Страница 31 из 62
Марта зайшлася голосним смiхом.
- Який же ви смiшний! I страшенно наївний. Цей чоловiк не орнiтолог. Вiн прикидається орнiтологом.
- Що ви кажете? Вiн так гарно говорив про сiру чаплю, про зимородка, вiдповiв на ваше запитання про кiвiка...
- Ба, - захихотiла вона, мов мале чортеня. - Кiвiк це справдi дуже таємничий птах. Я сама його вигадала.
- Кiвiк не iснує?
- Авжеж. Справжнiй орнiтолог посмiявся б iз мого запитання. А цей трохи начитався про птахiв i говорить про них, як з поганого пiдручника. Спитала про кiвiка, i вiн одразу ж зрадив себе. Подумав: "А що, коли цей кiвiк iснує, а я про нього не читав?" I почав вигадувати про кiвiковi звички.
Я тяжко зiтхнув.
- Виходить, що цей чоловiк сам добра пташка, хай йому бiс, навiщо вiн прикидається орнiтологом? I чого шукає над Озерищем?
- А ви? - хитро спитала дiвчина.
Ми вийшли на берег там, де Марта залишила свiй "отченаш". Я побачив, що Вацек Краватик ладнається вiдпливати на яхтi. З палуби вiн давав останнi iнструкцiї пановi Анатолевi, який рибалив пiд стiною очерету. Я пригадав, що надходить час зустрiчi Вацека Краватика з Чорним Франеком.
- Ой лихо, де моя вудка?! - зойкнула Марта.
Справдi, вудлища на березi не було.
- Чи хто з вас не бачив моєї вудки? - закричала Марта в бiк яхти.
- Напевно, її схопив якийсь кит i понiс по озерi! - гукнув з яхти Бородань.
Почувся гуркiт мотора, i бiла яхта повiльно, велично вiдпливла на озеро.
Я подумав про зустрiч Чорного Франека з Вацеком Краватиком i Бороданем. Що скаже їм Чорний Франек? Може, сьогоднi вранцi знайшов карту i тепер вручить її Краватиковi? Ця карта мене дуже цiкавила. Мабуть, це смiшно, але все, що дiялось над Озерищем, здавалося менi пiдозрiлим.
- Вирушаймо мерщiй на Чаплинець, - сказав я Мартi.
- Отакої! - обурилась вона. - А моя вудка? Мiй чудовий "отченаш"? Хай пропадає?
- Ви знаєте, куди поплив Вацек Краватик? Вiн зустрiнеться з Чорним Франеком i за великi грошi одержить вiд нього рибальську карту, - дратувався я.
- Ви думаєте, Чорний Франек уже знайшов її?
- Це байдуже, менi треба почути їхню розмову, - наполягав я, дивлячись на яхту, що все вiддалялась.
- Навiщо вам та карта? Я вас навчу ловити рибу й покажу такi мiсця на озерi, що ви скоро станете королем рибалок. А тепер у човен! Адже це вудлище не могло щезнути.
Вона скочила в човен, а я хоч-не-хоч мусив зробити те саме.
- Менi дуже хочеться поглянути на ту карту, - повторював я. - Я повинен подивитися на ту карту, ви розумiєте?
Але для Марти важливiшi були її вудлище i "отченаш". Вона ввiмкнула мотор i вiдпливла вiд берега. Спершу зробила велике коло, шукаючи вудлища на озерi, а потiм попливла понад очеретом.
А я бачив, як бiла яхта пришвартувалась на мiлинi поряд з островом. Бородань i Вацек Краватик, мабуть, уже зiскочили на мiлину i пiшли на зустрiч iз Чорним Франеком...
Марта знову зробила коло на озерi. Пан Анатоль сварився на неї кулаком i кричав:
- Ви своєю моторкою розполохали всю рибу!
Дiвчина ще раз пропливла вздовж очерету.
- Є! Є! - вигукнула вона i аж пiдстрибнула з радощiв. Вимкнула мотор i вхопила весла.
