Страница 12 из 62
Я вiдповiв, майже не замислюючись:
- Украли байдарки, щоб якнайшвидше дiстатися на острiв. Вчинили злочин i намагалися замести за собою слiди. Тому покинули байдарки в прибережному очеретi. А самi, напевне, вiдпливли на... очеретяних плотах. Пошукайте по березi, може, знайдете, де вирiзано очерет. Як вийшли на сушу, пустили очерет по озерi, а самi пiшли собi з овечим м'ясом.
Гарцери знову розбiглися по березi. Коли повернулись, Яструб сказав менi захоплено, а все ж трошки пiдозрiливо:
- Хто ви такий, у лиха? Ясновидець? Детектив? Геть усе збiгається. Втекли звiдси на в'язках очерету.
Я вiдповiв так, як було насправдi:
- Я не детектив i не ясновидець. Колись був гарцером i навчився швидко все пiдмiчати навколо себе.
Яструб гордо випростався.
- I я вмiю читати слiди й, напевно, за якийсь час сам усе помiтив би. Гадаю, що вiвцю забила ватага Чорного Франека. Вони вкрали три байдарки, це означає: їх шестеро, а може, навiть бiльше, припливли сюди добути м'яса. Наш загiн, громадянине, належить до служби руху. Нам доручили стежити за порядком. Вiвцi, мабуть, якогось рибалки. Ми дiзнаємося в Сем'янах, чиї вони, i повiдомимо хазяїна. Увага, друзi! - гукнув вiн до своїх. Вiдпливаємо!
Хлопцi швидко вiдпливли вiд берега. Хай там що я думав про Яструбову самовпевненiсть, але слiд визнати: вiн умiв тримати свiй загiн у руках i згуртувати дружний, енергiйний колектив.
Поснiдавши, я згорнув намет i перенiс свої речi в самохiд.
При денному свiтлi я оглянув острiв. За розташуванням i обрисами вiн вiдповiдає позначеному на картi острiвцевi Гєрчак, довгастому, "з великим звуженням посерединi", як написано в путiвнику. Це звуження було таке глибоке, що в нього набiгла вода i утворила протоку, якою могли пропливати байдарки й човни. Протока дiлила Гєрчак на два острiвцi - пiвденний i пiвнiчний. Ночував я на пiвденному.
Я ввiмкнув мотор самохода i виплив з очерету. Обплив острiвцi попiд берегами, з цiкавiстю розглядаючи їх.
Раптом з пiвнiчного боку Гєрчака почувся чийсь розпачливий крик:
- Ряту-у-уйте! Люди, ряту-у-йте-е!.. На по-о-о-о-мi-i-iч!..
"Господи, - зiтхнув я, - чи ця низка пригод нiколи не скiнчиться?"
Я швидко повернув свiй самохiд до берега. Але коли побачив, що там дiється, зареготав. Я реготав, хоч картина, що постала перед моїми очима, була, власне, жалiсна й мала б викликати спiвчуття.
На березi острова, на деревi, що розгалужувалось на рiвнi людського зросту, сидiло четверо людей. Вони ото й гукали на допомогу й порятунок. А поблизу намету спокiйно пасся величезний чорний бугай.
Все зрозумiло. Вчора ввечерi сюди прибули човном четверо туристiв. I, напевно, не звернули уваги на череду корiв з бугаєм, поставили намет i заходились готувати їсти. А тодi надiйшов бугай i, чимось розгнiваний, почав їх штурмувати. Четверо туристiв опинилися на деревi, а намет був розтоптаний... Вони, бiдолахи, сидiли за десять метрiв од свого човна, але жоден з них навiть уночi не наважився покинути безпечну схованку на деревi.
Оце так. Я впiзнав їх i бiльше не дивувався, що в них i на це не стало духу. То були пан Анатоль i його приятель, пан Казик, два лицарi спiнiнгу, разом iз своїми дружинами.
- Покличте людей прогнати цю страшну потвору! - кричав з дерева пан Анатоль. - Ми ледве живi з холоду й безсоння!
Я поволi наближався до острова. Величезний бугай пiдняв голову i втупився в мене. Вiн справдi був страшний iз своєю товстою шиєю, з налитими кров'ю очима i могутнiм тулубом. Не хотiлося менi їхати в село по допомогу. Не вабила мене й роль тореадора. Отож я виїхав своїм самоходом iз води на низький у цьому мiсцi берег i, натискаючи клаксон, посунув просто на бугая. Вiн зiйшов менi з дороги, а я, спрямовуючи машину то влiво, то вправо, перегнав його нарештi на другий кiнець острова. Потiм повернувся пiд дерево. Четверо нещасних уже поквапливо вкладали в човен розтоптаний намет i розкиданi речi.
- У мене всi кiстки болять, - стогнав пан Казик.
А пан Анатоль усе позирав у той бiк, куди я прогнав бугая.
- Як ви гадаєте, - звернувся вiн до мене, - чи вiн повернеться сюди? Почне атакувати i що тодi?
- О боже, боже, швидше! - знову перелякалася Мишка i втекла в човен.
Приголомшенi нiчними переживаннями i страхом, що бугай повернеться, вони навiть не подякували менi за допомогу. Тiльки пан Анатоль на мить зупинився перед моїм самоходом i сказав:
- А я думав, що в нього мотор вiд мотоцикла...
Тiльки на це вiн спромiгся, бо не належав до людей, здатних визнавати свої помилки. В ньому жила незмiнна потреба повчати iнших, вiн вважав себе розумнiшим за всiх, спритнiшим i обачнiшим. I навiть тепер, ледве злiзши з дерева, вiн на прощання напучував мене:
- Ви пливiть за хвилею, бо перекинетесь i втонете. Але не дуже близько вiд очерету й водоростей. Бо накрутяться на гвинт i зупинять вас...
РОЗДIЛ П'ЯТИЙ
Про туристiв вад озером. Знову яхта Вацека Краватика.
Наречена князя спiнiнгу. Що вкрали у Вацека. Чорний прапор
на плотах. Капiтан Немо виконує свою обiцянку. Закидання
спiнiнга. Знову дiвчина. Моя перша риба. Де табiр Чорного
Франека?
Опiвднi вiтер стих, озеро стало гладеньке.
Я обплив навколо ще чотирьох островiв, зупиняючись i оглядаючи їх. Маленьким, але дуже гарним, сухим, вкритим травою виявився Липовий острiв. На ньому нiхто не став табором, на кущах дикої малини достигали червонi солодкi ягоди.
Зате на Луговому островi - великому й гористому - аж роїлося вiд туристiв. Бiля захiдного й пiвденного берегiв гойдалося безлiч яхт, моторних човнiв i байдарок, а на схилi острiвного пагорба стояло багато рiзнобарвних наметiв найрiзноманiтнiших форм. Великi й малi намети, схожi на iндiанськi вiгвами чи на хатинки з альтанками, намети, багатi й убогi, тiснi й просторi, з пласкими й гостроверхими дахами заполонили острiв, i перед кожною оселею щось варили на портативних плитках.
Ще багатолюднiше було на великому, сполученому з берегом островi Буковець [Дехто називає його Буковниця, щоб вiдрiзняти вiд села Буковець, розташованого на другому боцi Озерища (прим. автора)]. Мiсток з'єднував острiв з дорогою до села Вепр, i сюди приїздили туристи на машинах.
На схiдному березi виросло багато наметiв, я побачив там кiлька селищ кемпiнгових будиночкiв з мiсцями для купання, обтягнутими мотузками. Звiдси пливли над озером звуки музики з транзисторiв, лунали виступи по радiо, бесiди на сiльськогосподарськi теми.