Страница 18 из 62
"А це, здається, побачення. Ще й домовлене", - в менi спалахнула цiкавiсть. Що може єднати Чорного Франека з вайлуватим Вацеком Краватиком?
Справдi, анi Бородань, анi князь спiнiнгу не були пiдозрiлими особами, але Чорного Франека я мiг вважати злодiєм. А якщо поряднi люди домовляються про побачення iз злодiєм, у цьому є щось iнтригуюче.
Я, мов iндiанець, почав скрадатися вздовж берега. Ховався за молодою лiщиною, за високими кущами дикої малини. Лiз на чотирьох, повз, як вуж, аби тiльки дiстатись якнайближче до видолинка, де сидiли Вацек Краватик i Бородань.
Що ближче було до них, то важче ставало скрадатися. Бо видолинок лежав на певнiй вiдстанi вiд берега, порослого деревами й кущами. Верес рiс аж до самого видолинка, i з цього боку хiба що миша могла пiдкрастися непомiтно. Зате з боку озера простягалась велика смуга високої i густої дикої малини. Туди, власне, я й повз, побоюючись, щоб котромусь iз тих, що сидiли, не схотiлося раптом покуштувати солодких рожевих ягiд.
Я дуже люблю малину, її смак здається менi надзвичайним, нi з чим незрiвнянним. Але того дня я зненавидiв її колючi галузки. Вони чiплялися за сорочку, дряпали обличчя й руки, а головне, - що було найгiрше, - голосно шелестiли, коли я звiльнявся вiд їхнiх хижих колючок. На щастя, з озера вiяв вiтер, на березi шумiли дерева, заглушаючи цей шелест.
Скрадаючись мiж кущами, я згубив з очей видолинок i вересовi заростi. Чув тiльки гомiн розмови Вацека Краватика з Бороданем. А потiм, нахилившись до землi, я почув важку ходу.
То йшов Чорний Франек.
Я був уже недалечке. Скрадатися далi не слiд. Менi не треба було бачити їх, а чув я кожне слово.
Я лiг на спину. Сховавшись у гущавинi малини, бачив над собою тiльки обшир неба з невеликими бiлими хмарками, якi раз у раз заступали сонце. Ще я помiтив велику чаплю, що, повiльно махаючи крильми, летiла на захiд, мабуть, у пошуках корму.
- Привiт! Б'ю чолом! - почув я голос Чорного Франека. - Ви маєте до мене якусь справу? Так переказав менi мiй кореш...
Вацек Краватик поквапливо запросив:
- Будь ласка, сiдайте. Може, сигаретку? В мене "Кармен".
- Не люблю, - буркнув Чорний Франек. - Я курю "Спорт".
Почувся трiск запаленого сiрника, потiм до мене долинув запашний дух "Кармен" i схожий на сморiд тлiючої ганчiрки дим "Спорту".
Тепер обiзвався Бородань:
- Шкода часу на церемонiї. Скажу вам вiдразу, в чому справа. Тiльки, будь ласка, не зрозумiйте нас неправильно. Ми попросили вас зустрiтися з нами, бо знаємо, що ви ватажок хлопчакiв, якi отаборилися над цим озером. Ви їхнiй некоронований король...
Бородань почав з похвал. Однак Чорний Франек, мабуть, був дуже хитрий. Вiн зневажливо, навiть глузливо перебив його:
- Шановний пане, я не бавлюся в аристократичнi титули. Досить, що ви князь спiнiнгу i що я курю собi "Спорт" з вашою свiтлiстю.
Бородань удав, що не помiтив глузування, i повiв далi тим самим ласкавим тоном:
- Приступiмо до дiла. В нас украли сумку. Ми не хочемо доскiпуватись, хто це зробив, не маємо намiру заявляти про це в мiлiцiю...
- О, даруйте. Крадiжки мене не цiкавлять, - буркнув Чорний Франек. I, напевно, обурившись, схопився з мiсця, тому що Бородань поквапливо сказав:
- Сядьте й вислухайте до кiнця. Нiхто не звинувачує вас у крадiжцi. Мова ось про що. В нас украдено сумку. В нiй були предмети, наприклад, чудовий фiнський нiж, компас, сто метрiв волосiнi на котушцi, комплект французької блешнi, запасний дзвiночок до спiнiнга типу "Рекс" i комплект кольорових авторучок. Та про все це байдуже. Ми зможемо пережити цю втрату: йдеться тiльки про одну рiч: про рибальську карту Озерища. Ви ж розумiєте, що для того, хто не захоплюється рибальством, така карта нiщо, просто непотрiбний папiрець! Але для нас, особливо для мого приятеля, який хоче в цьому роцi здобути золоту медаль, втрата карти є невiдшкодовною.
- Розумiю. Але до чого тут я?
- Цю сумку вкрав котрийсь iз хлопчакiв, що тиняються над озером. Ви їхнiй ватажок i вам легше, нiж нам, дiзнатися, хто це зробив. Ми не хочемо, щоб ту особу покарали. Ми хочемо дiстати назад свою карту i ладнi вiдкупити її у вас.
- Я дам сто злотих, - втрутився Вацек Краватик.
Чорний Франек тiльки розсмiявся.
- Що ви, ваша свiтлiсть? За сто злотих я можу почистити вам черевики, а не знайти рибальську карту. Якщо ви почнете розмову з тисячi злотих, то, може, я подумаю, чи не варто розвiдати, де тепер та карта.
- Тисяча?! Ви збожеволiли, - гримнув Краватик.
- Тодi живiть здоровi, а я пiду своєю дорогою, - сказав Чорний Франек i, напевне, знову пiдвiвся.
Бородань почав залагоджувати суперечку.
- Спокiйно. Тiльки без нервiв. Про цiну ми зможемо домовитись. Але спершу хочемо знати: чи ви зможете дiстати нам карту?
Запала мовчанка. Чорний Франек трохи подумав, а потiм сказав:
- Побачимо. Я попитаю декого. Може, хто-небудь знає щось про карту. Вiдповiдь дам завтра в такий самий час i на цьому самому мiсцi. Тiльки попереджаю, коли ця справа якось зв'язана з мiлiцiєю, карти ви не побачите. А тепер дозвольте попрощатися.
Я почув тупотiння нiг, значить, вiн пiшов назад через вересовi заростi. Була нагода, крадькома йдучи за ним, виявити табiр. Однак я не мiг рушити з мiсця, поки тi двоє сидiли у видолинку.
- От негiдник! Тисяча злотих! Нахабство! - сердився Вацек.
Бородань буркнув:
- Ну, то й що? Треба було пильнувати сумку. Ти навiть не знаєш, скiльки я потрудився й напереживався, поки добув ту карту.
- Ти казав менi, що купив її у якогось типа.
- Купив? - роздратувався Бородань. - Украв, а не купив, хоч з якнайкращими намiрами. Той тип показав менi карту й запропонував купити. Але вiн був причетний до справи з фальшивими коштовними марками, i його посадили. Я знав, що та карта у його кiмнатi в шафi, i я подався до нього додому, забалакав його матiр, i коли вона пiшла на кухню поставити чай, я поцупив карту, розумiєш? Бо навiщо йому карта? У в'язницi вона йому не придасться, еге ж? - глузливо захихотiв вiн.
- Карту знайдемо, - сказав Краватик. - Знайдемо, хоч би я мав викласти п'ять тисяч. Ця карта вiдшкодує нам усе сторицею.
Вони встали й попрямували до яхти. Бородань ще щось казав Вацековi, але слiв уже не можна було розiбрати.
Коли вони вiдiйшли далеченько, я обережно вистромив голову з малини й поглянув навкруги.