Вудка пливла по водi. То вiддалялася вiд очерету, то наближалась до нього.
Її помiтно щось тягло.
- Це велика рибина. Якби тiльки не зiрвалася, - бiдкалась Марта.
Мене зовсiм не обходила та рибина. Я сумно дивився на бiлу яхту бiля берегiв Чаплинця...
Нарештi Марта пiдпливла до вудлища, яке плавало на водi. Втягла його в човен i почала крутити котушкою. Коли рибина дуже шарпала вудку, дiвчина попускала волосiнь, а потiм знову поволi скручувала її.
- Вiзьмiть черпак, - звелiла менi. - Рибина вже коло борту.
Ох, якби зараз у мене пiд рукою був мiй самохiд! Але вiн лишився на березi, а я сидiв у човнi дiвчини, що змагалася з якоюсь великою рибиною. Для мене стократ важливiша була рибальська карта. Ця карта приховувала, певно, якусь таємницю...
- Черпак! Чому ви не взяли черпака, хай йому бiс?! - кричала Марта.
Нарештi ми виловили з води окуня. Здоровенна рибина! Скiльки живу, не бачив такого окуня. Його темно-зелена спина виблискувала на сонцi, а боки мiнилися жовтим i зеленим. Великий, гострий спинний плавник стримiв, як нiж.
- Є! Є! Є! - пiдскакувала в човнi дiвчина. - Важить, певно, кiлограмiв зо два. Може, я побила абсолютний рекорд Польщi?
- Добродiї! - гукнула вона до лицарiв спiнiнгу. - Прошу до мене. Я повинна мати свiдкiв. Заявлю про цю рибину в Спiлку. Може, одержу медаль?
Пiдпливли човником пан Анатоль i пан Казик. Глянули на окуня, що борсався на днi нашого човна, i їхнi обличчя посiрiли вiд заздрощiв.
- Гарна рибина, - буркнув пан Анатоль. - Та рекорду ви, мабуть, не побили. Абсолютний рекорд Польщi становить для окуня один кiлограм вiсiмсот вiсiмдесят грамiв.
- А я вам кажу, що вiн важить два кiлограми. Щонайменше два кiлограми! - захоплювалась дiвчина. - Хай живе мiй "отченаш"! Зараз попливу по вагу й потiм у вашому таборi зважимо рибину. Ви пiдпишете протокол.
...Бiла яхта вже пливла до нас. Отже, зустрiч скiнчилася. Я нiколи не дiзнаюся, що Чорний Франек говорив Вацековi Краватику...
- Бiжу додому по вагу, - вирiшила Марта. - А вас, - звернулася вона до мене, - пiдвезу до вашого намету.
У вiдповiдь вона почула тiльки моє сердите буркотiння.
Всю дорогу я похмуро мовчав. Коли ми вже були коло берега, де стояв мiй намет, я голосно заявив:
- Присягаюся, що вiд сьогоднiшнього дня нiколи не водитимуся з дiвчатами. Через вас, може, найчудовiша пригода пройшла повз мене.
Вона засмiялася i показала менi язика.
- Головне, що я спiймала найчудовiшого окуня. А ваших пригод я не беру близько до серця.
У похмурому настрої я вийшов на берег i заходився готувати обiд. Бачив, як бiла яхта пропливла бiля мису Судака й, не зупиняючись, звернула до Сем'ян. Потiм я згубив її з очей.
Повернулися з озера обидва лицарi спiнiнгу. Не зловили нi одної рибинки. Тим дужче вони сердилися, коли пiдпливла Марта з домашньою вагою.
Окунь важив кiлограм дев'ятсот тридцять грамiв. Дiвчина побила абсолютний рекорд Польщi.
- Може, ця вага несправна? - засумнiвався пан Анатоль.
Проте обоє вони з паном Казиком пiдписали протокол. Марта сказала, що вагу окуня перевiрить ще у вiддiленнi водної мiлiцiї.
Поки важили рибину, я сидiв перед своїм наметом i вдавав, що не помiчаю Марти.