Страница 23 из 62
Раптом вiд старого дуба я почув гуркiт мотора глiсера. "Немо був поблизу дуплистого дуба. I, може, навiть бачив нас. А тепер вiдплив", подумав я.
РОЗДIЛ ВОСЬМИЙ
Подорож у нiчному мороцi. В таємному таборi ватаги. Розмова
злодiйчукiв. Спроба визволити полоненого. Невидимий ворог.
Чи я - Капiтан Немо? В полонi на островi. Руда Бронка.
Тяжка доля полонених.
Мене збудило лопотiння краплин по брезентовому полотнищi намету. Я виглянув надвiр i побачив, що над озером уже запав морок. У моїх сусiдiв свiтилися в наметах газовi лампи й чулася розмова.
Дощ дужче залопотiв по наметi, а потiм зненацька вщух. Напевне, хмара пiшла десь далi, тiльки злегка скропивши цю мiсцевiсть. Але повiтря не похолоднiшало, а, навпаки, стало ще бiльш парко й душно. Цiєї ночi треба було рясного, гарного дощу.
Я вмився в озерi й, вiдчуваючи голод, вiдкраяв собi шматок хлiба, купленого чотири днi тому, намастив його маслом i полуничним джемом. Нiч наступала швидко, i шкода було гаяти час, щоб скип'ятити чай.
Я надув камеру запасного колеса, з багажника в машинi вийняв непромокальну торбину, в яку хотiв потiм запхнути одяг. Зашнурував намет, щоб мої сусiди думали, нiби я ще сплю. Закинув камеру на плече i тихо пiшов берегом озера в той бiк, звiдки було найближче до острiвця, де розташувалася ватага Чорного Франека. Бо той острiв саме й був метою моєї подорожi.
Темнiшало з кожною хвилиною, в озеро нiби хтось налив чорнила. Вiтру не було. Над водою лунало кахкання качурiв, що вовтузились у прибережному очеретi.
Я прискорив ходу. Знав, що цiєї ночi буде дуже темно, бо по небi сунули дощовi хмари. В густому мороцi важко було знайти маленький острiв на величезному просторi озера.
Нарештi, коли лiворуч зостався позаду Чаплинець, я побачив невелику чорну пляму. То був острiв з табором ватаги.
Не раз у приємному товариствi я купався вночi в рiчцi або в озерi. Але тепер на мене чекала самотня подорож у чорнiй, мов чорнило, водi. Тому, хоч i добре плаваю, я взяв iз собою надуту автомобiльну камеру, щоб перевезти на нiй одяг у непромокальнiй торбi, а також мати змогу трошки перепочити.
Я роздягся i, кинувши на воду камеру, тихо занурився в чорну воду.
Вода була на диво тепла. Куди теплiша за повiтря. Я плив поволi, щоб не хлюпати, та ще й тому, що пхав поперед себе камеру з одягом.
Одяг треба було забрати з собою, бо пiсля повернення, у нiчнiй темрявi я мiг не знайти його. А крiм того, важко було передбачити, скiльки я пробуду на острiвцi. Може, якийсь час сидiтиму, сховавшись у заростях i стежитиму за ватагою Чорного Франека? Коли вийду з води, може бути холодно, та й комарi... їх не бракує на мазурських озерах.
Вода в озерi була не всюди однаково тепла, часом мене огортав майже крижаний холод; мабуть, я натрапляв на якiсь пiдводнi течiї або джерела.
Така самотня нiчна подорож створювала особливий настрiй. Я, звiсно, не вiрю в змiїв i чудовиськ, що начебто живуть у великих озерах, та все ж менi здавалося, нiби я трусь об якiсь холоднi й слизькi тiла, нiби щось хапає мене за ноги й паралiзує руки.
Хоча анi повiйнув вiтрець, озеро було сповнене якимсь дивним життям. Щось у ньому плюскотiло, то з того, то з того боку. Менi навiть здавалося, що зовсiм близько хтось чи щось пливе, пирхаючи. Довго я прислухався, але пирхання стихло, зате я виразно почув тихi, одноманiтнi сплески, наче хтось потихеньку плив.
"Може, хтось iз хлопцiв Чорного Франека..." - подумалось менi...
I я став ще обережнiший. Передi мною нiби виростала з озера щiльна стiна дерев на острiвцi.
Пiд ногами я вiдчув вкрите гравiєм дно. Острiвець оточувала мiлина. Я дiйшов до комишiв i заглибився в них, намагаючись не шелестiти, хоч гадав, що ватага Чорного Франека, найiмовiрнiше, не виставляє варти. Острiвець справляв на всiх, що перепливали сюди, похмуре враження, i ватага почувала себе тут спокiйно й безпечно.
А нiч тим часом стала ще темнiша, i знову почало накрапати. Я навпомацки вибрався на твердий грунт i прослизнув у гущавину молодої вiльхи. Тодi побачив вогник. Свiтилася туристська газова лампа, напевно, вкрадена в гарцерському таборi.
На невеликiй округлiй галявинi хлопцi з ватаги Чорного Франека позрубували кущi й нижнi гiлки дерев. Вище гiлля лишили, i воно утворювало природне шатро. Не зачепили вони й кущiв навколо галявинки, а кущi тi були дуже густi, тому навiть пропливаючи бiля самого острова, далеко не кожний помiтив би свiтло.
На галявинцi стояв великий курiнь з гiлля. Основу з жердин вкривали снiпки очерету, утворюючи щось схоже на стрiху, яка чудово захищала вiд дощу. Ватага не палила вогнища, тому й дим не мiг її зрадити. I я вже не дивувався, що торiк нiхто не знайшов таємного табору.
Навколо запаленої газової лампи сидiла вся ватага - тринадцять чоловiк. Та нi, я налiчив їх аж чотирнадцять.
Так. Чотирнадцятий був прив'язаний до стовбура дерева скраю галявинки. Це з ним вiв розмову Чорний Франек.
- Не думай собi, ти, мазунчику, миршавий гарцерику, що ми так просто вiдпустимо тебе до твоїх. Спочатку ми пограємося з тобою. Сидiтимеш тут з прив'язаними до дерева ручками, а комарi зроблять iз тебе суцiльний пухир. Але ти сам винен. Навiщо приплив шпигувати? Тебе Яструб прислав? У мене з ним рахунки ще з минулого лiта, а ти з його загону, еге ж?
- Я нiчого не скажу вам, - буркнув прив'язаний хлопець.
I тодi я впiзнав його. Це був Баська з Яструбового загону.
- То й не кажи, - засмiявся Чорний Франек. - Яструб порозсилав вас усюди, щоб знайти наш табiр. Бо вiн хоче напасти на нас. I ти, спритнику, знайшов наш табiр. Тiльки це тобi нi до чого. Два або три днi посидиш у нас у полонi, а потiм повернешся до Яструба i привiтаєш вiд нас. За три днi нас тут не буде. Ми облагодимо одну справу, зчинимо велику колотнечу - i привiт, гарцери. Шукайте вiтра в полi.
Гарцер не просив, щоб його вiдпустили, не благав зласкавитись, i цим сподобався менi.
Обiзвався хтось iз ватаги. З задерикуватого тону я здогадався, що це, мабуть, Франекiв конкурент, Роман.
- А як ми через три днi тiєї справи не облагодимо, що тодi? Харчiв немає, а ще цього шмаркача будемо годувати. Газ скоро скiнчиться, а в таборах страшно показатися, голодно й холодно, i ти сам у бабських штанях ходиш, так тебе Немо обдурив.