрет.
- I навiть допоможу вам вiдшукати табiр i розгромити ватагу. Проте, з певною умовою.
Їх смутило i водночас дратувало те, що Чорний Франек сидить у моєму самоходi, їм хотiлося пiдiйти ближче до автомобiля, зачепити хлопця, може, навiть трохи подрочити його. Їм у голову не клалося, що цей їхнiй невловимий досi ворог сидiв у машинi як мiй друг.
- Як ви його спiймали? - похмуро спитав Яструб. - Мабуть, довелося зв'язати?
- Вiн слухняно й чемно сiв у машину.
- Ох, пане Томашу! - тiльки й вимовив Телль. Але в цих словах звучала гордiсть, що я виявився таким, як вiн розповiдав своїм друзям гарцерам. I трохи заздрощiв, що я зробив те, чого вони не змогли.
- Справа тiльки в методi, - скромно пояснив я. - Мiй метод переконування виявився ефективнiшим за ваш.
А коли ми, нарештi, посiдали на траву, - хлопцi, втупившись у машину, я запитав Телля:
- Ти не бачив Чоловiка з рубцем?
- Нi...
Тепер зiтхнув я, бо неприємно дiзнаватись, уже вкотре, що мудрi розрахунки i передбачення не сповнились.
Я розповiв їм про Вацека Краватика, Бороданя, Романа, про таємничу рибальську карту. Змалював пригоду, що сталася по дорозi з Iлави й скiнчилася запискою Лисячої Шкурки.
- Розв'язати загадку цiєї карти для мене так само важливо, як для вас упоратися з бешкетниками на Озерищi. Ви допоможете менi зазирнути в ту карту, а я допоможу вам приборкати ватагу.
- Згода! - вигукнули вони в один голос. - Замiсть однiєї будуть двi пригоди. Може, в тiй картi справдi криється якась велика таємниця? Вони хотiли дати за неї п'ять тисяч злотих, це таки пiдозрiло.
Телль по-дiловому спитав:
- Яке наше конкретне завдання?
Трохи подумавши, я вiдповiв:
- Я приїду до вас завтра, i ми разом вирушимо на Пласке озеро.
Ми попрощалися, сказавши: "Будь напоготовi!", i гарцери повернулися до табору, а я до самохода.
За хвилину я плив озером до мису Судака.
Наставав вечiр - теплий, тихий. Озеро, звичайно таке рухливе, мов живе, тепер здавалося мертве. На ньому не було й хвильки. Вода застигла, як величезна калюжа розтопленого олова, i там, де падало промiння призахiдного сонця, воно палало мов жар.
Але до ночi було ще довго. Тому я вирiшив хоч на кiлька хвилин випливти на Пласке озеро i подивитись, який воно має вигляд. Нiколи ще я не був на ньому, знав його лише з докладної карти.
Чому його назвали Пласким? Хiба бувають озера не пласкi, горбкуватi чи похилi? Взагалi, чому його вважали чимсь окремим, хоч воно сполучалося з Озерищем перешийком завширшки сто метрiв?
Випливаючи з Озерища на Пласке озеро, хтось, не обiзнаний з картою, взагалi не помiтив би, що опинився на iншому озерi. Ось Озерище раптом звузилося на короткому вiдтинку, так само, як не раз звужувалося бiля Iлави, а потiм знову розливалася широка водяна гладiнь з багатьма островами й острiвцями. Може, на якомусь iз них табiр Романової ватаги?
- Обережно, там сiтки, - сказав Чорний Франек, коли я хотiв був повернути вздовж схiдного берега. - Порвете їх або зiпсуєте гвинта.
Це були не сiтки, а величезний ятiр. Убитi в мiлке дно гiлки зазначали його кiнцi, на водi лежало кiльканадцять буйкiв, якi утримували ятiр на певнiй глибинi.
Я обминув пастку i звернув до перешийка. А потiм востаннє глянув на Пласке озеро. У легкiй вечiрнiй млi, зi своєю непорушною, злегка золотавою поверхнею i купами дерев на островах воно здавалося таємничим. Може, через його пустельнiсть? Нiде на озерi не видно було човна чи вiтрила, не чутно тарахкотiння моторок. Неприступнi заростi чи болотистi береги не вабили туристiв, i озеро тут було дике, чарiвне.
Туристи з Буковця чи Сем'ян рiдко заглядали сюди.
"Хитро зробила ватага, оселившись саме в цiй мiсцевостi", - подумав я, запливаючи в протоку, на захiдному березi якої стояв самотнiй будиночок лiсова сторожка з червоної цегли. На пiвнiч вiд сторожки, тобто вздовж Плаского озера, рiс густий лiс, що тягся до перших хат села Єжвалда. I на кiлька кiлометрiв у глиб острова земля була вкрита буйним лiсом. Цiлими годинами можна блукати в ньому, не зустрiвши людини. Там були тiльки невеличкi лiсовi озерця. Чудовий край для тих, що не хотiли здибатися зi стороннiми.
Ми добралися до мису Судака i його пiщаної коси. Бронцi доручили готувати вечерю. Ми удвох з Чорним Франеком почали влаштовувати табiр. Спершу поставили намет для Бронки i надули для неї матрац. У мене в машинi був ще один матрац (я завжди сплю на двох, щоб не так тягло вiд землi). Отже, той другий я вiддав Франековi. Згодилась i вiйськова накидка, так званий плащ-намет; з двох таких накидок можна зробити зграбний наметик. Скориставшися накидкою i клаптем брезенту, що ним я пiд час довших зупинок накривав самохiд, Франек спорудив собi зручну оселю.
Ми повечеряли пiдсмаженими з грудинкою яйцями та випили чаю. Поки ще не зовсiм смеркло, я походив лiсом, де був наметик таємничого Орнiтолога. Проте знайшов тiльки мiсце, де стояв його намет, витоптану траву i ямки вiд кiлочкiв для намету. Та ще на деревi залишилася намальована на сосновiй корi машкара. "Таємничий Орнiтолог таємничо зник", - подумав я.