Страница 3 из 7
Поки Овсiй розмiрковував, дiвчина уздрiла його. Звернувши зi стежки, вона пiшла роботовi назустрiч. На її устах грала усмiшка, i було в цiй усмiшцi щось таке, що змусило Овсiя смiливо рушити вперед.
- Здрастуй, - простягла руку Лiн.
- Здрастуй, людино, - швидко вiдповiв Овсiй.
Вона ласкаво потисла йому кiнцiвку. I досi пам'ятається її суха гаряча долоня.
Цей дещо химерний жест не здивував Овсiя. Якось Микола Михайлович розтлумачив йому суть потиску рук.
- Перший вихiд? - безпомилково визначила Лiн.
- Перший, - пiдтвердив Овсiй. - Тiльки як...
- В мене око натреноване, - пояснила дiвчина. - Ну що, не лячно просто неба?
- Цiкаво.
- Ще б пак! Рокiв двадцять тому мене бентежило, мабуть, те саме, що й тебе нинi.
"Чи знайомий з нею вихователь?" - подумав Овсiй.
- Вiтай вiд мого iменi Миколу Михайловича, - сказала Лiн, мовби вгадавши його думки. - Вiн виховав не одного капiтана.
- Я працюватиму на завантажуваннi кораблiв, - повiльно сказав Овсiй.
- Теж непогано, - усмiхнулася Лiн. - Ой, де це ти? - схопила вона Овсiя за плече. Дiвчина зiрвала жмут трави i стала витирати йому на спинi болото.
- Та от упав, - нiяково пробурмотiв Овсiй.
- Ну, звичайно! - вигукнула Лiн. - Як я зразу не здогадалась. Забула про власне дитинство. Скiльки разiв?
- Що? - не зрозумiв Овсiй.
- Скiльки разiв падав сьогоднi?
- Один.
- Тiльки один. Оце здорово! Я, пам'ятаю, мало не на кожнiм кроцi розквашувала собi носа.
Овсiй не знайшовся, що вiдповiсти. Йому не хотiлось балакати на такi конфузливi теми.
Оце то вантажник, що втрачає рiвновагу!
- Ну, ось i все, - сказала Лiн, кинувши до нiг жмуток трави. - Як назвав тебе вихователь?
- Овсiєм.
- Овсiєм, - повторила дiвчина. - Гарне iм'я. Рiдкiсне. I давнє.
Овсiєва скутiсть танула, мов бурулька на весняному сонцi. Йому здавалося, що вiн знайомий з Лiн, як i з вихователем, давно-давно.
Нахабний маленький кiбер пролетiв попiд самiсiньким Овсiєвим фотоелементом.
- Скажи, людино, - мовив Овсiй, - хто сконструював цей лiтальний механiзм?
- Ти про що? - здивовано клiпнула Лiн.
Овсiй показав на яскраву цятку.
- Та це ж бабка, звичайнiсiнька бабка, - дзвiнко розсмiялася Лiн. Хiба ти не вивчав зоологiї?
Овсiй пробурмотiв у вiдповiдь щось нерозбiрливе. Лiн, вирiсши в Зеленому, добре знала про схильнiсть роботiв зводити все до кiбернетики. Тому дiвчину не дуже здивувало, коли Овсiй простяг руку, обережно помацав її косу i непевно сказав:
- Це, мабуть, датчик?
Лiн, приховуючи усмiшку, коротко пояснила Овсiєвi, як заплiтають волосся в косу.
- Стiльки мiкрофiльмiв переглянув, а цього не бачив, - признався Овсiй.
- Але ж твiй вихователь...
- Вiн кiс не носить.
Над головою в них пливло розпечене сонце. Здавалося, спекою дихало все - i бездонна небесна баня, що зависала над Зеленим, i пластик дорiжки, i вологий по недавнiм дощi грунт, i висока густа трава.
- Гроза, гроза! - раптом звiдкись iздалека долинув крик.
Овсiй здивовано озирнувся. Округи залягав глибокий спокiй. На небi хоч би тобi хмаринка. Але ж було ясно чути - "гроза!" Овсiй звик довiряти людському слову. Вiн поквапливо дiстав iз невеличкого схову, що був у нього на правому боцi, прозорого полiвiнiлового плаща i натяг на себе, вiд чого став схожий на запаковану шафу.
Помiтивши здивований погляд дiвчини, Овсiй пояснив:
- Я хворобливо реагую на вологу. Вихователь заборонив менi попадати пiд дощ, поки я не пройду курс загартування в бiоцентрi.
- Так, так... - Лiн доторкнулася до плаща. - I справдi, непоганий захист. Але чому...
- Не хвилюйся, людино, - перебив Овсiй, - я сховаю тебе вiд дощу.
Робот спритно переполовинив плащ i простяг дiвчинi блискучий шмат плiвки.
- Спасибi. - Лiн узяла її, не знаючи, куди дiти.
- Укрийся. Хiба ти не чуєш - гроза!
- Гроза! - знов долинуло до них.
- А, ти он про що, - кiнець кiнцем збагнула Лiн. - Та це ж моє прiзвище: Гроза. Розумiєш? Лiн Гроза. Ну, мене кличуть...
Дiвчина трiпнула косою.
- Прощавай, Овсiю!
- До побачення, людино Лiн.
Коли бiле плаття зникло мiж кущiв, Овсiй стрепенувся i величезними стрибками помчав до лабораторiї: час, вiдмiряний вихователем для першого виходу в простiр, скiнчився.
Час, час... його незримий плин несе iз собою все iснуюче. Нi, не тiльки людина скоряється його невблаганному поступовi. Будь-яка система, хай то звичайнiсiнька собi каменюка чи велетенська зiрка у космосi, все неминуче зазнає змiн у часi.
Отже, старiє не тiльки людина. Старiє i робот. Це об'єктивний закон свiтобудови. Смiшно, звичайно, було б думати, що кiбернетична система з часом мала б згорбитися, вкритись зморшками i взагалi стати схожою на спорохнявiлого дiда (хоч це теж конструктор при бажаннi мiг би змоделювати).
Кожен робот певного класу старiє на свiй кшталт. Нервовi канали, що по них мозок передає у всi частини системи свої команди, зазнають змiн, i змiни цi необоротнi, їх уже не виправиш. Кiнцiвки втрачають гнучкiсть. Бракує їм колишньої сили i спритностi. Та й сам мозок- цар складної системи, створеної i викоханої людиною... Вiн дедалi бiльше стає непридатний.
I на змiну одному поколiнню роботiв приходить iнше, котре являє собою вдосконаленiший витвiр людських рук i розуму.
Блоки iонної пам'ятi в Овсiя поступово зношувались. У працi Овсiй не жалiв себе - так його було виховано. Швидко минали роки. Танули десятилiття...
I ось прийшов час, коли Овсiєвi стало важко з належною швидкiстю i спритнiстю виконувати команди оператора, орiєнтуватися в просторi й часi. Ба навiть просте спостереження за режимом звичайнiсiнького термостата було тепер для нього над силу.
Та незважаючи на все, Овсiй працював i далi.
Десь близько сорока рокiв тому вiн попав у катастрофу. Це сталося в урановiй шахтi Марса. Овсiй вивантажував руду на поверхню - обов'язки загалом нехитрi, якщо мати певний досвiд, а його в Овсiя було бiльш нiж досить. Раптом у шурфовi шахти розiрвало ротатор, i шмат розпеченого металу наскрiзь пробив груди роботовi. Осколок зачепив центральний нерв, i реставрувати його було неможливо.
Єдине, на що спромоглися iнженери Зеленого, це поставити дублюючий ланцюжок нейронiв, що тiльки почасти вернув Овсiєвi колишню працездатнiсть.
Пiсля цiєї операцiї Овсiя лишили на Землi.
Тепер вiн незмiнно працював на завантажуваннi й розвантажуваннi кораблiв у невеличкiй чорноморськiй гаванi.